Крищенко Д.В.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва

Важливість регіонального консенсусу для розвитку економіки

Часто не дуже дружелюбні сусіди та конкуренти в економічному розвитку – Індія та Китай знаходять можливості для співпраці, що лише збільшує їх вплив на світову економіку. Ніхто не може собі дозволити ігнорувати Індію та Китай в наші дні: ані керівники транснаціональних корпорацій, які або намагаються знайти дешеву та все більш кваліфіковану робочу силу або вийти зі своєю продукцією на найбільші та швидко зростаючі ринки, ані уряд США, враховуючи що КНР тримає більше 1 трлн. дол. США у державних облігаціях та іноземних валютах, ані фінансові інститути, що прагнуть диверсифікувати свої інвестиції, ані звичайні споживачі майже в усіх країнах світу, які купляють дешеві товари та одночасно хвилюються за збереження своїх робочих місць в своїй країні. Проте, навіть якщо не розглядати вищезазначене, населення Індії та Китаю складає 40% людства, що також заслуговує окремої уваги. Розглядаючи економічний розвиток у довготерміновому аспекті можна пригадати, що 200 років тому більше половини торговельних операцій в світі також відбувалось за участю цих двох країн.

У відомій книжці А.Гупти, В.Говиндаряна та Х.Венга «Задача для світового господарства» наголошується, що світові корпорації матимуть відносні збитки доки не використовуватимуть Китай та Індію для зниження виробничих витрат, покращення перспектив розвитку та впровадження інновацій. Автори наголошують, що в звіті Ради національної безпеки США «Мапа майбутнього світу» визначається розвиток економік цих двох країн як «серед найбільш впливових процесів щодо змін економічного та політичного стану світу». Очікується, що в перспективі до 2050 року ці дві країни вироблятимуть до 50% від світового ВВП, а КНР стане найбільшим світовим виробником, випередивши США, при цьому, Індія матиме третій за обсягами ВВП у світі. Ці дві азійські країни споживатимуть левову долю вироблених у світі енергії та енергоносіїв. Одночасно, якщо збережеться сильна залежність їх економік від вугілля, країни можуть перетворитись на найбільших забруднювачів світової атмосфери. Звичайно, ці прогнози базуються на низці припущень, зокрема, щодо збереження високих темпів глобалізації світової економіки. При цьому, індійська економіка не є сьогодні настільки інтегрованою у світову економіку як китайська – під час азійської економічної кризи навесні 2008 року індекс китайської фондової біржі в Шанхаї впав на 43%, а індійської фондової біржі, Бомбей Сенсекс, - лише на 33%. Проте, на відміну від акцій, що продаються на біржі в Гонг-Конзі, акції на біржі в Шанхаї не можуть куплятись іноземцями. Рецесія у США, зокрема, відчувається у Китаї та Індії лише як зниження темпів зростання ВВП, але не як рецесія. При цьому, інфляція в обох країнах, як правило, протягом останніх років залишалася на високому рівні. Строго вертикальна китайська система прийняття владою рішень більш ефективна для боротьби з інфляцією: центральний банк країни своєчасно зменшує облікові ставки або обсяг грошової маси в економіці. Враховуючи політику комуністичної партії щодо побудови соціально-орієнтованої економіки, деяке гальмування темпів її розвитку більш бажане для влади аніж стрімке зростання ВВП підігріте високою інфляцією. Невирішеність соціальних питань вже неодноразово була причиною масових маніфестацій в Китаї. Деякі фахівці з макроекономіки вважають, що те що в Індії інфляція на декілька відсотків більша ніж в КНР (у 2008 році – 8,5% та 6% відповідно) є свідченням того, що економіка Індії дещо «перегріта». При цьому індійський уряд продовжує субсидіювати продукцію ТЕК та АПК у той час як ціни на такі види продукції на світовому ринку, в цілому, зростають. Звідки брати гроші на подовження цих субсидій в такий ситуації буде проблемою для уряду країни. При цьому, хоча демократично обраний