Бойко І.Д., Савранчук Л.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

кафедра географії та менеджменту туризму

До питання

рекреаційного використання лісових територій

Ліс як саморегулююча екосистема, безперервно утворює сировинні  ресурси та невагомі ресурси і корисності. Значення лісу як еколого-економічної системи полягає у можливості одночасного продукування чотирьох взаємопов’язаних комплексів компонентів:

-                     деревні ресурси, до яких належать стовбурна деревина та інші продукти деревинного походження (гілки, деревна зелень, кора та ін. );

-                     фіторесурси недеревного рослинного походження – гриби, ягоди, плоди, лікарську і технічну сировину, кормові ресурси та ін.;

-                     зооресурси – тварини, птахи, комахи;

-                     специфічні ресурси не речовинного походження під якими розуміють рекреаційну (оздоровчу) цінність лісів, їх ґрунтозахисну, водоохоронну, середовищетвірну роль тощо.

Господарське (економічне) використання лісів протягом тисячоліть існування людської цивілізації домінувало. І лише в середині ХХ століття суспільство почало усвідомлювати потужну середовищетвірну, а дещо пізніше, – рекреаційну роль лісів. Відповідно розрізняють чотири періоди господарського освоєння деревини та лісових ресурсів людиною:

-         енергетичний, в якому деревина слугувала для безпосереднього задоволення найпростіших потреб людини – використовувалась, переважно, як паливо та примітивний будівельний матеріал;

-         енерго-механічний, в якому зростає застосування деревини в будівництві, виготовленні знарядь праці, використання в якості конструктивного матеріалу;

-         механіко – хімічний, в якому деревина стає промисловою сировиною для виробництва, яке базується на механічній та хімічній технологіях. В цьому періоді розрізняють два етапи:

а) механічної обробки, головним чином, лісопиляння;

б) розвитку фізико-хімічної переробки деревини, удосконалення целюлозно-паперового виробництва, гідролізу деревини, виробництва волокнистих матеріалів, плит та ін.

-         господарсько-рекреаційний – сучасний період, в якому господарське значення лісових ресурсів не понижується, але зростає розуміння отримання прямого та непрямого економічного ефекту від можливості організації туристсько-рекреаційної діяльності на певних лісових ділянках.

Площа лісів державного значення в Україні становить 6,9 млн. га (що за різними даними, складає від 14,2 до 17,9%). Розміщення лісів в Україні нерівномірне: Українські Карпати – 40,5% , Крим – 32%, зона мішаних лісів – 26,1%, лісостеп – 12,2%, степ – 3,8%. Найбільш залісненими є Закарпатська та Івано-Франківська області (відповідно 56% і майже 40%), а найменший показник лісистості характерний для Запорізької  (1,2%) [4].

Загальна площа лісів, що можуть використовуватись для рекреаційної діяльності становить близько 4 млн. га. Площа власне рекреаційних лісів у більшості джерел оцінюється в 1,1 млн. га. На території України передбачається створення 256 зелених зон, із них у зоні мішаних лісів – 30 (11,4% від площі рекреаційних лісів зеленої зони), у лісостепу – 145 (54,2%), в степу – 62 (7,7%), в Карпатах – 28 (26,7%). Більша частина запланованих лісових територій припадає на Харківську обл. (157,3 тис. га), АР Крим (165,2 тис. га), Луганську область (155,8 тис. га) [4].

Рекреаційні функції можуть повністю чи частково виконувати ліси різних груп та категорій, що дозволяє запропонувати таку їх класифікацію [5]:

-                     ліси рекреаційного призначення або власне рекреаційні ліси – це особлива категорія земель лісового фонду, на якій функція рекреаційного лісокористування є основною. Рекреаційна діяльність тут допускається в тих місцях і в тому обсязі, який гарантує збереження природних комплексів. Сюди відносять рекреаційні ліси в національних природних парках і ландшафтних заказниках, курортні ліси та ліси зелених зон;

-                     ліси, які частково виконують рекреаційні функції – водоохоронні, грунтоохоронні, захисні, експлуатаційні.

