«Право»/ Адміністративне і фінансове право

Студент Калижка С.С.

Луганський державний університет внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка

Європейський вимір реформування органів прокуратури України

«Реформа – це не революція.

Реформаторські зміни можуть бути

виправдані лише тоді, коли вони

ґрунтуються на досвіді і доцільності,

у разі чого не слід губити зерна, здатні

давати добрий урожай на ниві

утвердження законності»

О.Медведько,

Генеральний Прокурор України

У зв’язку із перебуванням української держави у Раді Європи і за наявності реальної можливості увійти до складу Європейського Союзу в науковій літературі, Засобах Масової Інформації, промовах деяких державних, суспільних і політичних діячів лунають слушні пропозиції щодо визначення концепції реформування органів прокуратури України у світлі положень європейських правових стандартів.

Постановка означеного питання є актуальною та закономірною, оскільки його вирішення вимагає європейська спільнота. Свідченням тому є відповідні поради європейських інституцій, які знайшли свій прояв у висновках-рекомендаціях для України.

Так, наприклад, у висновку Венеціанської Комісії щодо законів про зміни до Конституції України 1996 року висловлено стурбованість відносно певного розширення повноважень органів прокуратури України та зазначено, що це являє собою такий захід, який вступає у гостре протиріччя з історичними традиціями функціонування прокуратури в країнах, які керуються принципом законності і верховенства права.

Також, на виконання концепції реформування органів прокуратури України у світлі положень європейських стандартів права, Парламентська Асамблея Ради Європи у резолюції від 5 жовтня 2005 року №1466 (2005) «Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною» підтвердила стурбованість з приводу того, що в реформі прокуратури було зроблено необґрунтовані кроки. Наголошений недолік реформування полягає у тому, що український законодавець змінами від 8 грудня 2004 року поклав на прокуратуру функцію провадження загального нагляду. Адже підпункт 11 Висновку Асамблеї №190 та пункт 9 Перехідних положень Конституції України 1996 року вимагають змінити роль та функції цієї інституції. Такі ж рекомендації містяться у Рекомендації Парламентської Асамблеї №1604 (2003) щодо ролі прокуратури у демократичному суспільстві, керованому верховенством права.

Крім того, ПАРЕ у Резолюціях 1346 (2003) та 1364 (2004), зазначає, що під час внесення змін до Основного Закону української держави потрібно суворо дотримуватися змісту всіх вимог Венеціанської Комісії.

З метою забезпечення належного виконання обов’язків української держави, що випливають із членства в Раді Європи, досягнення відповідності політичної складової Копенгагенським критеріям щодо набуття членства в Європейському Союзі, та беручи до уваги резолюцію №1466 (2005) і рекомендацію №1722 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 року, Указом Президента України від 20 січня 2006 року №39 затверджено План заходів із виконання зазначених зобов’язань.

Відповідно до наведеного Указу Президента слід підготувати проект закону про зміни до Основного Закону держави з урахуванням вище означених висновків, який би містив внесення відповідних змін до розділу, що визначає правовий статус органів прокуратури України.

З моєї точки зору, у основу реформування органів прокуратури України необхідно закласти такі змістовні засади та юридичні механізми, які нададуть їй реальної змоги розв’язати комплекс проблемних питань, пов’язаних із практичної реалізацією своїх функцій і задач перед державою та суспільством.

Приймаючи до уваги те, що органи прокуратури – це чи не єдина інстанція державного механізму, у якій особа може знайти реальний захист своїх прав, свобод та законних інтересів, пропонуємо залишити за нею виконання тих напрямків діяльності, які нині передбачені ст.121 Конституції України і ст.5 Закону України «Про прокуратуру».

Саме такий крок може засвідчити, що Українська Прокуратура, як єдина централізована система органів державної влади, знаходиться на правильному шляху самовдосконалення і перетворення, вона не стоїть осторонь державотворчих і суспільно-правових процесів і чітко визначає своє місце серед подібних правових інституцій світового співтовариства.