История/1. Отечественная история
УДК 394.9
Луганський національний
педагогічний університет імені Тараса Шевченка,
Україна
Толерантність як один з факторів міжетнічних відносин (на прикладі
ставлення громадян України східних регіонів до румун)
Присвячено
Всесвітньому Дню толерантності
Період кінця ХХ - початку ХХ1 століть
відзначився високою кількістю соціально-політичних конфліктів у світі. Природні
та екологічні катаклізми, хвиля пострадянських революцій, які викликали
міжетнічні конфлікти, нескінчені війни та суперечливі ситуації, які було
спричинено тероризмом спонукали вчених гуманітарних дисциплін різних країн до
впровадження та розробки нових шляхів забезпечення спокійного та рівнозначного
існування націй та національностей, як у складі однієї держави, так і між
державами. Одним з найсприятливіших
шляхів є введення поняття толерантності та в зв’язку з цим організація
просвітницької роботи в цьому напрямку. Головним було прийняття Організацією Об’єднаних
Націй в 1995 році Декларації принципів толерантності.
Для України актуальність
проблеми толерантності полягає в тому, що, зростаючи як однорідна радянська
нація на її уламках, громадяни України показали свою нездатність адекватного
співіснування зі співгромадянами інших
національностей: неготовність надати автономії,
поступитися частиною земель, будівель; слабкість української економіки не дає
змоги фінансово на державному рівні підтримувати належним чином як нацменшини
України, так і українців за кордоном.
Об’єктом нашого дослідження
є ставлення українців східних областей до румунської національної меншини.
Предметом дослідження є толерантність як один із чинників успішного розвитку
міжнародних відносин України та Румунії, які базуються на принципах дружби та
добросусідства, одним з головних питань якого є ставлення до нацменшин. Мета
роботи: визначити рівень національної дистанційованості громадян східних регіонів України від
представників інших національностей(зокрема румунської) Визначена мета дослідження зумовила постановку й
розв’язання таких завдань: провести соціологічне дослідження, розкрити поняття
“толерантність”; визначити роль толерантності в унітарній мультинаціональній
державі; висвітлити роль толерантності в регулюванні відносин у сучасному поліетнічному суспільстві, надати рекомендації щодо політики протидії та попередження ксенофобії .
Проблемами толерантності, як соціально-політичного прояву, займається багато вчених, зокрема В.Лекторський, С. Дрожжина,
В. Гамідов, С. Шендрик тощо.[1]
Але для того, щоб усвідомити, що таке толерантність треба розглянути визначення цього поняття.
З лінгвістичного боку англійське tolerance означає
готовність бути терплячим, французьке tolerance - ставлення, під час якого людина визнає, що інші можуть думати чи діяти
інакше, ніж вона сама; українське терпіння - здатність стійко, без нарікань
витримувати фізичні або моральні страждання, життєві незгоди тощо; уміння довго
та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане тощо.[3]
Енциклопедичне
визначення толерантності є таким: толерантність (від лат. tolerans (tolerantis) – терплячий) терпимість до
чужих думок і вірувань. [4].
В самій же Декларації визначення
толерантності є таким, що:
1. Толерантність означає поважання,
сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм
самовираження та самовиявлення людської особистості. […]Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова
потреба. Толерантність – це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу
від культури війни до культури миру.
2. Толерантність – це не поступка,
поблажливість чи потурання. Толерантність – це передусім активна позиція, що
формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. […]Толерантність повинна виявляти кожна людина, групи людей та
держави.
3. Толерантність – це обов'язок сприяти
утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму),
демократії та правопорядку. Толерантність – це поняття, що означає відмову від
догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових
актах у галузі прав людини [2].
В межах дисертаційного дослідження українсько-румунських відносин
другої половини ХХ ст. для нашого дослідження цікавим було саме ставлення
українських громадян до громадян
румунської національності. Нами було проведено соціологічне опитування 1 720
респондентів в 2-х східних областях України: Донецькій та Луганській.
Під
поняттям соціальної дистанції між національними групами ми розуміємо ступінь
віддання переваги представниками однієї національної групи представникам різних
національних груп у якості партнерів у міжособистісному спілкуванні та
готовність іти на контакти з представниками конкретних етнічних груп.
Ставлення громадян України до представників
румунської національної меншини , люд.
Чи згодні ви допустити
румунів у якості.
( кількість людей, хто відповів)
|
|||
|
толерантність |
400(23%) |
Членів моєї родини |
80(20%) |
|
Близьких друзів |
100(25%) |
||
|
Сусідів |
220(55%) |
||
|
відособленість |
350(20%) |
Колег по роботі |
110(31%) |
|
Мешканців України |
240(68,5%) |
||
|
ізольованість |
490(28,4%) |
Відвідувачів України |
490 |
|
ксенофобія |
480(27,8%) |
Взагалі б не допускав в Україну |
480 |
За результатами опитування люди молодшого і середнього віку дещо частіше виявляють толерантність 430 людей (25%), ніж представники старшого покоління 1 290 людей(75%).
Найбільшу толерантність мають люди, що мають повну вищу освіту 727 людей(42,3%)
Люди з середньою спеціальною освітою 840 людей(48,8%) — мають найменший рівень ксенофобії і досить високий рівень відособленості (допуску в якості колег, мешканців країни — соціальна сфера).
Етнічною
ксенофобією страждають переважно люди з низьким соціальним рівнем та
середньою освітою 153 людей(8,9%).
Для плідного вирішення проблем нацменшин
як в країні, так і за її межами, на рівні міждержавних добросусідських відносин
найбільш ефективним засобом попередження ксенофобії та нетерпимості є виховання
в дусі толерантності . Політика та програми в галузі освіти повинні сприяти
покращенню взаєморозуміння, зміцненню терпимості у відносинах як між окремими людьми, так й між етнічними
релігійними та мовними групами, або навіть націями.
На державному та міжнародному рівнях треба заохочувати використовувати
різні методи систематичного й раціонального навчання толерантності, які розкривають культурні, соціальні, економічні,
політичні и релігійні джерела нетерпимості,
що лежать в основі насильства і
відсторонення.
Взагалі кожному мешканцю Земної кулі треба усвідомити, що
зараз толерантність(терпимість) не є лише
абстрактним філософським ідеальним поняттям та етичним принципом, вона є умовою
виживання. Якщо не культивувати толерантність, то нам тоді залишається лише
взаємознищення.
Література:
1. В.А. Лекторский. О толерантности, плюрализме и критицизме// Вопросы философии. – 1997. – № 11.С.В. Дрожжина. Толерантність як
дієвий чинник демократизації сучасного українського соціуму. Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної
культури, - 2006. - № 55. В. Гамідов. Толерантність як прояв світоглядної
свободи особистості. Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2005. - № 51. С. Шендрик.
Толерантність як моральний чинник формування нової політичної культури. - Вісник Львівського університету.Серія:
філософські науки.-2002.-Вип.4. //http://www.franko.lviv.ua/faculty/Phil/Visnyk/Visnyk4/Kulturologiija/Shendryk.htm
2. Декларація принципів толерантності. Затверджена резолюцією 5.61 генеральної конференції ЮНЕСКО від 16
листопада 1995 року. http://www.tolerance.org.md/rom/docs/decl_u.htm - Декларація принципів толерантності (прийнята 16
листопада 1995 р.)
4. Словник іншомовних
слів. – К., 1977 . - С. 669.