індійський уряд часто не в змозі реалізувати великі інфраструктурні проекти, якщо вони суперечать інтересам місцевої влади, а незалежна судова система працює дуже повільно, ці важелі створюють більш збалансовану соціально-економічну систему ніж у КНР, що може навіть приваблювати іноземних інвесторів. Як зазначає професор Гарвардської бізнес-школи Тарун Кханна у своїй книзі «Мільярди підприємців: як Китай та Індія перетворюють своє майбутнє та ваше», уряди двох країн використовують різні принципи політики. В парламенті Індії у 2008 році не вистачило голосів за відмову від розвитку військової атомної програми взамін на обіцяну підтримку з боку США у розвитку цивільної атомної енергетики, оскільки парламентарії не хотіли, щоб їх країна опинилась на політичній орбіті Сполучених Штатів. Т.Кханна бачить більше відмінностей аніж схожих характеристик в економіках КНР та Індії: «Розмежування влади в Індії настільки відчутне, що не лише заважає будувати з шаленою швидкістю нові міста як в КНР, але й не дозволяє будувати та ремонтувати дороги. Країни мають різний імідж щодо своїх сильних сторін у глобальній системі: Китай – як світова фабрика, Індія – як світовий бек-офіс. Цей різний імідж викликаний не політичними домовленостями, а економічними передумовами – конкурентними перевагами. Зокрема, знання англійської мови та широкі можливості вивчення прикладних наук зробили Індію привабливою для розміщення компаній з виробництва продуктів програмного забезпечення та колл-центрів, але відстала транспортна інфраструктура заважає розміщенню в Індії великої кількості нових заводів. Зворотна ситуація спостерігається в Китаї. Витрати на виробництво в Індії є дуже низькими, проте лише цього недостатньо, щоб перетворити країну на базу для виробництва промислових та споживчих товарів, оскільки транспортні видатки є дуже високими, а час постачання є непередбаченим». Ці відмінності пояснюють чому Індія та Китай значно більше продають свої товари в інші країни аніж один одному – темпи зростання їх товарообігу з країнами ЄС, США та іншими економічно добре розвинутими країнами зростали значно швидше. Баланс товарообігу між Індією та КНР є позитивним для китайської сторони. При цьому, велику частку в індійському експорті до Китаю складають сировина та напівготові продукти, а китайський імпорт представлений зазвичай споживчими товарами. Тому індійський уряд поставив на порядок денний переговорів з китайською стороною питання знищення нетарифних торговельних бар’єрів та захисту прав інтелектуальної власності на індійські продукти програмного забезпечення. Одночасно прем’єр-міністр Індії Манмохан Сингх запевнив китайську сторону, що посилення співробітництва зі США у військовій сфері не є складовою американської політики щодо військової підтримки сусідів Китаю. Взаємна політична недовіра підкріплена невирішеністю територіальних претензій впродовж 2-хтисячемільного кордону в Гімалайських горах. 2006 рік уряди двох країн об’явили роком індійсько-китайської дружби, розпочавши вперше з 1962 року здійснювати товаро- та пасажирообіг через прикордонні Гімалайські території. Проте будісти Індії та інших країн погано ставляться до китайської влади, а уряд КНР вважає Далай Ламу, якому Індія надала політичного притулку, сепаратистом. Одночасно країни конкурують за джерела постачання енергоресурсів з Центральної Азії та Африки, зокрема, з таких країн як Іран, Судан та Майянмар, з якими компанії західних країн бояться співпрацювати. Вочевидь, індуси розуміють, що й з економічної й з політичної точок зору Китай має переваги. Для того, щоб конкурувати з КНР Індії необхідно, перш за все, значно поліпшити інфраструктуру, для чого необхідні значні капіталовкладення. Для Китаю невизначеним є питання: як довго зможе зростати економіка з одночасною підтримкою соціальної стабільності за відсутності демократії та захисту прав інтелектуальної власності.

