К.е.н. Конащук
В.Л.
Сучасна економічна теорія, зокрема
мікроекономіка, є продуктом копіткого багатовікового дослідження
фундаментальних економічних категорій – ринку і фірми як форм організації
суспільного виробництва [1,4,5,8].
Але з часом виникатимуть нові форми
організації виробництва. Зокрема, в останній чверті ХХ ст. формується система
управління проектами, що поєднала досягнення в управлінні і організації
виробництва і відчутно вплинула на ефективність виробничої діяльності в різних
сферах і галузях виробництва (і якій присвячена велика кількість досліджень у
сфері управлінської науки, в тому числі і вітчизняної [6,7]).
Проекти здійснюються в приватному і державному секторах, все частіше проекти використовуються як інструмент державного регулювання економіки. Таким чином можна стверджувати, що ми є свідками процесу інституціоналізації проекту, що об’єктивно викликає необхідність визначення і вивчення його як економічної категорії.
Порівнюючи проект з ринком і фірмою, необхідне зазначити наступне.
По-перше, проект – це форма організації виробництва, що зорієнтована на випуск і споживання продукції у вигляді послуг і інформації, на відміну від ринку і фірми, що зорієнтовані на виробництво і споживання продукції у вигляді товарів і послуг. Враховуючи сучасні тенденції економічного розвитку у світі, особливо провідних в економічному і науково-технічному відношенні країн, можна стверджувати про адекватність проекту сучасним вимогам.
По-друге, проект певним чином поєднує переваги ринку і фірми, мінімізуючи їх недоліки. Так, суб’єктами проекту є так само окремі індивіди і певним чином організовані їх сукупності (фірми, наприклад), тобто з точки зору суб’єктності проект не відрізняється від фірми чи ринку. Але механізм взаємодії суб’єктів в процесі виконання проекту поєднує, з одного боку, економічні інтереси учасників, бо як і на ринку учасники проекту є економічно і юридично незалежними, а з іншого боку – переваги адміністративного управління, бо як і у фірмі учасники проекту в оперативній діяльності підпорядковуються єдиному штабу, передаючи йому таким чином частину управлінських функцій (але лише ту частину, що стосується реалізації проекту в цілому). Ця передача добровільна, проте з юридичним закріпленням повноважень і прав власності. Таким чином, в межах проекту досягається гармонійне поєднання економії трансакційних витрат і дерегуляції координаційного механізму.
Вищенаведені міркування дозволяють сформулювати визначення проекту як економічної категорії.
Отже, проект – це форма організації суспільного виробництва, що забезпечує взаємодію факторів виробництва через механізм раціонального поєднання адміністративного управління і економічних інтересів учасників.
Для розкриття сутності категорії ”проект” корисним буде аналіз його мети, функцій, об’єкту, суб’єктів, основних параметрів, та їх взаємозв’язків.
Метою проекту є створення нової вартості, що локалізується в формі унікального об’єкту і є сумою вартості всіх послуг по реалізації проекту. В свою чергу мета учасників проекту є подвійною. По-перше, це реалізація проекту в повному обсязі, по-друге – максимізація доданої вартості в процесі надання послуг по реалізації проекту, що визначається економічним інтересом учасників проекту (отримання якнайбільшого доходу та фахова самореалізація як гарантія конкурентноздатності).
Основними функціями проекту є.
1. Впорядкування ресурсних та фінансових потоків в рамках певних часових обмежень.
2. Цільова солідаризація, що передбачає інтеграцію стратегічних цільових установок учасників проекту і дезінтеграцію тактичних.
3. Розвиток підрядного ринку.
Для об’єкта проекту характерною рисою є унікальність, тобто в результаті реалізації кожного проекту створюється об’єкт, що відрізняється від створених іншими проектами.
Суб’єктами проекту є його учасники, а саме:
- власник проекту;
- керуючий проектом;
- підрядник.
Керуючий проектом може бути самостійним суб’єктом або структурним підрозділом власника проекту. Підрядниками є фахівці та спеціалізовані фірми, що конкурують за право участі в проекті на підрядному ринку, а підряди (обсяги робіт по реалізації проекту) отримують через тендерну процедуру, що є найбільш ефективним механізмом функціонування підрядного ринку.
На відміну від фірм, в рамках проекту обсяги виробництва є, як правило, фіксованими. Певна невизначеність обсягів робіт, пов’язана з проблемами технічного або економічного характеру, компенсується плануванням додаткових витрат і, відповідно, робіт з метою страхування ризиків. Тому найважливішими параметрами реалізації проекту є його вартість та термін реалізації [2,3]. Ці параметри є:
- взаємозалежними, точніше вартість проекту певним чином залежить від терміну його реалізації;
- до певної міри невизначеними, тобто їх надійність залежить від галузі, специфіки, обсягу виконання робіт та інших факторів. Така невизначеність пов’язана з труднощами прогнозування розвитку процесів у майбутньому, об’єкивною неможливістю передбачити всі ризики.
В будь-якому випадку основні параметри проекту визначає його власник на основі відповідних розрахунків, і його рішення є рамочними умовами для реалізації проекту іншими учасниками.
Таким чином, проектна форма організації і управління виробництвом через широке застосування в різних галузях сучасної економіки поступово перетворюється в один з провідних інститутів економічної організації суспільства, що викликає необхідність визначення та вивчення проекту як економічної категорії з метою розбудови цілісної теорії проекту.
Література.
1. Ивашковский С.Н. Микроэкономика. - М.: 2000 – 415 с.
2. Конащук В.Л. Теорія поведінки учасників проекту // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – Вип. 189. – т. 3. – С. 879-889.
3. Конащук В.Л. Управління будівельними проектами: теоретичні аспекти формування цінової політики // Сб. науч. труд. ИЭП НАН Украины. – Донецк, 2000. – с. 176-179.
4. Коуз Р. Фирма, ринок и право. М., 1993. – 380с.
5. Махлуп Ф. Теории фирмы: маржиналистские, бихевиористские ы управленческие. Вехи экономической мысли. – С.-ПБ., 2000. – т.2 – с.73-93.
6.
Павлов И.Д.
Модели управления проектами. – Запорожье: ЗГИА, 1999р. – 315 с.
7. Тян Р.Б., Холод Б.І., Ткаченко В.А. Управління проектами. – Дніпропетровськ: 2000 – 221 с.
8. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень. – К.: “Знання - Прес”, 2000. – 514с.