Польщиков Ігор Валерійович

помічник прокурора Жотневого району міста Маріуполя

Донецької області, Україна

ПОСИЛЕННЯ ЗВ’ЯЗКУ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ З ВИБОРЦЯМИ: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Важливим засобом удосконалення функціонування парламенту як органу є запровадження механізмів, покликаних забезпечити ефективну діяльність народних депутатів України, їх взаємодію з партіями (блоками), від яких вони обрані до Верховної Ради України, виборцями та колегами по депутатському корпусу. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року, запровадження пропорційної системи виборів до парламенту та місцевих рад (за винятком сільських та селищних рад) створили достатні передумови для посилення ролі партій у формуванні та здійсненні публічної політики, однак, при цьому, відбулося значне віддалення депутатів від народу.

Відповідно до статті 7 Закону «Про статус народного депутата України» член парламенту зобов’язаний підтримувати постійний зв’язок з виборцями. Цей зв’язок депутати, обрані у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, здійснюють з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України. Реалізація вимог зазначеного Закону ускладнюється низкою чинників. По-перше, фракція (група) може не визначати порядок персонального представництва народних депутатів в округах, і відповідна бездіяльність не тягне будь-яких юридичних наслідків для фракції (групи) і депутатів, які входять до неї. По-друге, народний депутат України може не дотримуватись визначеного фракцією (групою) порядку персонального представництва, що також не тягне будь-яких санкцій, окрім політичної відповідальності перед партією. І останнє, існуюча виборча система дозволяє сформувати виборчий список кандидатів у депутати на виборах з представників одного регіону. Так, ряд фракцій парламентських партій мають яскраво виражене домінування у своєму складі представників певного регіону. Відповідно – досить високою є імовірність того, що народний депутат від такої партії буде закріплений або лише у регіоні, який є електоральною базою партії, або у регіоні, практичні проблеми якого для депутата невідомі, що негативно вплине на ефективність взаємодії депутата з виборцями.

Таким чином, існуючий механізм взаємодії партій з виборцями потребує удосконалення. У більшості країн конкретні механізми взаємодії членів парламенту з виборцями на законодавчому рівні не регламентуються, що дозволяє депутатам самостійно визначати найбільш оптимальні форми такої взаємодії. Вирішальну роль у підвищенні ефективності взаємодії депутата з виборцями відіграє виборча система. За персоніфікованих виборчих систем в окрузі обирається незначна кількість депутатів, виборці знають депутатів поіменно, і депутати (для забезпечення свого переобрання на новий строк у тому ж самому окрузі) зацікавлені підтримувати зв’язок з виборцями. На думку науковців, можливими варіантами персоніфікації виборчої системи, за якою формується склад Верховної Ради України є: або перехід до мажоритарної виборчої системи з голосуванням в одномандатних або багатомандатних виборчих округах – такі системи застосовуються у деяких європейських країнах (Великобританія, Франція), або збереження пропорційної виборчої системи з голосуванням за списки кандидатів у депутати у декількох (30-50) багатомандатних виборчих округах – за такими системами вибори проводяться у багатьох країнах Європи, зокрема – в Бельгії, Греції, Естонії, Латвії, Люксембурзі, Кіпрі, Нідерландах, Польщі, Словенії, Фінляндії, Швеції (пропорційні системи з т.зв. «відкритими списками»), Словаччина, Чехія (пропорційні системи із т.зв. «напіввідкритими списками»), Австрія, Іспанія, Італія, Португалія (пропорційні системи із закритими списками з голосуванням у декількох багатомандатних округах).

На мою думку, проаналізувавши теоретичні розробки, досвід демократичних країн та України, думки науковців та практиків, доцільним є запровадження «зв’язаної» змішаної виборчої системи. За неї механізм голосування й підрахунку голосів матиме вигляд, коли вся територія України поділяється на 450 одномандатних округів (в залежності від конституційного складу парламенту) з максимально рівною кількістю виборців (елемент мажоритарної системи). Кандидат в даному випадку висувається конкретною політичною партією, однак таке висунення здійснюється регіональним (місцевим) осередком конкретної партії, а не центральним партійним керівництвом. Це, на мою думку, дасть можливість по-перше, брати участь у виборах лише тим партіям, які мають достатню підтримку населення, та мають відповідну розгалужену систему партійних осередків на місцях, адже забезпечити таке регіональне представництво може не кожна партія. По-друге, це дасть змогу реально забезпечити кожний регіон своїм представником у парламенті, та, по-третє, активізує роботу політичних партій не лише в загальнонаціональному масштабі (фактично у Києві), а в кожному регіоні України. Кожен виборець має один голос і голосує в одномандатному окрузі за конкретного кандидата, висунутого від партії. Переможець у кожному окрузі визначається за мажоритарною системою відносної більшості. Після цього підраховується кількість голосів (у відсотках), набраними кандидатами від тієї чи іншої партії в цілому по країні. Відповідно до частки отриманих кожною партією голосів визначається кількість місць, на які партія мала б право претендувати за пропорційної системи в цілому по країні, тобто загальна кількість депутатських мандатів множиться на частку голосів, набраних кожною окремою партією. Потім кількість отриманих в одномандатних виборчих округах мандатів віднімається від кількості мандатів, на які партія могла б розраховувати за умов пропорційного представництва. Одержана цифра й буде кількістю депутатських місць, що їх партія реально отримає у парламенті. Мандат народного депутата при цьому отримають ті кандидати від партій, що отримали більше голосів порівняно з іншими кандидатами від тієї ж партії.

Запропонована система забезпечує досить тісний зв’язок депутатів з їхніми виборцями, адже за її застосування успіх політичної партії на виборах значною мірою залежатиме від ставлення електорату до її кандидатів, а не від оцінки виборцями особистих якостей її лідера. За цієї системи також стає можливим повернення інституту відкликання конкретного депутата виборцями.