Швидка Л.І.
Політична культура населення, окремих його прошарків є вельми важною характеристокою функціонування соціуму. Саме політична культура в значній мірі визначає особливості розвитку суспільства, функціонування політичної системи, характер взаємовідносин між організацією вільних громадян та державними інститутаціями. Доцільно зауважити, що розбудова громадянського суспільства в Україні неможлива без відповідних політичних орієнтацій щодо політичної системи, в якій живуть сучасні українці. Проголошення інститутів громадянського суспільства автоматично не призведе до появи такого суспільства. Тому вкрай важливим є виявлення й аналіз тих передумов, що здатні сприйняти „правила гри” громадянського суспільства і можуть допомогти населенню інтегруватися в нього. Саме політична культура, на думку автора, виступає важливою передумовою формування громадянського суспільства.
Загалом політичну культуру
можна визначити як комплекс стійких поглядів, переконань, орієнтацій і зразків
поведінки, що характеризують ставлення людей до політичної сфери життя
суспільства, рівень і спрямованість їх політичної активності. Структуру
політичної культури складають наступні компоненти: цінності, що становлять
мотиваційний базис політики; норми, які регулююють перехід від цінностей до
конкретних способів політичної діяльності; символи, тобто умовні образи
найважливіших політичних ідеалів (герб держави, національні прапори, ордена,
емблеми партій тощо); традиції, що передають із покоління в покоління моделі
політичної поведінки; засоби реалізації політичних орієнтацій відповідних
соціальних груп.
Аналіз
наукової літератури з цієї проблеми дозволив виокремити певні підходи до вивчення політичної культури в
сучасній науці. Перший підхід робить
акцент на тому, що само поняття «політична культура» указує на специфічні
політичні орієнтації, установки відносно політичної системи, її різних частин
та установки відносно власної ролі в політичній системі. Іншими словами,
політична культура - це політична система, інтеріорізована в знаннях, відчуттях
і оцінках населення. Другий підхід наголошує на важливості дослідження
політичної поведінки. Сфера поведінки, як зазначають представники цього
підходу, є найважливішою характеристикою політичної культури і має наступні
прояви: форми і рівень участі в
політичному житті суспільства (мітингах, демонстраціях, політичних страйках,
пікетах, партійній діяльності); форми і рівень взаємодії з державними
інститутами, політичними партіями і рухами (конфронтація, співпраця,
неспівпраця); форми і рівень взаємодії з іншими суб'єктами політичного процесу;
види електоральної поведінки тощо.
Враховуючи
особливості цих підходів, автор досліджував політичну культуру студентства (було проведено опитування студентів Дніпропетровського Національного Університету, в ході якого методом інтерв'ю було опитано 150 представників чотирьох
факультетів: соціально-гуманітарного, психологічного, економічного, геолого-географічного та
фізико-технічного інституту), орієнтуючися на три
змістовні блоки: політичну компетентність; політичну активність і відношення
респондентів до існуючих політичних інститутів й органів влади. Аналіз
отриманих даних дозволив дійти наступних висновків:
1.
На сьогоднішній день рівень політичної компетентності
студентської
молоді є низьким. Як показало дослідження, лише 8% опитаних відзначили, що повною мірою
розуміють особливості та спрямованість економічної політики, що проводиться в
державі. Аналізуючи відповіді респондентів на запитання стосовно соціальної
політики, було встановлено, що кожний п'ятий респондент вважає, що розбирається в цілях і значенні соціальної
політики держави, а 22% респондентів відзначили своє розуміння спрямованності та особливостей
зовнішньої політики, що проводиться державою протягом останнього року. Таким чином, можна констатувати, що значна
кількість студентської молоді практично не ознайомлена з особливостями, сутністю, напрямами,
принципами політики, що проводиться державою.
2.
Рівень політичної активності студентської молоді ДНУ
також є достатньо
низьким, оскільки основна маса опитаних не приймають і
не збираються приймати участь в будь-яких формах політичної діяльності. Певне
«пожвавлення» активності може відбутися, якщо різко погіршаться умови життя й
навчання студентів. Серед опитаних 10 % відповіли, що
обов'язково візьмуть участь в акціях протесту, 38% вважають, що напевно візьмуть
участь в таких акціях, якщо виникне така ситуація. Щодо можливих протестних
форм, то, на думку студентів, ними можуть бути: збір підписів під зверненнями
до влади (37%), мітинги і пікетування установ (23%), страйки (19%), блокування
залізничних і автомобільних доріг (8%), голодовка (4%).
3. Дослідження виявило
високий рівень недовіри студентської молоді практично до всіх органів влади.
Звісно, це не є доброю тенденцією, бо найважливішою умовою розбудови в Україні
громадянського суспільства вважається високий рівень довіри політичному лідеру
держави (президенту) поряд з довірою основним політичним і соціальним
інститутам суспільства. Цікавими у цьому плані є відповіді студентів відносно
їх участі у виборчому процесі. Так, 73%
респондентів вважають, що участь у виборах - це обов'язок громадянина, але
тільки 12 % опитаних вважають, що їх участь у виборах - це реальна можливість впливати на ситуацію в
країні.
Отже, наведене дозволяє
зробити висновок відносно низького рівня політичної культури сучасних студентів,
що безсумнівно може стати певною перешкодою на шляху демократичних перетворень
в Україні, розбудови громадянського суспільства.