Право/ 11. Криминалистика и судебная медицина

К.ю.н. Янковий М.О.

Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, Україна

Окремі тактичні аспекти допиту свідків і потерпілих про суб’єктивну сторону складу злочину

Допит свідків і потерпілих є найбільш розповсюдженою слідчою дією і справедливо вважається одним із основних джерел отримання доказової інформації по кримінальним справам. Для встановлення істини допит необхідно проводити так, щоб одержати якнайбільше інформації про досліджувану подію. Це досягається лише тоді, коли допит проводиться відповідно до закону та із застосуванням відповідних тактичних прийомів.

На думку переважної більшості криміналістів – формування показань, тобто закономірності відображення злочинної події в свідомості свідків і потерпілих складають теорію допиту [1, 10; 2, 17-18].

На пізнанні вказаних закономірностей власне і базується розробка прийомів допиту, тобто тактика цієї слідчої дії.

В криміналістичній літературі процес формування показань розглядається у вигляді пов’язаних між собою стадій [3, 15; 4, 48-51; 5, 94-95; 6, 30-41], які у загальному вигляді можна представити як:

- сприйняття свідком (потерпілим) фактів, що мають значення для справи;

- збереження сприйнятих фактів у пам’яті;

- відтворення цих фактів і передача слідчому на допиті.

Таким чином, формування показань – це психологічний процес. От чому тактичні прийоми повинні базуватися на психології допитуваного. Знання його психології сприяє одержанню достовірних показань і правильній їх оцінці.

Не дивлячись на численні спроби криміналістів переглянути та розширити зазначені стадії формування показань з метою якісного оновлення слідчої діяльності [7, 159; 8, 143-144; 9, 384; 10, 192-203; 11, 101-111], важливі аспекти цієї проблеми, зокрема, наукові основи формування показань свідків і потерпілих, які пов’язані з встановленням суб’єктивних обставин сприйнятої ними злочинної поведінки, залишились поза увагою. Численна криміналістична література з проблематики допиту торкається тактичних прийомів виявлення даних про суб’єктивну сторону злочину лише побіжно і, до того ж, на емпіричному рівні [6, 35; 12, 59-61].

На нашу думку, основна тактична особливість допиту про суб’єктивну сторону полягає у виявленні інформації, що сприймається свідком (потерпілим) опосередковано. Її виявлення в ході допиту відбувається паралельно з встановленням так званих зовнішніх обставин справи, які безпосередньо спостерігаються. Тому першим прийомом отримання показань про суб’єктивну сторону повинна бути їх відносна самостійність. З цією метою вказані відомості виокремлюють із загальної картини злочинної поведінки та з’ясовують їх функціональні зв’язки з отриманими свідком даними про зовнішні обставини злочинної події.

Слід погодитись з Р.С. Бєлкіним, що основну сутність слідчої дії, як і всього процесу доказування, складає інформаційно-пізнавальна діяльність слідчого [2, 145]. Встановлення в ході допиту відомостей про суб’єктивну сторону здійснюється шляхом вирішення певного кола пізнавальних задач. Перша полягає у встановленні загальних даних про суб’єктивний характер злочинних дій. Її вирішення проходить під час вільної розповіді. Пов’язано це з тим, що відомості, які повідомляє свідок (потерпілий) про характер злочинної події, містять також дані про його суб’єктивну сторону. Однак, слід пам’ятати, що зазначені відомості повідомляються свідком (потерпілим) в цілому, тобто у нерозривному зв’язку із злочинною подією, а тому носять вельми загальний і неконкретний характер.

Наступною пізнавальною задачею є отримання даних про всі елементи суб’єктивної сторони події, що розслідується. Об’єм пошукової при цьому інформації досить різний. В одних випадках – це з’ясування характеру і направленості умислу обвинуваченого, в інших – встановлення змісту мотиву і цілі злочину та інших суб’єктивних елементів, що входять в предмет доказування по справі.

Встановлення джерел поінформованості свідка (потерпілого) про суб’єктивну сторону складає третю пізнавальну задачу. Четверта задача – перевірка достовірності і повноти зазначених даних, а у випадку виявлення неправдивих свідчень – їх викриття.

