Економічні науки. Облік і аудит

Бойчак Т.М.

Інститут менеджменту та економіки «Галицька академія»,

м. Івано-Франківськ

Методика розрахунку та застосування відносних показників для оцінки фінансової стійкості підприємства: переваги та недоліки

Відносні показники (або їх іще називають „коефіцієнти”) – це найбільш відомий та поширений інструмент аналізу, який найчастіше переоцінюється та яким часто зловживають. Коефіцієнти дозволяють оцінити залежність між різними складовими фінансової звітності, наприклад, активами та зобов’язаннями чи витратами та надходженнями, а також їх динаміку [1, ст. 153].

Басовський Л.Є. зазначає, що нормативні значення фінансових коефіцієнтів залежать від галузевих особливостей підприємства, його розмірів (мається на увазі, величина річного доходу та середньорічна вартість активів), а також загальний стан економіки, фаза економічного циклу. Автор також зазначає недоліки та переваги застосування методу коефіцієнтів в Росії, які, на нашу думку, можна віднести і до українських підприємств (рис. 1.1).

На переконання Котляра М.Л. [4], недоліком застосування аналізу з допомогою коефіцієнтів є складність щодо остаточного висновку про стан підприємства, оскільки загальна картина за показниками часто неоднорідна. Так, якщо за одним параметром підприємство має досить непоганий вигляд, то за іншими може вражати своїми поганими показниками. Це своєрідний дестабілізаційний чинник, який лише посилює суб'єктивність думки самого аналітика, тобто його схильність вважати певний параметр головним або брати його до уваги меншою мірою. На нашу думку, даний фактор може бути і позитивним з тієї точки зору, що не кожний аналітик зможе провести якісний аналіз та взяти на себе відповідальність за правильність зроблених висновків, наданих рекомендацій і, як наслідок, зростання ролі та „вартості” професійних наукових працівників фінансових служб підприємств.

Рис. 1.1 Недоліки та переваги застосування методу фінансових коефіцієнтів

Перевагами ж цього аналізу Котляр М.Л. вважає його методологічну прозорість, тобто обчислення коефіцієнтів не потребує спеціальних математичних знань, і будь-яка особа, що достатньою мірою володіє економічною термінологією, здатна розібратися у значенні показників. Ця простота робить прийом коефіцієнтів '"наймасовішим". Ми також згідні з даним твердженням, хоча хотілося б зауважити, що методика розрахунку того чи іншого показника повинна бути пристосована до існуючих форм фінансової звітності або містити посилання на конкретне джерело інформації. Тільки в цьому випадку процес розрахунку коефіцієнтів буде легким, прозорим і забезпечить порівнянність результатів, а керівництво підприємства зможе своєчасно одержувати найоперативнішу інформацію стосовно кожної ділянки його роботи, що дасть змогу виявити слабкі місця ще на ранніх етапах та вчасно вжити всіх потрібних заходів.

Для українських підприємств застосування фінансових коефіцієнтів на початку 90-х років не було чимось зовсім новим. Проте порядок їх розрахунку та розрахунку окремих складових був дещо новим та інколи призводив до непорозумінь щодо доцільності такого аналізу. Причин тому було кілька. По-перше, багато коефіцієнтів було взято із західної літератури без будь-яких коментарів або мінімальної інтерпретації до специфіки функціонування українських підприємств у дуже нестійкому економічному та політичному середовищі. По-друге, на відміну від західної практики, якій відомі десятки аналітичних коефіцієнтів, хоч при проведенні реального аналізу їх відбирають, орієнтуючись на певне коло користувачів, вітчизняні аналітики найчастіше пропонують практикам розраховувати усі можливі коефіцієнти "гуртом", що нерідко призводить до множинності розрахунків та відсутності розуміння мети подібних розрахунків. По-третє, аналіз за допомогою коефіцієнтів завжди передбачає їх порівняння. Аналітичні показники та коефіцієнти, які розглядають ізольовано, "беззахисні", а часто й просто безглузді, вони набувають сенсу лише в тому разі, коли є можливість їх порівняння у просторово-часовому аспекті [4, ст. 114].

