Сутність та особливості інституційного монополізму

Филюк Г.М., к.е.н., доцент,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Серед всієї різноманітності типів монополій найменш дослідженою залишається як раз те її втілення, яке багатьма дослідниками сприймається як дещо позаекономічне, екзогенне стосовно самих економічних процесів. Йдеться про монополії, які в працях економістів дістали назву інституційних [1, 2].

З позицій економічної теорії, інституційну монополію можна визначити як тип монополії, метою якої є максимізація корисності шляхом вилучення невиробничого (рідше – виробничого) доходу за рахунок використання та перерозподілу суспільних ресурсів. Суб’єктами інституційної монополії є органи законодавчої, виконавчої, судової влади, органи місцевого самоврядування, державні установи по реєстрації, ліцензуванню, сертифікації тощо.

Економісти пов’язують існування інституційної монополії із наявністю штучно створених нерівних умов конкуренції для різних учасників конкурентного процесу, аж до повного її усунення [2, с. 14]. Можна виділити такі основні форми прояву інституційного монополізму (таблиця 1).

Таблиця 1. Форми прояву інституційного монополізму

Форми монополій	Сутність
Політичні	Політичні монополії формуються в інститутах влади. Відповідно, структурами, в яких реалізується інституційний монополізм, виступають органи законодавчої, виконавчої, судової влади, прокуратури, тощо.
Адміністративні	Реалізується в інститутах, які регулюють відносини доступу претендента до того чи іншого блага. Адміністративний монополізм спостерігається в різного роду бюро по реєстраціях, ліцензуванню, сертифікації тощо. Як правило, клієнти таких організацій юридично і економічно прив’язані до свого територіального органу і не мають можливості звернутися до іншого постачальника аналогічних послуг. Монопольне становище, в поєднанні з правом інтерпретації норм, неефективним стимулюванням праці службовців цих установ, закономірно спричиняє бюрократизацію і корупцію.
Інсайдерські	Інсайдерський монополізм проявляється в інститутах самоуправління, які визначають локальні відносини підпорядкування/примусу й існують на рівні конкретної місцевості чи конкретних соціальних груп
Статусні	Статусні монополії утверджуються у процесі функціонування інститутів виборчого процесу, які впорядковують призначення на ті чи інші статусно-рольові позиції у вигляді державних, муніципальних, організаційних посад.

Тож є підстави стверджувати, що інституційна монополія є одним із найбільш проблематичних явищ не тільки економічного, але й політичного та соціального буття суспільства. З цієї причини їй відводиться особлива роль у системі економічних відносин, а тому вона потребує особливого підходу до обмеження неринкової поведінки її суб’єктів.

Цілком очевидно, що як економічний агент, будь-яка інституційна монополія прагне до максимізації власної вигоди. З одного боку, це досягається легальним шляхом, коли всі зусилля монополіста спрямовані на раціональність дій, збереження та примноження економічних та соціальних благ, прав та інтересів споживачів, комерційних агентів та держави. З іншого боку, маючи практично необмежену ринкову владу, така монополія принагідно буде порушувати встановлені (нерідко – власне самою інституційною монополією), «правила гри» в економічній системі.

В трансформаційній економіці інституційна монополія має свої особливості. По-перше, вона реалізується внаслідок домінування певних соціально-економічних інтересів через контроль за самими «правилами гри», по яких здійснюються економічні та інші взаємодії. По-друге, інституційна монополія є абсолютною, оскільки вона захищена адміністративними бар’єрами, які подолати просто неможливо. По-третє, інституційна монополія доповнюється монополією на інформацію. Тому не виключено, що негативний вплив інституційного монополізму проявляється більшою мірою в умовах трансформаційної економіки, яка власне характеризується нерозвинутістию ринкових відносин, низькою здатністю економічної системи до саморегулювання, більшою невизначеністю, складністю для суб’єктів господарювання в отриманні повної та релевантної інформації тощо.

За даними Антимонопольного комітету в Україні монополізовано більше 900 ринків послуг, надання яких пов’язане із спеціальними адміністративними повноваженнями [3, с.23], та близько стільки ж, пов’язаних із здійсненням функцій держави та місцевого самоврядування. В сукупності ці ринки становлять близько чверть усіх монополізованих ринків в Україні.

Для того, щоб зрозуміти сутність та особливості інституційного монополізму наведемо такий приклад. До інституційних монополій можна віднести установи, які надають послуги, пов’язані із здійсненням державного контролю за якістю, стандартами, послуги СЕС, ДАІ, послуги екологічної експертизи, експертні послуги у сфері енергозбереження, експертизи проектів з погляду пожежної безпеки та інші. За свідченнями фахівців, проблема полягає в тому, що: 1) при повній монополізації таких ринків, існує реальна можливість для необґрунтованого збільшення розміру витрат та кінцевої плати за ці послуги; 2) значна кількість послуг є невиправданою; 3) недостатньо ефективною є чинна система регулювання цін на них. Наслідком такої ситуації стало те, що лише у 2005 р. економічні суб’єкти виплатили бюджетним організаціям 6987 млрд. грн. [3, с.24]. Можна погодитись, що існуюча система платних послуг фактично перетворилася на свого роду «додатковий податок» для економічних агентів. В якості іншого прикладу можна назвати ситуацію підтримки неефективних підприємств органами державного управління та місцевого самоврядування через механізм надання державної допомоги, пільговий режим оподаткування, пільговий доступ до земельних ділянок, інфраструктури тощо. Внаслідок цього, неефективні підприємства процвітають, а більш ефективні конкуренти зазнають труднощів. Це веде до неефективного перерозподілу та використання вкрай обмежених суспільних ресурсів.

З викладеного слідує висновок, що інституційний монополізм є значною небезпекою для розвитку конкурентних відносин в Україні. Тому нагальним завданням сьогодення є детальне дослідження сутності та особливостей цього виду монополізму, форм його прояву в умовах трансформаційної економіки з метою розробки ефективної системи його регулювання.

Література.

1. Самсонов Р. Институциональный монополизм: сущность и особенности регулирования. // Вопросы экономики, 2007. - №2. – с. 140-143;

2. Костусєв О. Інституційний і підприємницький монополізм та їх особливості в умовах перехідної економіки України // У збірнику наук. праць: Антимонопольно-конкурентна політика: теорія і практика. Випуск 1. – К.: Фенікс, 2006. – с. 6-17.

3. Костусєв О. Актуальні проблеми конкурентної політики в Україні. // Конкуренція, 2006. – №4 (23). – с. 21-25.