Історія/1. Вітчизняна історія

К.і.н. Лановюк Л.П.

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

Нас зближує історія

22 червня 1941 р. … День, коли завирувало полум’я Великої Вітчизняної війни. З перших її днів Україна стала ареною бойових дій. Удару зазнала й столиця Радянської України – м. Київ. Голосіївський ліс, де були розташовані сільськогосподарський, ветеринарний, лісотехнічний вузи, став свідком жорстоких боїв радянських військ та ополченців із ворогом.

Студентська молодь голосіївських інститутів планувала весело провести неділю 22 червня 1941 року. Особливо чекали цього дня прихильники спорту, адже передбачалося урочисте відкриття республіканського стадіону. Проте усі плани порушив несподіваний наліт ворожої авіації. Вибухи бомб фашистських стерв’ятників на аеродромі в Жулянах сколихнули, наче землетрус, сусідню Голосіївську землю. Автомашини швидкої допомоги з першими пораненими на аеродромі, що мчали по Васильківській вулиці до лікарні міста, наштовхували на жахливу думку. Війна …

Події розвивалися дуже стрімко. 23 червня вийшли накази по вузах про загальну мобілізацію [1]. До лав Червоної Армії влилося понад 1000 працівників та вихованців голосіївських інститутів Почалась велика і напружена робота по організації оборонних заходів. Професорсько-викладацький склад, співробітники, студентська молодь вузів мобілізовувались на цілодобове чергування в гуртожитках та учбових корпусах, для роботи в загонах протиповітряної оборони, на роботи по риттю окопів для захисту населення при нальотах ворожої авіації.

У перших числах липня, за директивою штабу оборони Києва, був сформований винищувальний загін. У корпусі ветеринарного інституту (нині 3-й навчальний корпус університету) знаходився штаб винищувального батальйону. Завданням бійців батальйону було: виловлювання німецько-фашистських парашутистів-диверсантів, що з перших днів систематично закидались у Голосієво з метою розповсюдження ворожих листівок, поширення паніки серед населення та вчинення диверсій (підрив об’єктів, пошкодження ліній електропередач, водопостачання), а також проведення шпигунської діяльності. Відповідно до заходів Київського укріп району створювались в місті, зокрема, в нашому районі, з числа студентів, співробітників і викладачів загони по спорудженню на трьох лініях оборонних укріплень – довготривалих земляних точок-дзотів, протитанкових ровів, ескарпів, «їжаків», окопів, щілин, підготовка гранат, пляшок з пальною рідиною для боротьби з танками, формування і цілодобове чергування на об’єктах бійців місцевої протиповітряної оборони (МППО); організація курсів по підготовці медичних сестер.

До 8 липня у місті було сформовано 19 загонів народного ополчення, які налічували близько 30 тисяч бійців. У дві роти народного ополчення входили студенти і викладачі голосіївських вузів.

На початку серпня 1941 р. вони отримали у Голосієво бойове хрещення й зазнали перших втрат. Одними із перших стали до боротьби з німецько-фашистськими загарбниками студент 3-го курсу факультету агрохімії і ґрунтознавства М.Скиба та другокурсник з факультету механізації М.Громов. Вони пішли у розвідку, з якої М.Скиба уже не повернувся. Навіки залишився двадцятирічним студентом лісогосподарського інституту Я.Близнюк, який ціною власного життя врятував своїх друзів та допоміг їм утримати бойові позиції. Хлопець обв’язав себе гранатами й кинувся під гусениці машини. При виконанні бойового завдання, підтримуючи під безперервним вогнем ворога зв’язок підрозділів ополчення, загинув студент 3-го курсу факультету механізації Б.Веремецький. Високою урядовою нагородою було відзначено студента сільськогосподарського інституту факультету механізації В.Давидова. Важко поранений, будучи ротним ополченців, він до останнього залишався на вогневих позиціях. Під час запеклих боїв на Голосіївських висотах був поранений і студент Клещов, який із 12 бійцями знищив гранатами мінометну батарею ворога. Дістав поранення й студент факультету електрифікації О.Томан, безстрашно захищав голосіївські рубежі й студент ветеринарного інституту Г.Пасменко (загинув у лютому 1945 р. в Угорщині). Студент 3-го курсу лісотехнічного інституту Л.Богуш, використовуючи свій досвід у боях з білофіннами в 1939 р., навчив під час оборони Києва застосовувати пляшки з запалювальною рідиною проти ворожих танків (загинув у 1941 р. на Полтавщині). Учасник оборони Києва директор лісотехнічного інституту С.О.Максимов очолював підпільну організацію на Вінниччині й загинув в застінках гестапо у 1943 р. Директор ветеринарного інституту Р.В.Пряжко загинув в 1945 р. у боях під Кенігсбергом.