Аналіз рекреаційної діяльності в різних категоріях лісів дає можливість виділити два її види – організовану, що локалізується, переважно, поблизу стаціонарних об’єктів, і неорганізовану, тобто самодіяльну. Під організованою лісорекреаційною діяльністю розуміємо зорганізовані та керовані певною особою чи групою осіб масові походи (часто розрекламовані засобами масової інформації – сходження на Говерлу), екскурсії (стежка Довбуша тощо), театралізовані тематичні дійства (традиційні студентські посвяти природничих факультетів ВНЗ України, дитячі спортивно-розважальні заходи, що проводяться під час літнього відпочинку тощо), різноманітні активні та пасивні форми відпочинку, організовані приватними туристично-відпочинковими комплексами на прилеглих до них лісових ділянках, а також мисливську діяльність на відведених для цього лісових та інших угіддях. Справляє потужний негативний вплив на усі компоненти лісових екосистем (особливо ґрунти та живе надґрунтове покриття) внаслідок масовості.

Неорганізована лісорекреаційна діяльність більшою мірою пов’язана з утилітарним ставленням до лісу, активізується в періоди плодоношення кущів та чагарників, дозрівання лікарської та харчової сировини, горіхоплідних тощо. Важко обліковується, однак завдає, переважно, незначної шкоди навколишньому середовищу за рахунок менших обсягів. Головний негативний прояв – дрібномасштабне вилучення, засмічування та випалювання певних ділянок внаслідок розведення багать у непристосованих для цього місцях.

За функціональними особливостями рекреаційну діяльність в лісах можна поділити на такі види: лікувальну, оздоровчу, спортивну, туристичну, утилітарну, пізнавальну.

З врахуванням тривалості та періодичності вільного часу рекреацію поділяють на: щоденну, щотижневу і щорічну. Відповідно формуються рекреаційні системи: внутріміські (маленькі ліси, парки, сади, сквери і ботанічні сади) і ближні приміські (парки і лісопарки, дендропарки); заміські – для реалізації потреб відпочинку у вихідні дні (ліси зелених зон); автономні стаціонарні системи, що використовуються в період відпусток і канікул (курортні ліси, НПП).

Рекреаційні ліси – це незначна за площею частина лісового фонду. Діяльність на цих територіях відзначається змістовою різноманітністю і може суттєво варіюватись. Вид рекреації та її тривалість є визначальними при благоустрої лісів (табл.1) [1].

Таблиця 1

Форми організації відпочинку в лісі (за Генсируком С. А.)

Вид рекреації

Тривалість

Рівень організації

Матеріально- технічна база

лікування, оздоровлення, відпочинок

постійно, тривало

організована

пансіонати, готелі, санаторії, дитячі табори

активний та пасив-ний відпочинок

постійно, короткостроково

організована

рекреаційні зони, пункти

активний та пасив-ний відпочинок

сезонно

організована

турбази, мотелі

туризм

сезонно

організована

неорганізована

турбази, мотелі наметові містечка

пікніки, прогулянки, любительські промисли

сезонно, тимчасово, короткотривало

неорганізована

лісові масиви, пристосовані для потреб відпочинку

 

Оцінка рекреаційних ресурсів може здійснюватись залежно від виду відпочинку, оздоровлення і лікування, еколого-географічної ситуації, ландшафтних особливостей території з позицій людини, яка відпочиває або виступає організатором відпочинку. Головними якісними характеристиками рекреаційних лісів є їх досяжність, комфортні умови для відпочинку та високі санітарно-гігієнічні характеристики.

Видовим складом і віковою структурою лісів визначається їх лікувально-оздоровча та санітарно-гігієнічна функції [1]. Ефективність лісу по цим параметрам значною мірою обумовлена здатністю продукувати кисень а також фітонцидністю, досягаючи свого максимуму під час вегетаційного періоду, і залежить від виду деревної породи (табл. 2), віку, стану та інших характеристик.

 Таблиця 2

Фітонцидність окремих порід дерев та кущів (за Генсируком С. А.)