Послідовність отримання в ході допиту свідка (потерпілого) даних про суб’єктивну сторону має бути, на нашу думку, наступною:

- виявлення відомостей про суб’єктивний характер злочинної події як навмисної чи необережної, її структуру;

- з’ясування направленості умислу та часу його виникнення;

- встановлення характеру окремих суб’єктивних обставин вчинення злочину;

- визначення ролі умислу, мотиву та цілі у виборі об’єкта посягання, характеру та об’єму самих злочинних дій, способу, знарядь, місця і часу їх вчинення;

- наявність інших суб’єктивних обставин, які пом’якшують чи обтяжують вину.

Подальший розвиток теорії допиту вимагає вирішення двох груп завдань. По-перше, це розширення переліку закономірностей, пов’язаних із сприйняттям злочинної події. Вони повинні бути доповнені, на наш погляд, наступним: сприйняття свідком і потерпілим злочинної події як акта вольової поведінки включає і дані про суб’єктивні причини його регуляції. Запропоноване розширення теоретичних основ допиту має першочергове значення перш за все, для обґрунтування пізнавальних можливостей допиту як засобу отримання даних про злочин, що розслідується.

Розробка відповідних, науково обґрунтованих уявлень про пізнавальні можливості допиту слугує науковим підґрунтям для аналізу його тактичних аспектів. З давніх-давен вчені намагались вивчити механізм формування показань, виробити надійні прийоми одержання, перевірки і оцінки інформації, яка цікавить правоохоронні органи. Ці прагнення пояснюються, з однієї сторони, науковим та практичним інтересом, а з іншої – значною кількістю слідчих і судових помилок, які пов’язані з доказами, що одержуються від свідків і потерпілих.

Специфіка сприйняття свідком (потерпілим) елементів суб’єктивної сторони злочинних дій у вигляді розуміння для чого (з якою ціллю) і чому (з яким мотивом) вони вчинюються в теорії показань свідків не аналізується. В криміналістиці не розглядались і наукові основи формування показань свідків і потерпілих, які пов’язані з встановленням суб’єктивних обставин сприйнятої ними злочинної поведінки.

Це складає другу групу завдань удосконалення теорії допиту. Закономірності формування показань свідків про суб’єктивні обставини вчинення злочину пов’язані, перш за все, з розумінням інформаційної бази отримання свідком і потерпілим даних про його характер, ціль, мотив та інші регулятори поведінки і безпосередньо обумовлюють логіко-інформаційну структуру допиту і систему тактичних прийомів його проведення. На цьому підґрунті повинні, на нашу думку, розроблятися основи тактики проведення допиту свідків і потерпілих, пов’язаного з виявленням даних про суб’єктивну сторону злочину.

Література:

1. Колдин В.Я., Полевой Н.С. Информационные процессы и структуры в криминалистике. - М.: Юрид. лит., 1985. – 158 с.

2. Криминалистика социалистических стран / Под ред. В.Я. Колдина. - М.: Юрид. лит., 1986. – 512 с.

3. Голунский С.А. Допрос на предварительном следствии. – Ашхабат: Воен. – юрид. акад. РККА, 1942. – 72 с.

4. Карнеева Л.М., Ордынский С.С., Розенблит С.Я. Тактика допроса на предварительном следствии. - М.: Юрид. лит., 1962. – 388 с.

5. Кертэс И. Тактика и психологические основы допроса. - М.: Юрид. лит., 1965. – 164 с.

6. Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. – 3-е изд., перераб. – Минск: Выш. школа, 1978. – 176 с.

7. Винберг А.И. Вопросы криминалистики в зарубежных социалистических странах. - М.: Юрид. лит., 1966. – 234 с.

8. Ратинов А.Р., Гаврилов О.А. Использование данных психологии в буржуазной криминалистике // Вопросы криминалистики. – М.: Юрид. лит., 1964. – №11. - с. 127-157.

9. Криминалистика / Под ред. Р.С. Белкина, Г.Г. Зуйкова. – М.: Юрид. лит., 1968. – 696 с.

10. Дулов А.В. Судебная психология. - Минск: Выш. школа, 1970. – 392 с.

11. Дулов А.В. Пути исследования процесса формирования свидетельских показаний // Вопросы судебной психологии. Вып. 1. - Минск: БГУ, 1970. - с. 95-111.

12. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории – к практике. – М.: Юрид. лит., 1988. – 304 с.