В обороні Києва, яка тривала з 11 липня по 19 вересня 1941 р., брали участь біля 200 студентів, випускників, викладачів та співробітників голосіївських вузів [2].

Береже Голосієво пам'ять про мужність молодих. 6 травня 1965 р. з нагоди 20-річчя Великої Перемоги силами колективу сільськогосподарської академії було споруджено пам’ятник на братській могилі воїнів Радянської Армії та народних ополченців, які полягли в боях при обороні Києва у 1941 р.

6 листопада 1979 р. на місці братської могили було зведено меморіальний комплекс у пам'ять загиблих в роки війни. Прізвища 79 захисників Голосієво (серед них дві жінки) занесені на стелу меморіального комплексу.

Центральна фігура меморіалу – бронзова скульптура студента голосіївських вузів, який в перші дні війни вступив до лав захисників Вітчизни. Здається, ніби на мить зупинився боєць-ополченець, щоб ще раз, можливо, востаннє, подивитись на рідний інститут.

Скульптурна постать меморіалу, обрана скульптором Я.Гончаренком та архітектором В.Гнездиловим, має своїм прообразом М.Скибу.

У відкритті меморіалу приймав участь двічі Герой Радянського Союзу легендарний ватажок народних месників-партизан генерал О.Федоров [3].

У повоєнні роки в Голосіївських ВНЗ працювало понад 300 учасників бойових дій. Героїзм багатьох студентів та викладачів на фронтах війни відмічено урядовими нагородами. Семеро осіб (один посмертно) мають найвище звання Героя Радянського Союзу, двоє є повними кавалерами ордена Слави, що прирівнюється до звання Героя Радянського Союзу.

В той же час по інститутах видано накази про евакуацію. Київський лісогосподарський інститут був евакуйований до м. Воронежа, а пізніше – до м. Совєтська Кіровської області. Майно й обладнання у м. Воронежі пропало, а викладачі та студенти, що прибули до м. Совєтська, почали працювати й навчатися в евакуйованому сюди Брянському лісогосподарському інституті. Так, професор І.М. Зима (директор Київського лісогосподарського інституту у 1944 р.) очолив одну із кафедр Брянського лісогосподарського інституту.

Київський ветеринарний інститут евакуювався до м. Свердловська (250 студентів та викладачів) й функціонував на правах ветеринарного факультету Свердловського сільськогосподарського інституту. Випускниками протягом цього періоду стало 276 ветеринарних лікарів. На посадах професорів Свердловського СГІ працювали М.П.Вашетко, С.Ю. Ярослав, П.М. Лемішко (зав. кафедрою), В.В. Нікольський (зав. кафедрою), доцентами – С.В.Баженов, О.Г.Безносенко, К.І. Дмітрієв, М.М. Синицький, М.А. Кравченко (зав. кафедрою), Р.С. Чеботарьов (зав. кафедрою), викладачами – П.О. Осінський, М.М. Осьмакова, Ю.Б. Ратнер, ст. лаборантом – М.К.Білецька, співробітниками інституту стали З.П. Ковальчук, В.Д. Ференець.

Багато вузів України було евакуйовані до Середньої Азії. 26 липня 1941 р. дирекція КСГІ одержала розпорядження Наркомзему УРСР почати евакуацію інституту до столиці Казахської РСР Алма-Ати, де інститут об’єднався з Казахським сільськогосподарським інститутом. Евакуювалися 6 професорів, 29 доцентів і викладачів, 5 аспірантів та 356 студентів старших курсів. Частина з них пізніше добровільно пішла на фронт, а 295 юнаків і дівчат у 1942-1943 рр. одержали диплом інженерів-механіків, агрономів, інженерів-електриків, агрохіміків. 40 випускників були направлені на оборонні заводи, 18 інженерів-механіків – в Академію моторизації і механізації РСЧА, 14 агрономів і агрохіміків зараховані до військової Академії хімічного захисту, 9 чоловік відрядили у військові училища, решта одержала призначення для роботи на різних ділянках сільського господарства Казахстану.

