Донецкий національний університет економіки і торгівли ім. М. Туган - Барановского
ФІЛОСОФІЯ
ОСВІТИ
ХХІ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Актуальність теми дослідження зумовлена
тим, що розвиток
освіти є потребою, без задоволення якої суспільство не має
майбутнього. Останнє потребує активізації зусиль держави і громадянського
суспільства щодо матеріального забезпечення освіти, зростання теоретичної
активності педагогів і вчених щодо прогнозування основних
напрямків розвитку освіти у ХХІ столітті.
Починаючи з ХХІ
століття, проблеми філософіі освіти почали розглядати багато різніз
науковців. Такі вчені,як Володимир
Рижко, Віктор Андрущенко, М. Згуровський, В. Кремень, М. Михальченко, С. Ніколаєнко, В. Огнев’юк, О.
Савченко, виступали з низкою праць, де розглядали та
осмислювали
досить обгрунтованим чином усі проблеми та
перспективи даної теми.
Ціль
дослідження – конкретизувати і зробити висновки щодо подальшого розвитку
філософіі освіти.
Визначеність стосовно
філософії освіти (її змісту, методів, кола
проблем)
є аналогічною визначеності філософії науки загалом. До філософії науки (освіти
також) доцільно віднести питання, що стосуються вписування в
контекст культури – екзистенціалів людської буттєвості – відповідних
наукових знань. Іншими словами, філософські питання науки – це ті, які
стосуються відношення «Людина – світ», екзистенціалів людського буття і не знаходять
пояснення у понятійному полі окремих наук. філософські питання окремих наук
виникають тоді, коли ті чи інші наукові дисципліни роблять істотні,
фундаментальні наукові відкриття і їх потрібно зрозуміти, тобто вписати в
контекст існуючої культури, або інтерпретувати в концептах філософії, бо вона ж
виступає квінтесенцією культури.
Наша
епоха характеризується, насамперед, такими фундаментальними явищами
(процесами), як глобалізація та інформаційна революція. Їх вплив на всі сторони
життя виявляється таким потужним і всеохоплюючим, що жоден з процесів, що
відбувається, не може бути раціонально пізнаним без їх адекватної рефлексії в
контексті означених процесів. Трансформуючись під впливом глобалізаційних та інформативних
технологій, система освіти набуває нових контурів, щоправда, далеко не
однозначних як у контексті їх сьогоденного значення,так і в більш віддаленій
перспективі.
Звернемо увагу на декілька принципових
положень, які складають концептуальну
канву сучасної філософії
освіти:
–
сучасну систему освіти України слід розглядати у контексті її становлення і
розвитку (трансформації, модернізації); враховуючи нові світові реалії, рішуче
відмежовуючись від колишньої надмірної ідеологізації, адміністрування та
авторитаризму, й одночасно спадкоємно переймаючи й продовжуючи все те, що
складало гуманістичне надбання минулої епохи, вона збагачується новітніми
світовими надбаннями й утверджується як система національна, що владно заявляє
про власну конкурентоспроможність у європейському і світовому освітньому
просторі; основні напрями модернізації освіти у першій третині ХХІ століття
визначають Болонські домовленості, які виконуються в Україні за умови
збереження національної педагогічної матриці і тих переваг, якими система
освіти України завжди славилась в Європі й у світі;
– сутність сучасного
процесу навчання складає не лише збагачення
особистості
певною сумою знань чи формування навиків практичної діяль-
ності, а всебічна підготовка людини до
життя у глобалізованому інформаційному просторі через створення рівних умов
доступу до якісної освіти, забезпечення освіти впродовж життя, формування
толерантного світогляду і дискурсного характеру взаємодії народів і культур;
– філософське підґрунтя
навчально_виховного процесу складають
принципи
пріоритету людини як особистості, свободи вибору цінностей,
реалізації
можливостей саморозвитку, єдності національних та загальнолюдських інтересів,
системності, взаємозв’язку теорії та практики, гуманітарного і природничого
знання; навчальний процес здійснюється на основі плюральної методології
соціального пізнання, факторного аналізу суспільних явищ, усвідомлення
цивілізаційної єдності людської історії, толерантності у взаємодії народів і
культур, дискурсної форми (технології) організації навчання та виховання особистості;
– останнє потребує
активного переоблаштування навчально-виховного
процесу
на засадах інформаційних технологій та мовних стратегій, розробки
та
впровадження інтегративних курсів та лекторіїв, підвищення ролі самостійної
роботи студентів та навчальної практики.
