Смеречинська Т.А.

Буковинська державна фінансова академія

Ринок праці України та міграційні процеси, що впливають на його формування

Ринок праці є складовою частиною економічної системи країни. А отже, він дзеркально відображує більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми: високий рівень безробіття, посилення структурних диспропорцій зайнятості, неконтрольований відтік робочої сили за кордон, зміни якості робочої сили і мотивації праці, падіння рівнів доходів населення тощо. Зазначені проблеми стають істотним фактором поглиблення кризових явищ, стримують структурні зміни, а їх вирішення створює передумови для соціального і економічного зростання.

Проблему функціонування ринку праці розглядають такі науковці, як Волкова О.В., Кулик Р.В., Федоренко В.Г. та інші.

Ринок праці – це складна система економічних відносин з обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівників в системі суспільного поділу праці.[1]

Важливою ознакою формування ринку праці є зайнятість. Зайнятість — це сукупність соціально-економічних відносин між людьми з метою забезпечення працездатного населення робочими місцями, пов'язана з формуванням, розподілом і перерозподілом трудових ресурсів для участі в суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Сучасний стан розвитку зайнятості населення характеризується неухильним скороченням чисельності трудових ресурсів, стійким погіршенням їх статево-вікової структури, зменшенням контингенту населення, зайнятого в народному господарстві, зростанням безробіття тощо. Ринок праці функціонує в умовах різкого скорочення попиту на робочу силу, інтенсивного переходу працівників у сферу нерегламентованої трудової діяльності.[3]

Найважливішим фактором, що характеризує стан зайнятості всіх соціально-демографічних груп населення, є ступінь мобільності, що відбиває готовність і можливість населення змінювати соціальний статус, професійну приналежність і місце проживання. Мобільність обумовлена потребами економіки в праці визначеного змісту, а також здатністю і готовністю особистості до змін в істотних характеристиках праці.

Мобільність робочої сили підрозділяється на соціально-професійну і територіальну. Соціально-професійна мобільність – це процес зміни змісту трудової діяльності, викликана різними причинами. Вона безпосередньо зв'язана з плинністю робочої сили. Територіальна мобільність – це міграція, під якою розуміється саме просторове переміщення працездатного населення, викликана змінами в розвитку і розміщенні виробництва, умовах існування робочої сили.

В останні роки роль міграції у формуванні чисельності і складу населення країни значно зросла. Спостереження за переміщенням між адміністративно-територіальними утвореннями й аналіз міграції здійснюють за наступними ознаками: за характером границь, які перетинаються (зовнішня і внутрішня міграція населення); в залежності від часу здійснення – постійна (безповоротна), тимчасова, сезонна і маятникова; за економічними, соціальними, політичними, військовими причинами; за формами реалізації (суспільно-організована і неорганізована); в залежності від фактора, що спонука до переміщення – за їхнім власним рішенням чи незалежно від нього (добровільна і примусова міграція).[2]

Слід зазначити, що за наявністю значної кількості відповідних вакантних робочих місць на ринку праці в Україні, очевидним є той факт, що основною причиною трудової міграції є низький рівень оплати праці.

Трудові міграції значно більше поширенні серед чоловіків – вони становлять дві третини загальної кількості трудових мігрантів.

Спостерігається суттєва диференціація участі населення у трудових міграціях: від 13,2% населення працездатного віку у Західних регіонах до 1,4% - у Північних. Тривалість перебування за кордоном трудових мігрантів складає приблизно 7 місяців. Визначальною мірою вона залежить від близькості країни перебування та кількості виїздів.[2]

У 2009 році в Україні спостерігався міграційний приріст населення - 10,7 тис. осіб. Міграційний приріст відбувся в 11 регіонах, у 16 регіонах зафіксовано міграційне скорочення. Число прибулих склало 537 тис. чол., а вибулих - 526 тис. чол.[4]

Більше половини прибулих в Україну зареєстрували своє місце проживання у п'яти регіонах (Одеській області, м.Києві, Автономній Респуб-ліці Крим, Донецькій та Харківській областях).

Отже, важливо виробити таку державну політику, яка могла б подолати негативізм і раціонально використовувати позитив для економічного розвитку країни, вирішити низки проблем, серед яких: відсутність чіткої статистичної інформації про масштаби трудової міграції українців за кордон, затягування процесу приєднання України до міжнародних конвенцій з питань соціального захисту трудових мігрантів, недосконалий механізм легального працевлаштування українців за кордоном на основі системи міждержавних угод та міжурядових договорів тощо. Проте найголовнішою проблемою, на нашу думку. Є те, що в Україні поки що не задіяні повною мірою такі важелі регулювання, як створення привабливого ринку праці та умов для гідної зайнятості.

Література:

1. Волкова О.В. Організаційно-економічний механізм регулювання ринку праці України // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №11. – С. 144-150

2. Кулик Р.В. Вплив міграційних процесів на європейський ринок праці: український аспект // Економіка та держава. – 2009. - №11.-С.117-120

3. Федоренко В.Г. Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи/ В.Г.Федоренко // Економіка та держава. - 2009. - №1. - С.4-5.

4. www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України