У музеї історії НУБіП України знаходяться фотокопії наказів по Київському сільськогосподарському інституту та Київському ветеринарному інституту початку Великої Вітчизняної війни про мобілізацію та евакуацію. У архіві Казахського національного аграрного університету зберігаються матеріали про КСГІ в евакуації: заяви про зарахування на відповідні посади кафедр викладачів КСГІ та накази про зарахування контингенту студентів КСГІ до КазСГІ.

Так, згідно наказу № 224 по КСГІ від 13 вересня 1941 р., фотокопія якого знаходиться у музеї історії університету, до м. Алма-Ата додатково відряджено наступний професорсько-викладацький склад: доценти А.С. Кореняко, В.Д. Манзон, асистент П.В. Захарчук, ст. викладач Н.А. Шумович; а також директор бібліотеки М.Т. Шкурська (стала зав. відділом бібліотеки Каз.СГІ), гол. бухгалтер Л.Н. Моносзона, кер. справами ін.-ту В.В. Котюжинський, ст. лаб. кафедри ремонту С.М. Мельничук, лаборант кафедри тваринництва О.Г. Мельничук.

Серед нових викладачів КазСГІ почав працювати член-кореспондент Академії наук УРСР, завідувач кафедри агрономічної хімії КСГІ з 1923 р., професор Олександр Іванович Душечкін. У КазСГІ він також очолив кафедру агрохімії.

Професор, завідувач кафедри ґрунтознавства КСГІ Михайло Михайлович Годлін, працював в воєнні роки в КазСГІ професором кафедри ґрунтознавства.

Член-кореспондент АН УРСР, доктор технічних та сільськогосподарських наук, професор Андрій Овер’янович Василенко в 1928-1930 рр. працював завідувачем кафедри сільськогосподарських машин Київського сільськогосподарського інституту. В КазСГІ він очолив кафедру сільськогосподарських машин.

Кандидат технічних наук, доцент кафедри ремонту тракторів, автомобілів, с.-г. машин Київського сільськогосподарського інституту Й.П. Могильний завідував кафедрою ремонту тракторів і автомобілів Казахського СГІ.

Працювали доцентами КазСГІ Ф.І. Завгородній, В.П. Коваленко, Я.П. Меженний, ст. викладачем – С.Т. Дзюбенко, Г.К. техноруком учбових майстерень – Шкурський, продовжувала навчання в аспірантурі КазСГІ М.С. Демченко (Герой Соціалістичної Праці). Посаду професора КазСГІ зайняв П.Ф. Оксіюк.

В евакуації доцент Т.С. Долгополов, директор КСГІ з 1938 р., очолював Таджицький сільськогосподарський інститут, професор А.Г. Михаловський був головою секції плодівництва Казахського філіалу ВАСГНІЛ, доцент І.Л. Колоша працював старшим науковим співробітником Казахського інституту землеробства і головним агрономом Наркомзему Казахської РСР, старшим науковим співробітником Казахського інституту землеробства працював і Б.М. Подоліч. Старші наукові співробітники Казахського НДІ економіки – Ю.П. Манойленко, К.О. Сироцинський. Очолив сільськогосподарський технікум в Удмуртській АРСР Г.О. Каблучко, М.Д. Рижутін – директор Сталінградського СГІ, П.Д. Пшеничний (ректор вузу у 1954-1957 рр.) став на чолі Башкірського СГІ. Однією із лабораторій Башкірської селекційної станції завідував С.І. Лебедєв (ректор вузу у 1959-1962 рр.). Завідувачем відділу тваринництва Тадж.РСР працював М.М. Колесник.

