Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Третяк В.П.*, Положенцева К.Л.**

* Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

** Краматорський економіко-гуманітарний інститут

Методика вибору стратегічних позицій підприємства АПК

Першим кроком до оцінки майбутнього конкурентного статусу підприємства АПК в стратегічній зоні господарювання (СЗГ) є визначення його відносних інвестиційних позицій у перспективі, а саме: оцінка стратегічних капіталовкладень, які підприємство робить і планує в цей час; оцінка критичної крапки обсягу й крапки оптимального обсягу у майбутньому; визначення співвідношення капіталовкладень підприємства з оптимальними вкладеннями.

Конкурентний статус підприємства в СЗГ буде результатом взаємодії трьох факторів: 1) відносного рівня стратегічних капіталовкладень підприємства в ту або іншу зону господарювання, що забезпечують конкурентний статус на основі ефекту масштабів випуску окремих видів продукції, а також ефекту масштабів діяльності підприємства в цілому; 2) конкурентної стратегії. Вона дозволяє розмежувати позиції підприємства і її суперників; 3) мобілізаційних можливостей підприємства. Вони полягають у тому, що стратегії забезпечується ефективна підтримка на рівнях планування й виконання планів, а також підтримка у вигляді добре налагодженої оперативної роботи після того, як стратегія прийнята.

Визначивши для себе подальші перспективи, підприємство може або прийняти їх, або піти з даної СЗГ, або змінити свій вибір конкурентного статусу. Безпосередньо сам вибір здійснюється в кілька етапів.

1. Визначається оптимум стратегічних позицій (стратегія, управлінські можливості, стратегічні капіталовкладення), з яких підприємство «стартує», домагаючись положення головного конкурента в даній СЗГ.

2. Визначається запас часу: можливість зробити своєчасний поворот.

3. Робиться підрахунок: наскільки оптимальний вибір зможе поліпшити віддачу капіталовкладень підприємства. Якщо поліпшення не передбачаються, розглядаються альтернативні рішення: зниження вимог до оптимуму й скорочення капіталовкладень («вичавити все до кінця») або віхід зі СЗГ.

Вибір оптимуму стратегічних позицій провадиться у наступній послідовності (рис. 1).

Визначається, чи є у провідних конкурентів даної СЗГ перспективи підтримки й росту рентабельності. Якщо отримано негативну відповідь, мабуть, краще піти з цієї зони. Якщо позиція підприємства обіцяє прибуток, то далі необхідно встановити, наскільки будуть виправдані сили й кошти, затрачувані підприємством. Як видно з рисунка, це встановлюється шляхом підрахунку максимального коефіцієнта віддачі капіталовкладень.

Дається кількісна оцінка: П – прибутковості за умови збереження нинішньої позиції; К – поточних капіталовкладень підприємства в СЗГ; К – приросту капіталовкладень, необхідних для забезпечення оптимальної позиції; П – приросту прибутку. Користуючись отриманими величинами, підраховується приріст прибутку на капітал (П_К): . Якщо приріст віддачі капіталовкладень становить негативну величину, у поліпшенні постановки завдання немає необхідності, й з даної СЗГ краще піти. Далі, якщо нинішня постановка забезпечує невисокий рівень рентабельності або веде до збитків, зі СЗГ краще піти. Якщо віддача капіталовкладень є позитивною величиною або дорівнює нулю, оптимальна постановка прийнятна. Але її потрібно піддати перевірці на здійснення. Насамперед, визначити, чи розташовує підприємство достатнім запасом часу, щоб вчасно виробити інший підхід, що гарантував би йому вигідні позиції у СЗГ. Якщо умови конкуренції змінюються швидко, підприємство ризикує спізнитися.

Необхідно оцінити, яким запасом часу підприємство буде розташовувати, щоб виробити іншу стратегічну позицію до того, як ринок захоплять конкуренти. Оцінюється, скільки часу знадобиться підприємству для вироблення іншої позиції. Для цього порівнюється поточна позиція з оптимальною, підраховуються витрати часу на розробку стратегії, підготовку управлінських можливостей і забезпечення інвестиційних ресурсів і підсумуються отримані оцінки.

Порівнюється запас часу, що має підприємство, з необхідним. Якщо запас менше, ніж потрібно, оптимальна постановка завдання неможлива й підприємству, імовірно, варто зменшити свої домагання у даній СЗГ. У випадку, коли перспективи рентабельності виглядають цілком привабливо, це значить, що підприємство вже упустило свій шанс. Якщо часу досить, перевіряється, чи досить у підприємства ресурсів. Якщо часу більш чим досить, оцінюється, чи вистачить підприємству ресурсів для забезпечення оптимального рівня капіталовкладень у СЗГ. Ця перевірка особливо важлива у таких СЗГ, де потреба у ресурсному забезпеченні особливо висока: наукомістких або фондомістких. При недостатності ресурсів оптимальна позиція недосяжна. Якщо оптимальний підхід «проходить» всі перевірки на реальність, на черзі буде рішення проблеми оптимізації витрат.

Застосування методики вибору оптимуму стратегічних позицій дозволяє керівникам АПК виявити перспективи підтримки й росту рентабельності, установити, наскільки будуть виправдані сили й кошти, затрачувані підприємством, розрахувати приріст прибутку на капітал. Це сприяє підвищенню наукової обґрунтованості прийнятих управлінських рішень.