Максименко І.А.
Національний університет державної податкової служби України
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА
ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК КЛЮЧОВІ
РЕАЛІЇ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ
Методологію вивчення соціально-економічних
процесів через складність і нерозробленість справедливо виділяють у самостійний
об'єкт. Її розробка передбачає пошук синтезуючої міждисциплінарної і
світоглядної основи, розширення сфери міжкраїнних співставлень, концентрацію
зусиль на виявленні багатомірних причинно-наслідкових зв'язків. Хоча синтезу
знань, необхідного для пояснення
соціальних процесів, поки що не відбулося, у суспільній науці є напрацювання,
що можуть створити основу для розробки
методологічних проблем, що виникли. Ключовим серед них слід вважати
очевидне і загальне повернення до людини, яке
набуває характеру стійкої
методологічної перспективи [1,
c.81-82].
Поява цієї тенденції має принципове значення. Традиційні дисциплінарні методи звели людину до абстрактних схем і зробили об'єктом досліджень окремі її аспекти - природу, психіку, менталітет, діяльність, економічний, політичний, правовий статус у суспільстві. Конкретна людина зникла в моделях “економічної”, “політичної”, “діючої” людини. Як результат, досліджувані процеси не тільки набули невиправданої абстрактності, але й втратили ту життєву енергію, джерелом якої можуть бути лише реально існуючі люди.
Для постіндустріального етапу
суспільного розвитку характерним є новий рівень розуміння людини як
багатомірної цілісної системи, що органічно поєднує конкретних індивідів та їх спільноти - родини, групи, державні, громадські та ринкові інститути
тощо. Поняття “людина” виступає в повному обсязі лише при поєднанні всіх цих
вимірів, але головним його моментом є неодмінне і повне включення конкретних
індивідів, тобто реальних, живих, емпіричних істот [1, c.83].
“Людиноорієнтований” підхід є
винятково плідним для розробки нових уявлень про соціально-економічні процеси і соціально-економічну реальність в
цілому[2, c.110-113]. Для побудови концепції соціальної еволюції головним було
і залишається питання про вихідне начало розвитку. В якості таких називають
природу, свідомість, працю, економічні умови життя, науково-технічний прогрес
тощо. Зараз, однак, центром дискусії постало питання про те, потреби
чи діяльність є вихідним началом соціально-економічного розвитку.
З кінця XIX століття безроздільно
панувала діяльнісна парадигма. Вона розглядала діяльність як первинний момент
розвитку, а потреби як категорію, що, нібито, породжується діяльністю і тому не
може претендувати на право брати участь у його поясненні. Ця парадигма не
втратила своїх позицій і існує в даний час у різних варіантах. Одні автори стверджують, що діяльність завжди починається раніш
потреб, інші доводять, що вони з'являються
одночасно або що потреби, з
одного боку, породжують діяльність, а з іншого, діяльність породжує потреби. Не
менш серйозною перешкодою у вирішенні цього питання залишається фундаментальна
недооцінка ролі людських потреб.
Довгий час в економічній теорії
панувала впливова доктрина “примата виробництва”, яка являла собою одну з
різновидів діяльнісної парадигми. Схема її приблизно така: виробництво,
розвиваючись за рахунок зниження витрат і розширення попиту, переходить на
окремих етапах до випуску нових продуктів - результатів освоєння
науково-технічних розробок. Ці продукти породжують нові потреби, відкривають
попит і дають початок новому науково-виробничому циклу. В результаті ідеї
примату виробництва перетворили закон зростання потреб у закон зростання виробництва, утвердили
абсолютну монополію виробників, породили панування витратних методів у
господарській практиці та у значній мірі сприяли десоціалізації нашого
розвитку.
В розвинутих країнах
використовується інший підхід. Виходячи з протилежних принципів, виробництво розглядається як таке, що
випускаючи продукти, не створює, а задовольняє потреби. В розвитку виробництва
виділяється особлива роль тих якісно нових
потреб, що вже виникли в окремих сферах, але не задовольняються і тому не мають
предмета. Саме ці “неопредмечені” потреби
стають основою ефективних виробничих, науково-технічних, організаційних
та інших інновацій.
У суспільних науках категорія, що
визнається вихідною, розглядається одночасно базовою і системоутворюючою. Діяльність, на відміну від
потреб таким статусом не володіє. Інша справа, коли діяльність розглядється не
автономно, а у зв’язку з потребами. Розгляд
потреб як вихідного начала в аналізі соціально-економічних процесів
дозволяє розглядати структуру
соціально-економічних процесів наступним чином: соціально-економічні
потреби-соціально-економічна діяльність-соціально-економічні результати. За
такого підходу в соціально-економічних
процесах можна виділити два гранично широких моменти - формування нових потреб
і діяльність по їх задоволенню.
Гостро необхідні і чітко
усвідомлені потреби, що визнаються їхніми суб'єктами як пріоритетні цілі
діяльності, представляють інтереси.
Безліч інтересів, взаємодіючи і перетинаючись, представляють ті сили, що
самоорганізуються і творять історію.
Розвиток цивілізованих країн,
які впливали і продовжують впливати на
менш розвинуті, був послідовним в
орієнтації на людські потреби та
все більш повне їх задоволення через індивідуальну, колективну та державну
діяльність [1, c.99]. Ця універсальність дає право на висновок, що процес задоволення потреб людей є загальною закономірністю і
головним вектором постіндустріального розвитку соціально-економічних
систем.
Література:
1. Проблема
эффективности в ХХI веке: экономика США. – М.: Наука,
2006. – 389 с.
2.
Социально-экономические проблемы информационного общества / под ред д.э.н., проф. Л.Г. Мельника. – Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2005. – 430 с.