Особливості проблеми оцінювання навчальних досягнень учнів у другій половині ХХ ст.

Кривко Я.П., Коваленко Є.В.

Проблема оцінювання як невід’ємний складник контролю навчальних досягнень учнів викликала й викликає неабиякий інтерес у педагогів-практиків та науковців. Провідною ідеєю переважної кількості праць другої половини ХХ ст., присвячених оцінюванню навчальних досягнень учнів, можна вважати висловлювання В. Сухомлинського про те, що „…саме головне заохочення та саме сильне покарання в педагогічній праці – оцінка. Це найбільш гострий інструмент, використання якого потребує величезного вміння та культури… Якщо хочете, то оцінка – це один з найбільш тонких інструментів виховання” [1, с. 57]. Але, на думку О. Біляковської, існує неоднозначне розуміння поняття оцінки, що визначається як процес (Ш. Амонашвілі, В. Полонський та ін.), акт (В. Шаталов), як мотив навчання (Л. Занков), як знак або оцінне судження (Б. Ананьєв). Також вона виокремлює головний принцип оцінювання – об’єктивність – та його функції: контролюючу, спонукальну, навчальну й виховну [2].

Метою оцінної діяльності є контроль успішності учнів та формування в них адекватної самооцінки. Як відмічає А. Ліпкіна, в учня в навчально-виховному процесі формується установка на оцінку своїх можливостей – один з основних компонентів самооцінки [3, с. 183]. Оцінка за В. Полонським, яка не стимулює подальшу роботу школяра, утрачає свою цінність і перетворюється на мірило [4, с. 21]. Оцінювання знань, умінь та навичок, на думку В. Бондаря, – це процес порівняння досягнутого учнями рівня володіння ними з еталонними вимогами (ідеальною мірою), поданими в навчальних програмах. Учитель перевіряє та оцінює успішність учнів, керуючись директивними документами, педагогічною теорією та практикою. Відповідно до еталонної міри розроблялися й використовувалися загальні вимоги до оцінювання результатів успішності, що знайшли прояв у 12-бальній системі оцінок [5, с. 182].

Предметом оцінної діяльності є система знань і вмінь учня. Підсумком акту оцінювання вчителем результатів навчальної діяльності школяра є оцінка, яка, залежно від рівня та способу відображення, може відображатися знаком та інтенсивністю емоційного переживання, його вербальною версією, оцінним судженням, оцінкою (Б. Ананьєв, Г. Щукіна, Н. Кузьміна). Ми згодні з думкою науковців, що основою 4-бальної системи оцінювання був не рівень навчальних досягнень учня, а ступінь його невдач. Це пригнічувало психологічний стан дитини, не сприяло вихованню свідомої дисципліни, почуття відповідальності та наполегливості в роботі. Замість діагностики, що ґрунтується на принципах гуманізації, демократизації освіти, зорієнтованої на довіру, розвиток особистості учня, використовувався „шкільний контроль без чіткого окреслення критеріїв оцінювання результатів навчання. В умовах такого контролю знань, умінь та навичок неможливо було забезпечити єдність вимог, що постійно викликало непорозуміння між учителями, дітьми та батьками, було перешкодою для вдосконалення навчально-виховної роботи” [5, с. 183].

Сутність оцінки автори розуміють неоднозначно. Так, С. Рубінштейн, який відводить проблемі оцінки в педагогічному процесі особливе значення, відмічає, що взаємодія вчителя та учня пронизана оцінними моментами й що оцінка здійснюється на основі результатів діяльності, її досягнень і провалів, переваг і недоліків, тому вона сама повинна бути результатом, а не метою діяльності [6]. Б. Ананьєв у фундаментальній роботі „Психологія педагогічної оцінки” писав, що розумовий розвиток дитини в школі здійснюється не тільки через предмет та методи навчання, але й засобами оцінки, яка становить факт самого безпосереднього керівництва учнем [7].

Основне призначення оцінки знань учнів – фіксувати результати їхньої навчально-пізнавальної діяльності, кількісним показником яких є бал. Оцінка встановлює рівень засвоєння та якість знань, набутих учнями в процесі навчання, а також, як визначав Є. Перовський, – „ступінь їхнього розвитку та підготовленості до застосування знань на практиці й показує співвідношення між тим, що учень засвоїв з певних питань програми, і тим, що він повинен засвоїти з цих питань на цей момент навчання” [8, с. 242], тобто між рівнем, досягнутим школярем, та еталоном рівня засвоєння знань.

У педагогічній літературі, а також у шкільному вжитку термін „оцінка” нерідко використовують як синонім поняття „бал”. Характерно, наприклад, що в українській мові взагалі застосовано один термін „оцінка знань”, яким охоплено й поняття „бал” (цифровий показник). Однак насправді це не одне й те ж саме. Оцінка може бути виражена й словесно, описово, у якісних характеристиках, й у формі строго проранжованих позначень, одним з яких є бал. Бал (кількісна оцінка) ґрунтується на „вимірюванні, це показник результатів контролю, заключний етап перевірки знань” [9, с. 57].

Значну користь можуть принести окремим учням указівки вчителя на те, які саме прогалини в знаннях необхідно подолати, яку конкретну роботу потрібно для цього виконати. Важлива мета використання оцінного судження – зробити вимоги й критерії оцінки вчителя відомими всьому класу. Відомо також, що визначення рівня навчального прогресу учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, умінь чи навичок, а сформувати рівень компетенції. Тому проблема оцінювання у сучасній школі потребує подальшого дослідження.

Література

1. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям / В. А. Сухомлинский. – К. : Рад. шк., 1968. –195 с.

2. Біляковська О. О. Дидактичні засади оцінювання навчальних досягнень старшокласників в умовах модульного навчання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.09 „Теорія навчання” / О. О. Біляковська. – К., 2008. – 21 с.

3. Липкина А. И. Педагогическая оценка и ее влияние на формирование личности школьника. Психологические проблемы неуспевающих школьников / А. И. Липкина – М. : Просвещение, 1971. – 250 с.

4. Полонский В. М. Оценка знаний школьников / В. М. Полонский. – М. : Знание, 1981. – 96 с.

5. Бондар В. Дидактика / В. Бондар. – К. : Либідь, 2005.– 420 с.

6. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – М. : Просвещение, 1973. – 350 с.

7. Ананьев Б. Г. Психология педагогической оценки // Избранные психологические труды в 2-х ч. / под ред. А. А. Бодалева и др. – Т. 2. – М. : Педагогика, 1980. – 320 с.

8. Перовский Е. И. Проверка знаний учащихся в средней школе / Е. И. Перовский. – М. : Знание, 1960. – 511 с.

9. Методика преподавания математики в средней школе. – М. : Просвещение, 1980. – 368 с.