Якщо Китай та Індія вимушені знаходити можливості для співпраці, щоб посилити свої економічні позиції у сучасному світі, Україна також має посилювати економічну кооперацію із сусідніми країнами.

В останнє десятиріччя політика України була багатовекторною і коливалась між орієнтацією на Європейський Союз і політично-економічними структурами, які створювались під егідою Росії на теренах колишнього СРСР.

Період 1994-2004 рр. для Європейського Союзу був періодом реалізації плану його чергового розширення. У цьому плані особливе місце займало визначення відносин із країнами Центрально-Східної Європи та Балтії, Росією і майбутніми сусідами – Україною, Білоруссю та Молдовою. Підсумком східної політики ЄС стало входження до Європейського Союзу країн Центрально-Східної Європи (Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Словенії) та країн Балтії (Латвії, Литви, Естонії), а в 2007 році Болгарії та Румунії; стабілізація відносин з Російською Федерацією на основі Угоди про партнерство й співробітництво та концепції Спільного Європейського економічного простору; прийняття Концепції “Розширена Європа – сусідні країни: нова структура відносин із нашими східними та південними сусідами”.

Україною був підписаний Договір про створення Єдиного економічного простору з Білоруссю, Казахстаном, Росією, а Європейським Союзом спільно з Російською Федерацією проголошена Концепція Спільного Європейського економічного простору. Таким чином, враховуючи значення для України її економічних відносин з двома лідерами в Європі, у найближче десятиріччя економічну стратегію України в інтеграційних процесах у Європі будуть визначати:

- виконання сторонами Угоди про партнерство й співробітництво між Європейським Союзом, з урахуванням продовження її дії та внесених змін, і Україною та "Плану дій Україна-ЄС";

- зміни, які відбуватимуться в ЄС у зв’язку з його розширенням, та пов’язана з цим політика країн (нових членів ЄС) щодо України та інших країн-сусідів;

- втілення Концепції “Розширена Європа – сусідні країни: нова структура відносин із нашими східними та південними сусідами” і роллю України не тільки як країни-сусіда, але і як можливого члена ЄС;

- виконання Договору про створення Єдиного економічного простору, підписаного Білоруссю, Казахстаном, Росією та Україною;

- реалізація Концепції Спільного Європейського економічного простору, прийнятою Європейським Союзом і Росією, а також роль України в ньому як кандидата на членство в ЄС.

Україна має стати активним партнером ЄС у реалізації Концепції “Розширена Європа” саме як його майбутній член. Виходячи з цього, одним із важливих концептуальних положень зближення України з ЄС в економічній сфері слід вважати проведення активної політики в реалізації положення концепції “Розширеної Європи”, зокрема створення на європейському просторі відкритого та інтегрованого ринку, який функціонуватиме на основі сумісних і гармонізованих правил з метою подальшої лібералізації. Саме на основі цього слід розглядати створення зони вільної торгівлі Україна – ЄС, Україна – Росія та Спільний європейський економічний простір ЄС – Росія, до якого має бути залучена й Україна.

Україна має підтримати ініціативу румунського уряду щодо розширення східноєвропейської зони вільної торгівлі з включенням до неї України, Молдови й країн Закавказзя. Східноєвропейська зона вільної торгівлі є зоною, яка асоційована з Євросоюзом, і через входження в цю зону Україна може набути досвіду країн ЦЄВТА в лібералізації їх торгівлі з ЄС.

У реалізації політики сусідства ЄС надає велике значення програмам транскордонного співробітництва. З 19 прикордонних регіонів України 6 входять до складу єврорегіонів. На даний час на кордонах України створено шість єврорегіонів, з них чотири – на кордонах з новими державами-членами ЄС та країнами-кандидатами: “Буг” (Україна, Польща, Білорусь), Карпатський єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), “Нижній Дунай” (Україна, Молдова, Румунія), “Верхній Прут” (Україна, Молдова, Румунія). У 2005 році ЄС розпочав реалізацію дев'яти нових програм із транскордонного співробітництва в середині ЄС і в рамках європейської політики сусідства. Дві з них стосуються співробітництва у трикутниках Угорщина-Словаччина-Україна й Польща-Білорусь-Україна. Загальна кількість населення регіонів, що буде брати участь у програмах, складає 57 млн. чоловік. Проекти, що планує реалізовувати Комісія, спрямовані на поліпшення транскордонної інфраструктури, допомогу малому й середньому бізнесу, розвиток транспортної мережі, туризму і т.п.

Паралельно процесу конвергенції економіки України з економічною системою Європейського Союзу та інтеграції до ЄС, ми вважаємо, має йти процес залучення України до проекту ЄС та Росії щодо створення Спільного європейського економічного простору чотирьох спільних просторів. Україні доцільно розпочати переговорний процес з ЄС та Росією про її участь у цьому проекті.

Це може зняти протистояння двох політично – економічних систем у Європі - ЄС та Росії – через залучення до них України, зокрема, щодо їх впливу на країни євразійського континенту. При реалізації такого підходу і ЄС, і Росія, і Україна отримують великі можливості для використання свого потенціалу і потенціалу партнерів у розробці й виконанні масштабних євразійських проектів, що може значно посилити їх позиції у світовій економічній системі.

Література:

1. The Elephant and the Dragon. Журнал «Global Finance». Номер за травень 2008 р., стор. 20

2. Англійсько-французько-німецько-український словник термінології Європейського Союзу. – К.: К.І.С., 2007. – 226 с.

3. Аналітична доповідь Центру Разумкова. Україна: регіональна політика і стан конкурентоспроможності регіонів / Національна безпека і оборона, 2008, №4 (98)

4. https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/

5. http://www.tibet.ca/en/newsroom/

6. http://en.wikipedia.org/wiki/Democracy_in_China