Раситюк Ю.О.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ОСНОВИ
АНАЛІЗУ КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
Банківська система завжди була і
залишається важливою складовою суспільного розвитку України, незважаючи на
зміни в політичній ситуації, економічній кон’юнктурі та правовому середовищі
країни. Кредитна діяльність в Україні протягом останніх декількох років була і
лишається на сьогодні самою нестабільною і ризиковою з всіх форм банківських
операцій. Проте, за інших рівних умов, кредитування - один із самих ефективніших та перспективних видів
банківської діяльності.
Головними ланками кредитної системи
є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України,
які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві
тимчасово вільних коштів.
Банківська система шляхом надання
кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення,
акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит
капіталу.
Банківський кредит - будь-яке
зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке
зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення
боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої
суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
В Україні в нових умовах
господарювання великого поширення набуло комерційне кредитування, при якому
здійснюється продаж товарів на умовах розстрочки платежу, тому дослідження
особливостей обліку кредитів банку є досить актуальним завданням фінансового
обліку на сьогоднішній день.
Питання обліку кредитів банку знайшло віддзеркалення в роботах багатьох
вчених. Великий вклад до розробки даного питання внесли фахівці бухгалтерського
обліку, банківської справи, економісти, такі як Герасимович А.М., Швець В.Г.,
Бутинець Ф.Ф., Ткаченко Н.М., Чебанова Н.В., Бабіч В.В., Васюта-Беркут О.І.,
Грабова Н.М., Кудря-Висоцька О.П., Лишиленко О.В., Пушкар М.С., Скирпан О.П.,
Сопко В., Стражева Н.С. та ін.
Для кредитування поточних потреб
найбільш сприятливими для клієнтів є кредитні лінії та овердрафти, для
придбання, будівництва, модернізації основних засобів – інвестиційні та
термінові кредити, відсотки по ним завжди менші, а терміни дій – довші.
Банківський кредит надається для забезпечення,
розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту
населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється
в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання
економічних нормативів діяльності.
Аналіз кредитної діяльності банку передбачає вирішення
таких завдань: визначення ступеня та типу
концентрації ризику кредитного портфеля, його відповідності зовнішньому
покриттю і достатності створених резервів покриття фактичних і потенційних
збитків; оцінювання адекватності кредитного ризику сумі передбачуваного
прибутку; визначення кредитоспроможності позичальників з метою зниження
кредитного ризику; визначення ефективності кредитних операцій, що дає змогу
вибрати доцільний варіант розміщення ресурсів; зниження ризику неповернення
позики.
Аналіз кредитних операцій доцільно проводити в такій
послідовності: аналізуються масштаби кредитної діяльності банку порівняно з
попередніми періодами та іншими банками; аналізується рух кредитів;
розраховується оборотність кредитів; визначається рівень диверсифікації
кредитних вкладень, який дає змогу максимально знизити ризик неповернення
позики; оцінюється повернення позик; проводиться кількісне оцінювання структури
кредитного портфеля залежно від різноманітних класифікаційних ознак;
виявляється якість кредитного портфеля з погляду ризику і ступеня
забезпеченості кредитів; аналізується дохідність та ефективність кредитних
операцій.
Обсяг кредитної
діяльності банку безпосередньо пов'язаний з впливом зовнішніх і внутрішніх
чинників. До зовнішніх належать соціально-демографічні, економічні, культурні,
політичні та інші умови регіону діяльності банківської установи. Зовнішні
чинники формують потреби юридичних та фізичних осіб, яке обслуговується в
регіоні діяльності банку. Результати аналізу зовнішніх чинників
використовуються у процесі розробки та обґрунтування стратегії розвитку
банківської установи.
Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які
класифікуються на основі різних критеріїв, пов'язаних з
різними чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.
Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та
стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим
ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності.
Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного
аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.
Особлива увага приділяється якості кредитного портфеля,
захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та
стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних
банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6.07.2000 р.
затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих
втрат за кредитними операціями банків.
Комерційні банки зобов'язані створювати резерви для
відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за
всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі
за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб'єктами господарювання
(овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг),
наданими гарантіями та поручительствами.
Резерв використовується на покриття безнадійної
заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку. Резерв під кредитні
ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та
резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем,
субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити).
З метою нарахування резерву й оцінки
якості кредитного портфеля комерційні банки здійснюють класифікацію виданих
кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв: оцінка
фінансового стану позичальника; погашення позичальником кредитної
заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.
Для оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи
використовуються такі показники: коефіцієнт абсолютної ліквідності; проміжний
коефіцієнт покриття (проміжний коефіцієнт ліквідності); коефіцієнт загальної
ліквідності; коефіцієнт автономії; коефіцієнт фінансового важеля; коефіцієнт
маневреності; коефіцієнт фінансової стійкості; коефіцієнт забезпеченості
запасів та витрат; обсяг реалізації та прибутку; показники прибутковості; склад
та динаміка дебіторо-кредиторської заборгованості; грошові потоки позичальника.
Також мають бути
враховані фактори суб’єктивного характеру: ефективність управління
позичальника; ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та
структурних змін в економіці та галузі; наявність державних замовлень та
державна підтримка позичальника тощо; погашення кредитної заборгованості
позичальником у минулому; професіоналізм керівництва.
Отже, аналіз кредитного портфеля
потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня
забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а
також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.
Аналіз кредитних операцій банку є дуже важливим, з
погляду взаємодії банківських та інших фінансових установ.
Литература:
1. Закон
України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. № 2121-III.
2. Аналіз
банківської діяльності, за заг.ред. А.М.Герасимовича, Київ, КНЕУ, 2003.
3. Зимовець В.,
Шелудько Н. Макроекономічні аспекти активізації банківського кредитування в
Україні / Вісник НБУ, № 11, 2006 рік, с.54-58
4. Петрук О.М.
Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф.. Ф.Ф. Бутинця. -
К.: Кондор, 2004.