Економічні науки / 6.Маркетинг і менеджмент

К,е.н., доцент Н.А.Клименко,

бакалавр з економічної кібернетики Качмар Л.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

особливості ризик-менеджменту в сучасних умовах

 Детерміновані ситуації, коли відсутній ризик, зустрічаються в людській діяльності та, зокрема, в економіці досить рідко. Більшість невизначених подій, що спричиняють ризик, є неповністю прогнозованими та контрольованими, їх неможливо усунути, а тому навіть на перший погляд досить ефективні рішення можуть призвести до значних збитків. Неможливо повністю звільнитися від ризику: намагаючись позбутися однієї ризикованої ситуації, можна потрапити у іншу. Навіть абсолютна бездіяльність у економічному житті спряжена з ризиком невикористаних можливостей.
Методи і дії, що знижують ризик несприятливих результатів, називають системою управління ризиком, або ризик-менеджментом. Із розширенням діапазону ризикованих ситуацій ризик-менеджмент стає необхідним елементом управління.
Під управлінням ризиками розуміється управління, спрямоване на попередження можливих серйозних ускладнень у ринковій діяльності підприємства або максимально оперативне та ефективне усунення наслідків таких ускладнень, забезпечення стабільного, успішного господарювання.
Також управління ризиками можна визначити як сукупність методів, прийомів і заходів, що дають змогу певною мірою прогнозувати настання ризикованих подій і вживати заходів щодо запобігання їм або зниження негативних наслідків їх настання.
Успішне управління ризиками передбачає врахування таких моментів:
1. Головною метою управління ризиком є забезпечення стійких становища на ринку і фінансового стану підприємства за будь-яких економічних, політичних і соціальних змін у країні;
2. У межах управління ризиком використовують ті управлінські інструменти, які сприяють попередженню можливих ускладнень за оперативного вирішення поточних проблем підприємств;

3. Головне в управлінні ризиками — прискорена і дієва реакція на суттєві зміни зовнішнього середовища за допомогою завчасно розроблених альтернативних варіантів.

4. В основі управління ризиками знаходиться процес постійних і послідовних інновацій в усіх ланках і сферах дій підприємства.

Управління ризиками спрямоване на те, щоб навіть під час кризи можливо було задіяти такі управлінські та фінансові механізми, які б дали змогу подолати наявні труднощі з найменшими для підприємства втратами. Розвиток ситуації в економіці України на початку 2010 р. засвідчує перманентне наростання ризиків, пов’язаних з кризовими процесами. На вітчизняну економіку продовжують негативно впливати як стагнація світової економіки, так і макроекономічні та валютно-фінансові дисбаланси, які сформувалися в останньому кварталі 2008 року.

З–поміж основних ризиків сучасного етапу фінансово–економічної кризи в Україні, які потребуватимуть першочергової уваги, слід наголосити на таких.

1. Ризик невиконання дохідної частини бюджету, пов’язаний з некоректним прогнозом темпів економічного зростання, закладеним при формуванні бюджету, зниженням прибутків підприємств, значним скороченням імпорту.

2. Ризик «нової хвилі» дестабілізації у банківському секторі, пов’язаний з накопиченням боргів через триваючу стагнацію доходів боржників – як юридичних, так і фізичних осіб. Це не лише блокуватиме кредитні процеси, що знижуватиме внутрішній попит, але й може відновити проблему відпливу з банків депозитів фізичних осіб.

3. Відновлення та поступове нарощування негативного сальдо зовнішньої торгівлі, пов’язане з триваючою стагнацією експорту при високій питомій вазі критичного імпорту. Загостренню цієї проблеми сприяє триваюча з початку 2009 року реальна девальвація гривні. За умов значної зовнішньої заборгованості та труднощів щодо покриття дефіциту по каналах поточних трансфертів та залученням інвестиційних та позичкових ресурсів негативне зовнішньоторговельне сальдо може мати потужний девальваційний вплив.

4. Активізація процесів вивільнення працюючих, пов’язана з розгортанням структурної адаптації підприємств до умов кризи. Це може помітно підвищити рівень безробіття, насамперед – у старопромислових регіонах, які найбільше потерпіли від фінансової кризи та падіння попиту на зовнішніх ринках, що матиме як економічні (звуження споживчого попиту), так і соціальні (падіння доходів, посилення соціальної напруженості) негативні наслідки. Навіть у разі відсутності значних вивільнень, криза перешкоджатиме реалізації концепції «дорогої» робочої сили, яка мала б реалізувати одну з ключових потенційних конкурентних переваг України – високу якість її людського капіталу.

Сільське господарство — це кредитомістка галузь, яка не може нормально розвиватися без залучення зі сторони (банків, інших кредитних установ) додаткових фінансових ресурсів, насамперед у формі короткострокових кредитів, для здійснення поточних платежів з метою забезпечення операційної діяльності.

Сільське господарство є менш інвестиційно привабливою галуззю порівняно з рядом інших галузей народного господарства. Це спричинено тривалим періодом виробництва сільськогосподарської продукції, який продовжується нерідко більше року і характеризується поступовим наростанням вкладень від початку виробництва до його завершення й одночасним вивільненням коштів у кінці виробництва при одержанні готової продукції. Аналізуючи ступінь ризику підприємств аграрного сектору, можна констатувати надзвичайно великий ступінь ризику інвестувань в аграрний сектор. Такому становищу сприяють як загальноекономічні тенденції, так і тенденції розвитку національного аграрного сектору.

Розглянемо спочатку кроки на мікрорівні. Враховуючи факт відкритості національної економіки та зростаючу частку аграрного сектору в загальному експорті України, проаналізуємо фактори, що впливають на зменшення ступеня ризику за допомогою регулювання ЗЕД. Це, у першу чергу, зважена курсова політика, при якій підприємства-експортери мають змогу планувати майбутні прибутки. Крім того, підприємства аграрного сектору при загальному позитивному та зростаючому торговельному балансі аграрного сектору суттєво залежать від імпорту інноваційних технологій, техніки, засобів захисту рослин та іншого обладнання. Обсяги інвестиційного імпорту суттєво впливають на рівень капіталізації підприємств аграрного сектору.

Розглядаючи ризики на макрорівні, зауважимо, що збільшення рівня капіталізації насамперед залежить від зростання привабливості інвестувань в аграрний сектор, на які у значній мірі впливають політичні ризики. З огляду на це більш привабливими для інвесторів є проекти з нетривалим терміном реалізації, і це суттєво впливає на розвиток окремих галузей аграрного сектору.

Це дає змогу розраховувати, що агропромисловий комплекс при прагматичному підході буде здатний витягти з кризи всю вітчизняну економіку. Нинішня кон'юнктура поки що дає змогу Україні наростити обсяги експорту і у середньостроковій перспективі потіснити країни-конкуренти. Отже, система управління ризиками, основою якої є страхування, має бути невід’ємною частиною аграрного виробництва.