Розглядаючи
одне з положень, яке складає концептуальну канву сучасної філософії освіти і
беручи до уваги основний напрям модернізації освіти – Болонську домовленість,
можна сказати, що на сьогоднішній день це є одною с проблем філософської
освіти. Означена проблематика загалом відома уже не лише науковцям у галузі
освіти, але й широкому колу педагогічної громадськості. Публікації з проблем розвитку освіти в контексті
Болонських декларацій, багато в чому дублюються. І це
зрозуміло. Болонські домовленості, що вже давно перейшли рубікон теорії,
розгортаються у практичній площині, актуалізуються на рівні впровадження в
практику національних освітніх систем. І хоча тут виникає низка цікавих для
теоретичного розгляду і актуальних з погляду конкретної практики проблем, магістраль
філософського прогнозу розвитку освіти XXI століття сьогодні вийшла за межі
Болонського процесу.
Переорієнтація освіти на людину як самоцінність є першою й головною умовою
нової філософії освіти, її модернізацїї відповідно до вимог епохи.
Відомо, що в
нашій недалекій історії орієнтації на людину як цінність, мали фальшивий
характер. Фактично вони підпорядковували її авторитету "вождя",
"держави", "партії", "побудові комунізму" тощо.
Залишки подібного підходу продовжують домінувати в сьогоденній Україні, до того
ж, не тільки в освіті, але й у загальній державній політиці, в економіці й у
культурі, на виробництві й у побуті. Мільйони людей нині, як і раніше,
відсторонені від власності, займаються не властивими, а нерідко — чужими їм видами
діяльності, побоюються оприлюднити власну позицію, приховують релігійні чи
світські переконання. Головне ж полягає в тому, що економіка й політика, а за
ними й наука, культура та освіта, людину як головну цивілізаційну цінність не
розглядають, а тому й не можуть надати власну предметність людиновимірним
чином. Людина ще не ввійшла як господар у дім не тільки економіки й політики,
але й науки, культури та освіти. Радше, вона знаходиться там на правах
непрошеного гостя, від якого хочуть якомога швидше позбавитись. Наслідком
такого ставлення є інженерні споруди чи технології, які руйнують природне
середовище й постійно відтворюють екологічні чи демографічні проблеми; наукові
проекти, якщо й не ворожі людині в прямому розумінні, але принаймні, загрозливі
щодо її існування; культурні й мистецькі програми, що пропонують людям систему
сумнівних цінностей; загальноосвітні предмети, де авторитет людини відсувається
на периферію загально людських цінностей. Заглиблення в проблему засвідчує
досить сумний факт: предметність людини як самоцінності ще перебуває за межами
нашого суспільного буття, науки, культури й освіти, а значить не належить до
системи пріоритетних, світоглядних переконань майбутніх поколінь.
Але слід
зауважити, що сучасна українська освіта зробила крок у напрямку людини.
Свідченням цього є утверджений останніми роками принцип особистісної орієнтації
освіти. Однак, це лише перший крок, до
того ж малопотужний, кволий, мало контрольований як органами управління
освітою, так і громадськістю, а тому й багато в чому просто декларативний.
Повернення
до людини в її ціннісному вимірі, і в цьому сенсі формування своєрідного
протектора бездуховності, може й повинна поставити освіта.
Отже, нова
філософія освіти, що проглядається крізь контури замежжя завтрашнього дня, є
філософією Людини, яка існує в царині Свободи. Освіта має бути однією з
важливих питань Держави, бо без гарної освіти немає розвитку як і будь-якої
держави так і країни, так і світу взагалі.
Також говорячи про Україні,можна сказати,що вона має розробити нову політику по
відношенню до викладачів, яка включатиме нові професійні стандарти й інструкції
щодо ставок окладів і кар'єрного росту разом з удосконаленням попереднього
навчання і навчання за місцем роботи. Це має супроводжуватися підготовкою і
публікацією кращих нових навчальних матеріалів і обладнання.