Медицина

2. Організація охорони здоров'я

Самілик Л. О.

Національний університет державної податкової служби України

Державне управління системою охорони здоров'я:

стан та перспективи

Система охорони здоров’я відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні належного рівня життя громадян. Показник здоров’я людини є одним із чинників суспільного розвитку тієї чи іншої країни. Тому медичне забезпечення громадян - одна з найважливіших внутрішніх функцій сучасної держави.

Медична галузь є багаторівневою функціональною керованою системою, яка створена і використовується суспільством для здійснення всього комплексу соціальних та медичних заходів, що спрямовані на охорону та зміцнення здоров’я кожної людини та населення країни в цілому.

Слід зазначити, що система охорони здоров’я в Україні має велику кількість об’єктивних та суб’єктивних проблем, які заважають вдосконаленню управлінської практики у цій сфері. Так, за даними, наведеними фахівцями Лабораторії законодавчих ініціатив, Україна за інтегральним критерієм Всесвітньої організації охорони здоров’я (рівнем медичного забезпечення) знаходиться на 60 місці у світі, за витратами на охорону здоров'я в розрахунку на одного жителя Україна посідає 111 місце серед 191 країни світу та 8 місце серед країн СНД. В той же час в Україні на 100 тис. населення країни припадає 455 лікарів, що є одним з найвищих показників у світі [3].

Таким чином, можна погодитися із ствердженням про те, що протягом багатьох років розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я відзначався екстенсивним характером, який полягав у постійному збільшенні кількості стаціонарних ліжок і лікарів. До ключових проблем, вирішення яких сприятиме оптимізації системи державного управління охороною здоров’я України, сучасні автори також відносять недостатнє фінансування галузі й нераціональне використання наявних коштів, диспропорцію в розвитку амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної медичної допомоги, незадовільні зв’язок і наступність у їх наданні [4]

Як влучно зазначив Смотров О.І., донедавна система охорони здоров’я в Україні відповідала бюджетній моделі охорони здоров’я, для якої пріоритетними були владні способи регулювання переважного числа правовідносин, пов’язаних з організацією й наданням медичної допомоги населенню. На цьому тлі механізм вирішення проблеми гарантування якісної й ефективної медичної допомоги не може повною мірою відповідати потребам сьогодення і задовольняти інтереси як громадян, так і суб’єктів надання медичної допомоги [5]. При цьому система управління медичною галуззю в Україні значною мірою успадкована від часів Радянського Союзу, в ній існує чітка ієрархія та обмеження повноважень щодо вироблення політики охорони здоров’я на регіональному та муніципальному рівнях. Систему медичних закладів, створену за радянських часів, все ще не оптимізовано відповідно до кількості населення та його попиту на медичні послуги [3].

Крім того, фахівці визнають, що в умовах монопольного панування єдиної державної власності на всі заклади охорони здоров'я і максимально централізованої адміністративно-командної системи управління в цій галузі заклад охорони здоров’я був звичайним «виробничим» підрозділом системи охорони здоров’я, до якого доводились планові показники з усіх напрямів діяльності, який повинен був здійснювати свою діяльність відповідно до чисельних відомчих нормативно-правових актів, забезпечити виконання планових завдань тощо [6]. Ураховуючи те, що майже усі існуючі заклади охорони здоров’я були створені відповідними органами державної влади і лише в останні роки почали з’являтись медичні заклади, засновані громадянами та юридичними особами [6], можна прийти до висновку що вказана негативна особливість управління охороною здоров’я в Україні ще не є подоланою.

Долот В.Д. зазначає про потребу у спрямованості теорії та практики державного управління на реформування сфери охорони здоров’я в Україні. Це зумовлює оновлення механізмів державного управління даною галуззю, вимагає наукового обґрунтування та практичного впровадження нових методів управління, які б концентрували зусилля органів державної влади на розв’язанні протиріч і усуненні невідповідностей між фактичними потребами населення в медичній допомозі та послугах і реальними можливостями системи охорони здоров’я щодо якісного задоволення цих потреб в умовах трансформаційних перетворень [4].

Аналізуючи ситуацію в цілому, що склалася в охороні здоров'я, а також динаміку демографічних процесів та захворюваності, є необхідним вжиття певних управлінських та організаційних заходів на державному, регіональному рівнях та на місцях, що повинні привести до стримання негативних тенденцій стану здоров'я населення.

При цьому стратегічними пріоритетами розвитку медицини повинні стати:

- посилення профілактичної спрямованості галузі, підвищення якості професійних оглядів, особливо у сільській місцевості; поширення інформації про здоровий спосіб життя;

- зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення;

- охорона материнства та дитинства, підтримка і розвиток відповідних служб, посилення їхньої ролі в збереженні здоров'я жінок репродуктивного віку, дітей та молоді;

- зміцнення первинної ланки охорони здоров'я та розвиток мережі закладів на засадах сімейної медицини;

- зміцнення та підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу галузі.

Використана література:

1. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст.19.

2. Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення: Указ Президента України від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 49. – Ст. 3054.

3. Cайт Лабораторії законодавчих ініціатив // http://parlament.org.ua

4. Долот В.Д. Державне управління стаціонарною медичною допомогою в Україні: стан і тенденції розвитку: Автореф. дис. ... канд. наук з держ. управління / Нац. акад. державного управління при Президентові України. – К., 2006 – 21 с.

5. Смотров О.І. Договір щодо надання медичних послуг: Автореф дис.... канд. юрид. наук / Нац. університет внутрішніх справ. – Х., 2003. – 18 с.

6. Гладун З. Заклад охорони здоров’я: основи правового статусу // Право України. – 2003. – № 6 – С. 56-62.