Що ж до показників оцінки фінансової стійкості підприємства, то тут також існують різні погляди.

Найбільш вдалим, на нашу думку, є перелік коефіцієнтів фінансової стійкості, запропонований Бланком І.О. [2, с. 84], що включає наступні сім показників: коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансування, коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт поточної заборгованості, коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності, коефіцієнт маневреності власного капіталу і коефіцієнт маневреності власного та довгострокового позикового капіталу.

Автор Пястолов С.М. [5, с. 182] пропонує використовувати вісім показників фінансової стійкості. Проте нелогічним є одночасне використання таких взаємообернених коефіцієнтів, як коефіцієнти фінансової залежності та незалежності, адже якщо ми знаємо, що підприємство є на 60% незалежним від зовнішніх джерел фінансування, то відповідно на 40% воно є залежним від таких джерел. Дані показники пропонують ще такі автори, як Н.В. Тарасенко, О.О. Шеремет, Ф.Ф. Бутинець та інші.

Автор Ковальов В.В. розділяє всі коефіцієнти, за допомогою яких можна оцінити фінансову стійкість підприємства, на дві групи: коефіцієнти капіталізації та коефіцієнти покриття [3, 325]. До першої групи відносяться коефіцієнти концентрації власного капіталу, залученого капіталу, фінансової залежності та незалежності капіталізованих джерел, рівень фінансового левереджу. До другої ж групи належать: коефіцієнт забезпеченості процентів до виплати та коефіцієнт покриття постійних фінансових витрат.

Слід зазначити, що розрахунок коефіцієнтів концентрації власного та залученого капіталу відповідає порядку розрахунку коефіцієнтів фінансової незалежності та залежності, що пропонують інші автори (Шеремет О.О., Бланк І.А., Тарасенко Н.В. та інші). Що ж стосується коефіцієнтів фінансової незалежності та залежності, то Ковальов В.В. пропонує до формули розрахунку не включати поточні зобов’язання підприємства, тобто розглядати тільки власний капітал та довгострокові пасиви. Що ж розглянемо результати розрахунків, використовуючи умовні цифри:

Власний капітал = 1000 грн.

Довгострокові пасиви = 800 грн.

Поточні зобов’язання = 1600 грн.

Разом – 3400 грн.

Коефіцієнти	За Ковальовим	За іншими авторами
Фінансової незалежності	1000 / (1000+800)= 0,555	1000 / 3400=0,294
Фінансової залежності	800 / (1000+800)=0,444	(800+1600) / 3400=0,706

Як бачимо із розрахунків, підприємство є незалежним від зовнішніх джерел фінансування на 55%, якщо не враховувати його поточну заборгованість. Проте якщо брати в цілому, то власний капітал становить лише 29% усіх пасивів, тобто на 71% підприємство залежить від своїх кредиторів.

Отже, на нашу думку, є нелогічним використання словосполучення „фінансова незалежність”, коли йде мова лише про часткове співвідношення. Тому й не варто дублювати коефіцієнт та маскувати його під дещо іншою назвою – коефіцієнт концентрації власного капіталу.

До коефіцієнтів капіталізації також автор відносить такий показник як рівень фінансового левереджу, який розраховується як відношення довгострокового залученого капіталу до власного капіталу. Як бачимо, в чисельнику знову використовується не весь позиковий капітал підприємства, а лише довгостроковий. Аналогічний порядок розрахунку даного показника пропонують Д.В.Шиян та Н.І. Строченко [7, ст.65].

Савицька Г.В. для оцінювання фінансової стійкості підприємства також пропонує розраховувати коефіцієнт фінансового левереджу (або фінансового ризику) як відношення власного капіталу до залученого [6, ст.568]. Професор Ф.Ф.Бутинець даний показник називає „коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу (фінансування)”. Також зустрічається назва „фінансовий важіль” (з англ. lever - важіль). На нашу думку найбільш зрозумілим для українця є варіант професора Ф.Ф.Бутинця, оскільки сама назва показника розкриває його зміст.