Ступінь фітонцидності

Породи

1 (найвищий)

дуб черешчатий, клен гостролистий, ялівець віргінський.

2

береза, сосна звичайна, ялина, ліщина, черемха, смерека, акація біла, чорниця.

3

модрина, ясен, липа, вільха, горобина, акація жовта, бузок звичайний.

4

в’яз, бересклет.

5

бузина, крушина.

 

Фітонциди є лімітуючим чинником розвитку процесу паразитування сапрофітних форм. Крім того, активні фітоорганічні сполуки, які виділяються рослинами, можуть справляти стимулюючу дію на мікроорганізми, що є антагоністами патогенних для даної рослини бактерій та грибів. Очищаючи середовище для себе, рослини, тим самим, створюють сприятливе за медико-біологічними показниками рекреаційне середовище для людини. Подальше вивчення напряму дії фітонцидів різних рослин дасть можливість цілеспрямовано добирати головну породу в лісах спеціалізованих курортів.

Важливою (і часто визначальною при виборі місця відпочинку) характеристикою лісового масиву, є його атракторність. Вона визначається чотирма складовими: відносною віддаленістю, функціональністю, естетичною цінністю, емоційною дією. Естетичний вплив лісу викликає позитивні емоції та асоціації. Збереження самобутності та естетичної цінності кожної ділянки лісу – важлива умова при перетворенні його в рекреаційне середовище. Естетичну цінність лісу виділяють через здатність справляти значний благотворний вплив на людину. Мальовничість окремих дерев (груп дерев), архітектурна розчленованість ландшафту в просторі і рельєф – ці особливості лісових ландшафтів здатні справляти значний емоційний вплив на людину.

Що стосується породного складу рекреаційного лісу, то, на думку фахівців, привабливість його тим вища, чим багатший асортимент дерев і чагарників.

У вітчизняній і зарубіжній лісівничій науці та практиці, облік естетичної цінності лісових ділянок прийнято проводити за допомогою різних шкал, побудованих на оцінці різних ознак ландшафтів.

В. Мацола, включає в поняття естетичної цінності коефіцієнт горизонтального і вертикального поділу території, її лісистість, віковий і породний склад лісів [2]. При цьому найбільшу естетичну цінність мають перестигло-достигаючі змішані широколистяно-хвойні ліси на відносно відкритих горбуватих територіях з лісистістю в межах 25 – 50% (табл. 3).

 Таблиця 3

Показники естетичної цінності лісових ділянок

Показники

Бали

3

2

1

Горизонтальний поділ території, км/км2

1 – 2

 

0,5

1

2 – 3

менше 0,5

0,5 – 3 

більше 3

Вертикальне розчленування рельєфу, м;

а) для гірських територій

б)для горбистих територій                                        

в)для рівнинних територій

 

 

понад 200

понад 50

понад 10

 

 

100 – 200

10 – 50

5 – 10

 

 

менше 100

менше 10

менше 5

Лісистість, %

25 – 50

менше 25

більше 50

відсутні

Породний склад

змішані широколистяно- голкові

соснові, широколистяні

інші –

хвойні, дрібно-листяні

Віковий склад

перестиглі, стиглі, достигаючі

середньовікові

молодняки

 

Як уже зазначалось, важливими характеристиками рекреаційного лісу є породний склад, повнота, густота і ярусність насадження, різноманітність рослинного покриву, естетичність  пейзажів, частота їх змінюваності, рельєф, ступінь заболоченості територій, наявність водних об’єктів, кількість грибних і ягідних місць, транспортна і пішохідна доступність, створення елементів рекреаційного благоустрою тощо.

Найбільшим емоційним впливом відзначаються лісові ландшафти Українських Карпат і Кримських гір, деякі території Волино-Подільської височини (Товтри, Медобори, Кременецькі гори), окремі ділянки Донецького кряжу (так звана українська Швейцарія в районі Святогірська), Словечансько – Овруцький кряж на Житомирщині та ін [4].

