Економічні науки
/ 10. Економіка підприємства
К.е.н. Галгаш Р.А.
Сьогодні в економічній
теорії недостатньо уваги приділяється механізмам узгодження дій економічних
суб’єктів. При цьому на перший план виходять проблеми узгодження в економічних
системах. За твердженням А. Кірмана [1], порівняно з іншими науковими дисциплінами
традиційна економічна теорія приділяє занадто мало уваги ролі взаємодій в
економіці. Стандартний погляд на організацію узгодження, координацію взаємодії
між економічними суб’єктами ґрунтується на припущенні, що індивіди є
ізольованими, а їх дії і економічні результати координуються системою цін. В
більшості макроекономічних досліджень комунікації і взаємодія, яка не пов’язана
з системою цін, взагалі ігноруються. Проте існує також велика різноманітність
економічних моделей, в яких агенти прямо взаємодіють один з одним. Правда, такі
моделі зазвичай призначені для специфічних підсекторів економіки.
Проблеми координації різних елементів системи
управління розглядалися в роботах вчених в межах різних теорій: теорії
ієрархічних ігор; теорії багатокритеріального вибору; теорії активних систем;
теорії контрактів; теорії групового вибору і рівноваги; теорії управління
вартістю капіталу; теорії управління фінансами. Деякі окремі аспекти
координації вирішуються щодо таких елементів економічної системи як: внутрішньокорпоративна
структура і інтереси; управління проектами. Серед
вітчизняних вчених слід відзначити роботи Т.С. Клебанової, Є.В. Молдавської,
В.А. Забродського, Н.А. Кизима, які досліджували моделі і методи координації у
великомаштабних економічних системах [2].
До учених, яких цікавила
проблема координації, відносяться представники різних економічних шкіл. Можна
сказати, що вони відстежували взаємодію в ланцюжку „індивід-організація”, а
також „організація-індивід”. При цьому не виділено структурний опис теорії
координації і її складових. Відсутність однозначних обґрунтованих положень
теорії координації і її визначення як економічної категорії, потребує
структурувати її положення і пояснити механізм її дії.
Саме поняття „координація”
відбулося від латинських слів („со” – сумісне і „ordinatio” – упорядкування) –
взаємозв'язок, узгодження, приведення у відповідність. Отже, теорія координації
призначена для виявлення причин неузгодженості і розрізненості економічних
процесів, слабких місць в управлінні. Координувати означає погоджувати, вносити
ясність, встановлювати прозорість, наводити порядок між чим-небудь в процесі
взаємодії. Отже, можна припустити, що координація – це процес взаємодії
суб’єктів, який спрямований на досягнення мети, протікає в часі і впливає на результати
економічної діяльності суб’єктів, є невід’ємною частиною системи в певному
інтервалі часу.
Як і інші економічні
категорії, категорію „координація” можна розглядати як у „вузькому”, так і у „широкому”
сенсі. У „вузькому” розумінні – це дія, спрямована на впорядковування взаємодій
і узгодження різної діяльності, в „широкому” – виконання спільної роботи.
Основними компонентами
функції координації в економічних процесах є: постановка цілей і їх узгодження;
завдання, що визначають подальшу діяльність; об’єкти координації, за допомогою
яких або на які накладається діяльність; взаємозалежність; ресурси необхідні
для досягнення цілі; техніка та інструменти діяльності; результат вирішених
завдань і досягнутих цілей; уточнення (корегування) мети і завдань.
Визначення мети в
процесі координації залежить від двох чинників: по-перше, від внутрішніх мотивів
самого суб’єкта; по-друге, від дії зовнішнього середовища на суб’єкт. І у тому,
і в іншому випадку суб’єкт діє в умовах об’єктивної або суб’єктивної невизначеності.
Залежно від вибраної мети передбачається рішення ряду завдань, за допомогою
яких проводяться дії по досягненню мети, при цьому рішення ухвалюються на
основі наявних ресурсів, що знаходяться в розпорядження суб’єкта.
Мета і завдання
допомагають виділити об’єкт координації. Французький економіст Л. Тевено
припускав, що об’єкт координації – це об’єкт обміну, який разом з суб’єктами,
також включається в процес обґрунтування дій. Проте об’єктом координації може
виступати і процес, в якому відбувається узгодження дій індивіда з інститутами,
а також з внутрішнім і зовнішнім середовищем. Особливо наочно це виявляється в
конкурентній боротьбі, яка має місце в умовах недосконалої конкуренції, при
цьому необхідно виділити ступінь і масштаб дії координації на цей процес. Необхідність
визначення об’єкту координації припускає можливість зближення індивідів в
різних ситуаціях при координації своїх дій [3]. Об’єктом аналізу координації в
економіці є суб’єкт, під яким розуміється не лише індивід, що здійснює
діяльність, але і інститути, системи, які за своєю природою у визначеним
проміжку часу впливають на нього. Як і індивід, економічна система, що
складається з інститутів, які не можуть діяти і розвиватися ізольовано,
спонукає їх вступати у взаємодію один з одним. Тому координація – це синтез
трьох типів відносин: 1) суб’єкта до об’єктів, 2) між суб’єктами, 3) всіх
суб’єктів до зовнішнього середовища.
1. Клебанова Т.С. Модели и методы
координации в крупномасштабных экономических системах / Т.С. Клебанова, Е.В.
Молдавская, Чанг Хогван. ¾ Х. Бизнес Информ, 2002. ¾ 148 с.
2. Kirman A.
Interaction, Economic Organisation and Aggregate Activity / А. Kirman. ¾ Working Paper, Institut Universitaire de
France, 1998.
3.
Тевено Л. Множественность способов координации:
равновесие и рациональность в сложном мире / Л. Тевено // Вопросы экономики. ¾
1997. ¾
№10. ¾ С. 80–85.