Таким чином, на основі вищесказаного пропонуємо такі вимоги щодо системи показників для оцінки фінансової стійкості підприємства:

1. Всі коефіцієнти, за допомогою яких здійснюється оцінка фінансової стійкості підприємств повинні бути максимально інформативними й давати цілісну картину фінансової стійкості підприємства, а їх кількість має бути чітко обмежена. Адже не завжди велика кількість свідчить про високу якість.

2. Щодо економічного змісту, то ідеальним буде, коли всі фінансові показники будуть мати однакову спрямованість (зростання коефіцієнта означає поліпшення фінансового стану).

3. Для всіх фінансових коефіцієнтів повинні бути вказані нормативи мінімально задовільного рівня або діапазону змін (такі граничні значення повинні бути обґрунтовані та, на нашу думку, не можуть бути цілком однаковими для різних галузей економіки).

4. Фінансові коефіцієнти повинні поділятися на дві групи: ті, що розраховуються лише за даними публічної бухгалтерської звітності і дають загальну характеристику фінансової стійкості будь-якого підприємства та ті, для розрахунку яких необхідна додаткова інформація про діяльність підприємства та на підставі яких можна виявити низку факторів, що впливають на фінансову стійкість даного підприємства.

5.Фінансові коефіцієнти повинні давати можливість проводити рейтингову оцінку підприємства як в часі, так і у просторі.

На нашу думку, створення наступних умов допоможе розробити методику аналізу фінансової стійкості, що повністю буде відповідати вищенаведеним вимогам.

По-перше, це створення єдиної системи умовних позначень, які будуть безпосередньо пов’язані з існуючими формами звітності.

Наприклад, валюта активу балансу (ВАБ) визначається як підсумок трьох його розділів: необоротних активів (НА), оборотних активів (ОА) та витрат майбутніх періодів (В_мп). Тобто,

ВАБ=НА+ОА+В_мп [1.1]

Відповідно валюта пасиву балансу (ВПБ) – це сума п’яти розділів: власного капіталу (ВК), забезпечень наступних витрат і платежів (ЗНВП), довгострокових зобов’язань (З_д), поточних зобов’язань (З_п) та доходів майбутніх періодів (Д_мп).

ВПБ=ВК+ЗНВП+З_д+З_п+Д_мп [1.2]

Наведена система показників дозволить забезпечити не лише чіткість та ясність розрахунків, а й допоможе швидкому виявленню та уникненню помилок. Використання всіма підприємствами єдиної системи умовних позначень сприятиме поліпшенню якості аналізу та порівнянності показників.

По-друге необхідно створити групу науковців, які б використовуючи єдину систему показників проаналізували максимальну кількість підприємств України різних галузей економіки. Одержані результати необхідно згрупувати в аналітичні таблиці за такими ознаками:

- територіальна ознака

- приналежність до конкретної галузі

- обсяги діяльності підприємства.

Після цього можна виявити чи суттєво відрізняються підприємства своєю фінансовою стійкістю за тою чи іншою ознакою. І тільки після одержаних висновків можна встановлювати певні граничні значення показників, вияснити чи необхідно поділяти підприємства за різними ознаками і чи можливим є застосування єдиної системи показників. Досягнення такої мети буде прискорене в часі, якщо використовувати сучасні засоби обчислювальної техніки, сучасне програмне забезпечення.

Література:

1. Басовский Л.Е. Теория экономического анализа: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 222с. – (Серия «Высшее образование»)

2. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента Т1 – К.: Ника-Центр, Ольга, 2001 – 592 с. – (Серия «Библиотека фінансового менеджера»; Вып.3)

3. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 560с.: ил.

4. Котляр М.Л. Оцінка фінансової стійкості підприємства на базі аналітичних коефіцієнтів – Фінанси України, № 1, 2005. – ст. 113

5. Пястолов С.М. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учебник / С.М. Пястолов. 2-е изд. стереотип. М.: Академия, 2002 (Среднее профессиональное образование. Россия)

6. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посібник. – К.: Знання, 2004. – 654с.

7. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. Посібник – К.: А.С.К., 2005. – 240 с. – (Університетська бібліотека)