Доцентом Ташкентського технологічного інституту працював В.Л. Костін; зав.відділом НДІ м. Ташкент – М.О.Бесєднов, зав.відділом АН УРСР (Уфа) – П.А. Власюк (президент УАСГН у 1957-1962 рр.). Співробітником НДІ землеробства у м. Джамбул став П.В. Захарчук. С.О. Золотарьов – професор Хабаровського інституту залізничного транспорту. У Московському інституті механізації сільського господарства працював професор В.С. Крамаров (ректор вузу у 1957-1959 рр.).. Очолював одну із кафедр Куйбишевського СГІ Б.Й. Логгінов, а професор В.В. Поварніцин – кафедру Сибірського ЛТІ. В Уральському індустріальному інституті працював доцент С.В. Розов.

О.П. Любченко став директором школи № 23 у м. Ашхабаді, а Т.М. Незнамова працювала вчителькою середньої школи № 1 у м. Чита.

Начальником. управління Наркомзему УРСР, яке евакуювали до м. Саратов, став І.І. Басов. Насіннєвою лабораторією Ставропольського краю завідував Л.М. Бахто, науковими лабораторіями Уралмашу – М.П. Браун, Б.І. Костецький, інженер лабораторії металознавства Уралмашу – В.С. Божко, технічним бюро Ташкентського індустріального інституту завідувала Г.Д. Кремінська, бухгалтером дослідної станції у Алтайському краї працювала Н.Є. Дзевенко, бухгалтером Самаркандського кінного заводу – Е.І Лозова

Ветлікарнею у м. Наманган завідував І.В. Бородиня, а М.І. Горбань став начальником ветслужби Наркомзему УРСР (м. Саратов). Бригадиром у колгоспах Саратовської області працювала Г.Є. Буркацька (двічі Герой Соціалістичної Праці), агрономом Білоярського радгоспу Свердловської області – Л.Я. Дудник, трактористом Бурлинської МТС Західно-Казахстанської області – І.В. Карпов, інженером проектного управління деревообробного підприємства у м. Алма-Ата – В.В. Коваленко, диспетчером Казанської залізниці – В.І. Мойсеєнко, головним зоотехніком тресту радгоспів у м. Саратові – Ф.І. Очеретько, директором тресту радгоспів Кустанайської області – М.С. Співак, начальником відділу тваринництва Чкаловського облземуправління – М.І. Пилипенко, головним лікарем райлікарні Самаркандської області – К.Д. Хосідман, головним зоотехніком райземвідділу у Саратовська області – Ю.Г. Шматок, бригадиром колгоспу, потім радгоспу у Сталінградської області – О.Ф. Штепа, головним агрономом Яготинського райземвідділу (з 1943 р.) – О.Г Яворський, токарем заводу № 145 у м. Куйбишеві – М.І. Гордієнко, інженером нафтового промислу у м. Бугуруслан – О.Д. Краверс, заступником начальника золоток опальні у Магаданській області – Г.В. Ларін, майстром заводу № 76 у Свердловській області – В.А. Михаловський, техником-плановиком заводу № 235 у м. Удмуртську – П.М. Рогоза, технологом заводу № 726 у м. Нижньо-Усетську – Л.О. Салганська, слюсарем військового заводу у м. Саратові – В.В. Юрчишин, головним агроном Наркомзему Киргизії став А.І. Зражевський, до роботи на заводі № 2 у м. Урюпінську приступила З.В. Новицька, інспектувала кадри залізничних шкіл Турксібу М.А. Шитова [4].

Йшла війна… Але і в цей важкий час знаходились патріоти науки, вірні своїй справі, які продовжували наукові дослідження, педагогічну діяльність. За самовіддану роботу в роки Великої Вітчизняної війни були нагороджені орденами і медалями 35 професорів та викладачів КСГІ, 81 чоловік навчально-допоміжного та адміністративно-господарського персоналу, 14 студентів.

Література:

1. Діденко В. Нарис історії Національного аграрного університету. – К., 1998. – 176 с.

2. Котюжинський В. На Голосіївських висотах// За сільськогосподарські кадри, 1991 р. 7 травня. – С. 2.

3. Вічний вогонь пам’яті// За сільськогосподарські кадри, 1979 р. 13 листопада. – С. 1-2.

4. Поточний архів музею історії Національного університету біоресурсів і природокористування України. Списки співробітників навчального закладу, що перебували в евакуації.