Яремко Дмитро Валерійович
Ужгородське міське управління
юстиції Закарпатської області
Церковний суд у
Київській русі
Серед судових
органів Київської Русі необхідно виділити перш за все суд общини, як найбільш
давній судовий орган. Община судила відповідно до звичаєвого права. Вищою мірою
покарання при цьому було вигнання із общини.
Після запровадження
християнства в якості обов’язкової релігії, в Київській Русі починає
формуватись церковна організація, а разом з тим і церковний суд. Церковний суд
у Київській Русі характеризувався такими особливостями. Із зовнішньої сторони
церковний суд являв собою діяльність уповноважених осіб щодо розгляду як
цивільних, так і кримінальних справ, з обов’язковим винесенням рішення по
справі, що здійснювалось у чітко встановленому процесуальному порядку.
Церковне судочинство відрізнялось від світського й за складом суддів, що
були уповноважені для розгляду підсудних церкві справ. За загальним правилом
правосуддя в церковному суді мали право здійснювати лише особи духовного сану.
Участь або втручання світських чиновників суворо заборонялось церковними
канонами і допускалось лише як виняток з правил.
Для з’ясування природи церковного суду
необхідно звернути увагу на особливі специфічні риси, що відрізняли його від
суду світського. Специфіка церковного суду виявлялась в наявності особливих
джерел права. Основоположним було законодавство Східної християнської церкви – Правила
святих апостолів, постанови вселенських і помісних соборів, правила святих
отців. При розгляді і вирішенні справ церковні суди використовували, в першу
чергу, норми канонічного права, що містились в релігійних джерелах, постановах
вищих органів та посадових осіб церковної ієрархії.
Церковний суд у Київській Русі був єдиним
судом із власною чітко визначеною юрисдикцією, оскільки серед інших судових
органів розмежування юрисдикції не відбувалось. Можна виділити юрисдикцію
церковного суду персональну (за колом осіб), предметну (за колом справ) та
територіальну.
Систему церковного судоустрою складали: першою інстанцією для розгляду
переважної більшості справ був суд місцевого єпархіального єпископа; другу
інстанцію складав суд собору єпископів при митрополиті; і найвищою інстанцією,
де розглядались особливо складні і важливі справи виступав суд
Константинопольського патріарха.
Церковний суд мав
великий вплив на життя населення. Церковний суд розглядав злочини проти
християнства — осквернення Христа або церкви, хуління церковних обрядів тощо.
Він розглядав справи про шлюб, не освячений церквою, про розлучення, спори
через майно, побиття батька чи матері. Під церковне судочинство підпадали всі
так звані церковні люди: ігумен, чернець, священик, попадя, дяк та інші, а
також особи, що шукали церковного захисту — різні старці та каліки, прочани,
сліпі, юродиві та інші. Здійснювалися суди при монастирях і керувалися
церковними установами та «Номоканоном» (візантійським канонічним
правом)[2].
Важливим моментом був факт двоякості церковного суду. З одного боку, він
виступав як суто церковний орган, що мав за головну свою ціль виправлення
винного та спасіння його душі, а з другої – виступав на рівні із судом
світським, але лише в межах чітко окресленої компетенції. Як церковному органу,
йому була притаманна наявність спеціальних форм судочинства та порядку розгляду
справ, а також він мав у своєму розпорядженні низку спеціальних церковних
покарань, які застосовувались виключно для осіб духовного сану. Як суд з
кримінальною і цивільною юрисдикцією над усіма верствами населення – прирівнювався
в діяльності до княжого суду, внаслідок цього практика церковного суду мала
узгоджуватись зі світською практикою.
Особливість церковного суду
проявилась і в специфіці санкцій. За своїм змістом це могли бути як загальні
покарання для всіх – єпитимія, ув’язнення до монастиря для покаяння, відлучення
від церкви, так і спеціальні покарання для духовних осіб – поряд з
вищезазначеними були: тимчасове або остаточне позбавлення сану, посади,
заборона богослужіння тощо.
Джерела права, що використовувались церковними судами в Київській Русі,
включали в себе дві групи: 1) канонічне законодавство Східної християнської
церкви та світські джерела візантійського походження, які стосувались церкви;
2) спеціальні джерела, що виникли в Київській Русі. Таким чином, джерельна база
церковного судочинства не була однорідною і охоплювала різні за походженням,
змістом, органом видання як суто церковні, так і світські джерела, що були
створені як на території Київської Русі, так і за її межами, і, у зв’язку з
різними обставинами, застосовувались в якості джерел права в церковному суді на
Русі. Церковне законодавство Київської Русі особливо детально окреслювало сферу
юрисдикції церковних судів, визначаючи перелік справ та осіб, що були підсудні
церкві.
В цілому ж, судова система Київської Русі, незважаючи на її
нерозвиненість, задовольняла потреби тогочасного суспільства і відповідала його
розвиткові.
Перелік використаних джерел:
1. Андрусяк Т. Олександр Лотоцький і розвиток науки
українського церковного права / Т. Андрусяк. // Історія релігій в Україні: Зб.
наук. праць. – К. – Львів, 1995. – Т. 1. – С. 38-41;
2. Аристов Н. Я. Первые времена христианства в России по
церковно-историческому содержанию русских летописей / Н. Я. Аристов.; Предисл.:
Симанский В. – СПб.: В.К. Симанский, 1888. – 192c;
3. Астапенко П. Н. Римское императорское
законодательство ІV века о церкви и формирование канонического права: Дисс. …
к.ю.н. / Астапенко Павел Николаевич. – М.: Юридический ин-т МВД РФ, 1999.
− 189л.;
4. Церковний суд у Київській Русі (історико-правове
дослідження): автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.01 [Електронний ресурс] /
М.В. Левчук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2010. — 22 с. — укp.