Экономические науки / 7. Учет и аудит

Шевчук О.Д., Гречківська О.О.

Вінницький національний аграрний університет

Особливості контролю за виконанням місцевих бюджетів

Згідно із законодавством України функція контролю за використанням коштів місцевих бюджетів покладена на Міністерство фінансів України, Державну контрольно-ревізійну службу, органи Державного казначейства України, місцеві державні адміністрації. На практиці такий контроль здійснює Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство України, яке виконує функцію поточного документального контролю.

Практика подальшого фінансового контролю, яку на рівні місцевих бюджетів реалізує Державна контрольно-ревізійна служба України, засвідчує наявність системних порушень і проблем у виконанні місцевих бюджетів.

Діючими актами, які регламентують проведення державного фінансового аудиту виконання місцевих бюджетів, не визначено, що пропозиції, надані за результатами аудиту, є обов’язковими для органів влади та місцевого самоврядування. Тобто пропозиції, що надаються за результатами досліджень місцевих бюджетів, мають лише рекомендаційний характер. Саме це нині є основною проблемою [1]. Як наслідок, органи влади та місцевого самоврядування пасивно сприймають надані пропозиції та не переглядають підходи до формування доходів, розраховуючи на те, що виконання делегованих повноважень буде забезпечено трансфертами з державного бюджету. Водночас через невикористання можливих резервів у повному обсязі, фінансування самоврядних повноважень (виконання місцевих програм, капітальні вкладення в благоустрій населених пунктів та галузь житлово-комунального господарства) взагалі залишаються поза увагою місцевих органів влади.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає землю одним із чинників матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, що перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів. Однак, це не спонукає місцевих чиновників ефективно розпоряджатися земельним фондом. Про це свідчать результати контрольних заходів, проведених фахівцями регіональних КРУ. Незацікавленість органів місцевого самоврядування в нормальному використанні земель з метою поповнення бюджету, зміцненні фінансової бази громади гальмує розв’язання наболілих соціальних проблем [2].

Аудиторами доведено, що управлінські рішення, які приймались органами місцевого самоврядування стосовно земельних ділянок, спричиняють втрати фінансових ресурсів та невикористання наявних резервів наповнення бюджету. Зокрема, в результаті надання згоди орендарям на забудову земельних ділянок, які перебували в оренді, з подальшим визнанням права власності на нерухомі об’єкти, орендарям-власникам таких об’єктів надавалася можливість уникнути конкурсних засад при придбанні земельних ділянок.

Згідно ЗКУ (стаття 93) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оскільки орендар є землекористувачем на певний строк, то згідно ЗКУ (стаття 95 п.1, 4) він має право самостійно господарювати на землі та споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди [3].

Тому деякі землекористувачі будують на орендованій землі невеличкі будівлі (кафе, АЗС тощо) і звертаються до органів місцевого самоврядування із проханням про визнання права власності на новозбудовану будівлю.

Після одержання Свідоцтва про право власності на будівлю, власники будівлі звертаються до органу місцевого самоврядування з проханням викупу орендованої ними земельної ділянки, оскільки відповідно до статті 9 Закону України «Про оренду землі» вони мають переважне право орендаря на отримання орендованої земельної ділянки у власність [4]. Таким чином, орендар-власник нерухомого майна при викупі земельної ділянки уникає земельні торги (аукціон), що не сприяє наповненню доходної частини бюджету.

Проблемним залишається й питання своєчасності укладання договорів оренди землі. Затягування органами влади терміну оформлення документів створює умови для незаконного використання земельних ділянок і несплати належних платежів до бюджетів. Проведений аналіз засвідчив, що зазвичай між закінченням дії договору та оформленням нового спливає від 1 до 10 місяців, що призводить до втрат надходжень від орендної плати за землю.

Аудитори визначили ще один напрям поповнення місцевих бюджетів - здійснення ефективних операцій з використання комунального майна.

Більшість недорогих приміщень, до яких мають зацікавленість вітчизняні підприємства та підприємці, знаходиться в комунальній власності. Насамперед їх оренда вигідна тим, що ставки орендної плати встановлюються органами місцевої влади. Однак, рішення органів місцевого самоврядування, відповідно до яких комунальне майно передається в оренду по занижених ставках та без застосування конкурентних засад, свідчать скоріше на користь приватних осіб, ніж на користь врахування інтересів територіальної громади. Як наслідок, бюджетом недотримується значна кількість надходжень.

Через відсутність затвердженої у встановленому порядку Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що перебуває у власності територіальної громади, орендні ставки за використання нерухомого майна у відсотках до вартості, визначеної експертним шляхом, не визначаються. Передача в оренду приміщень, що перебувають в управлінні рад, здійснюється без проведення експертної оцінки. Тобто, можна стверджувати про неефективне виконання органами місцевого самоврядування власних повноважень щодо використання комунального майна. Таке управління обмежує обсяги власних надходжень до бюджету.

Отже, прийняття органами місцевого самоврядування недостатньо ефективних управлінських рішень щодо комунального майна призводить до недоотримання доходів, належних сільському бюджету.

Таким чином, є реальні резерви щодо збільшення доходної бази місцевих бюджетів. Для вирішення цього питання не потрібно додаткових фінансових витрат, необхідно лише, щоб місцеві органи влади прийняли відповідні нормативні акти в межах наданих їм повноважень.

Практика вказує на доцільність та високу вірогідність ефективності проведення контролю місцевих бюджетів у поєднанні двох форм – аудиту та інспектування. Здійснення контролю за виконанням місцевих бюджетів у зазначених формах сприяє комплексній оцінці стану виконання місцевого бюджету, як з погляду дотримання бюджетного процесу на всіх стадіях в частині законності операцій з бюджетними коштами, так і щодо ефективності управління комунальним майном усіма суб’єктами на місцевому рівні.

Тому актуальним є внесення змін до чинного Порядку проведення органами ДКРС державного фінансового аудиту місцевих бюджетів [5].

З метою посилення ефекту від здійснення контролю за виконанням місцевих бюджетів Головному контрольно-ревізійному управлінню потрібно удосконалити Методичні рекомендації з організації та проведення державного фінансового аудиту виконання місцевих бюджетів в частині визнання обов’язковими до впровадження пропозицій, наданих органами ДКРС з подальшою реєстрацією в Міністерстві юстиції України.

Для більш ефективного використання земельних ресурсів місцевим бюджетам забезпечити перегляд ставок плати за користування земельними ділянками та затвердити Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду майна.

Література:

1. Щербаков О. Чим наповнимо казну? // Фінансовий контроль. – 2008. – № 3. – С. 26-28.

2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 № 280/97.

3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

4. Про оренду землі: Закон України від 06.10.1998 № 161-ХІV.

5. Олійник Д. Актуальні питання контролю за виконанням місцевих бюджетів // Фінансовий контроль. – 2008. – № 4. – С. 7-11.