Секція: право

Сотнікова І. В., студентка

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

Деякі проблеми щодо правового підгрунтя та розвитку аграрної галузі України

Україна здавна є аграрною державою, володіє величезним ресурсним потенціалом, а сільське господарство є однією з найбільших галузей народного господарства України. Питома вага сільського населення в загальній кількості населення країни становить близько 32 %, в цій галузі виробляється понад 20 % валової продукції, сільськогосподарська продукція становить також значну частку в експортному потенціалі держави. Проте наша країна є молодою державою, тому немає реальної практики державного регулювання економіки в цілому та сільського господарства зокрема.

Останнім часом Україну поглинула хвиля державних реформ, не оминула вона й аграрну галузь. Проте зазначені реформи не завжди мали позитивний результат, часто характеризувалися радикалізмом, що негативно відображається на економіці держави. Так, наприклад, на початку реформ йшлося про переваги спеціалізованого фермерського господарства, що базується на приватній власності, а нині йде мова про повернення до державної підтримки великих товаровиробників.

Основною причиною невдалих реформ була відсутність будь-якої стратегії приведення аграрної галузі до системи спеціалізованих ресурсних комплексів, особливо у тваринництві, де нагромадилося найбільше проблем. Час показав, що лише ринкові методи не можуть вирішити сукупність завдань відтворення продуктивних сил галузі, проблем закупок продукції та соціально-економічного розвитку села.

Слід також звернути увагу, що з початку проведення аграрної реформи прийнята значна кількість нормативних актів, які стосувалися реформування аграрних господарюючих суб’єктів та використання земель сільськогосподарського призначення. Серед них необхідно виділити: закони України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі». «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про фермерське господарство» та інші. Проте ці законодавчі акти врегулювали далеко не всі проблемні питання в сфері аграрної політики, а більшість з них потребує вдосконалення.

Так, на даний час основним нормативно-правовим документом у сфері регулювання аграрної політики є Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015року». Наявність його є позитивним явищем з точки зору визнання в державній політиці необхідності формування чіткої та визначеної стратегії щодо розвитку агропромислового комплексу як пріоритетної сфери національної економіки та основи функціонування держави. Проте Закон викликає ряд зауважень та пропозицій до його змісту і суті, врахування яких дало б змогу суттєво підвищити ефективність державної аграрної політики. Перш за все необхідно відмітити відсутність визначення основних термінів в Законі, оскільки від правильного їх розуміння залежить подальша стратегія та тактика дій, а згодом і результативність, тому важливим є зазначення в статті 1 Закону таких важливих термінів як аграрна політика, продовольча безпека держави та інші.

В цілому Закон має надто загальний характер, не містить конкретизованих напрямів та механізмів, за допомогою яких можливо було б сформувати і реалізувати ефективну державну аграрну політику. Вивчення аналогічного законодавства в США та ЄС свідчить, що законодавчі акти такого характеру повинні мати чітко визначені напрями впливу на функціонування всіх галузей, діяльність яких пов’язана з продовольством[2;53].

Важливим питанням є також вдосконалення законодавства, що регулює іпотеку землі в Україні. Так, Закон України «Про іпотеку» недостатньо впорядковує організаційні та правові механізми для належного розвитку цього інституту як такого. Функціонування зазначеного інституту на належному рівні стане можливим у випадку створення повноцінного ринку землі та його інфраструктури.

Приведення цих та інших законів до світових стандартів сприятиме інтеграції України до СОТ, а в перспективі й до ЄС. Як приклад реформування аграрної галузі й удосконалення законодавства в цій сфері є досвід країн Центральної та Східної Європи, де з самого початку була поставлена мета пристосування економіки держав до вступу в Європейський Союз і аграрні трансформації проводились у руслі цієї глобальної стратегії.

В законодавстві ЄС особлива увага приділяється забезпеченню уніфікованого, прозорого та максимально спрощеного механізму надання державної допомоги. Яскравим прикладом може слугувати Регламент Комісії (ЄС) № 1/2004 від 23 грудня 2003 р., який передбачає 12 категорій допомоги, що надаються малим та середнім аграрним підприємствам. Щодо України, то в Законі України «Про державну підтримку сільського господарства в Україні» передбачені такі види допомоги як: дотації на підтримку виробництва стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції: фінансові інтервенції; заставні операції; державні гарантії банкам при залученні кредитів сільськогосподарськими товаровиробниками; часткова компенсацію вартості кредитів за рахунок коштів Держбюджету; часткова компенсація страхових платежів за обов’язковими видами страхування сільськогосподарської діяльності та інше. Проте доцільно було б скористатися досвідом країн ЄС і запровадити такі види підтримки як допомога молодим фермерам на заснування господарства, допомога у зв’язку з раннім виходом на пенсію, надання технічної допомоги галузі сільського господарства, підтримка галузі тваринництва тощо, а також забезпечити відповідний механізм їх реалізації[3;133].

Таким чином, європейські принципи та механізми надання державної допомоги сільськогосподарським товаровиробникам, контроль за її використанням та досвід регулювання цих відносин гідні запозичення. Їх впровадження створить умови, необхідні для поступової підготовки аграрного сектора України до лібералізації торгівельних режимів, сприятиме гармонізації державних стандартів з міжнародними вимогами.

1. Малий В. Правові і організаційні засади застосування іпотеки землі в Україні // Право України. – 2005. - №3

2. Скидан О. Законодавче забезпечення аграрної політики в Україні: проблемні питання // Право України. – 2006. - №4

3. Статівка М., Шумило І. Проблеми гармонізації законодавства України про державну підтримку сільського господарства із законодавством ЄС // Право України. – 2005. - №8