Заболоченість місцевості є фактором, який відчутно лімітує рекреаційне використання території. Однак, в більшості випадків наявність боліт не можна вважати негативним явищем, оскільки такі місцевості мають багатий рослинний і тваринний світ а також велике екологічне значення, живлячи річки рівнинної частини України (особливо Полісся), слугуючи осередком існування та розмноження багатьох видів водно-болотної фауни. Часто вони виступають об’єктом любительських промислів і пізнавальної рекреації.

Загальна площа боліт в Україні становить близько 1 млн. га. Найбільше їх на Волині – 11% території області. До списку водно-болотних угідь світового значення включено 22 українських об’єкти загальною площею 650 тис. га [3].

Найбільш грибними місцями є зона мішаних лісів, карпатські та гірсько-кримські ліси, а також байрачні ліси, лісостепові та степові насадження. Ягідні угіддя (малина, ожина, чорна горобина, калина, чорниця, брусниця, журавлина, суниця та ін.) так само приурочені до лісових районів Полісся і Карпат.

На протязі усього вегетаційного періоду населення сільських і, частково, міських поселень, заготовляє лікарську сировину – суцвіття, стебла, кореневища, плоди, насіння тощо. У флорі України багато видів лікарських рослин. Більша їх частина зустрічається на Поліссі, в лісостепу (особливо на Поділлі) і Карпатах, менше у степових і гірських районах Криму. З 4,5 тис. видів судинних рослин України щонайменше 1 тисяча є фармакологічно-активними, однак широке застосування мають менше 150 видів [4]. В Тернопільській області створені Почаївський і Галицький ботанічні сади лікарських рослин. Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами господарського та рекреаційного використання лісів, їхніми водоохоронно-захисними властивостями.

Цікавими об’єктами пізнавальної та екскурсійно-туристичної діяльності є ендемічні та реліктові види флори і фауни а також інтродуценти, хоча надмірна увага до певних екземплярів містить у собі суттєву загрозу для їх існування. Наслідком незбалансованого рекреаційного лісокористування стало зникнення з території України 48 видів лісових рослин і 21 виду тварин, тоді як через суцільне вирубування лісів під загрозою зникнення опинилось 96 видів рослин і 60 видів тварин [4].

Значний інтерес у людей виникають ботанічні сади й дендропарки, більшість з яких є екскурсійно-туристичними об’єктами і служать базою для розвитку екскурсійної діяльності, пізнавального і наукового туризму. Це найчисельніша група серед заказників і пам’яток природи. В Україні функціонує 35 дендропарків загальною площею 146,6 га, з них 20 – загальнодержавного значення [3].

Рекреаційним ресурсом виступають також заповідно-мисливські угіддя, особливо в умовах зростання популярності мисливських та фіш-турів. Площа мисливських угідь лісомисливських господарств Держлісгоспу становить 1,1 млн. га [3]. Крім того, значні площі мисливських угідь перебувають у віданні Українського товариства мисливців та рибалок.

Взаємодія людини з природою набуває дедалі більш виявленого негативного характеру і обертається деградацією лісових насаджень зникненням біологічних видів. Біогенний компонент ландшафтних комплексів виступає найменш стійким до екзогенних впливів і, зокрема, рекреаційних. Охорона рослинних ресурсів в межах рекреаційних зон повинна здійснюватись в тісному контакті з лісооблаштувальними організаціями на основі науково-обґрунтованих нормативів. Особливе значення має вибір оптимальних навантажень на ландшафт.

Рекреаційне навантаження – динамічний показник безпосереднього впливу рекреантів, їх транспортних засобів, будівництва рекреаційних споруд на природні, ландшафтні комплекси. Розрізняють допустимі (оптимальні й гранично допустимі) та деструкційні (критичні і катастрофічні) рекреаційні навантаження. Допустимі навантаження у природі зумовлюють зміни зворотного характеру, при яких ландшафтні комплекси здатні до самовідновлення, але при цьому тимчасово – як правило, на один вегетаційний період – втрачають деякі елементи і взаємозв’язки. При критичних і катастрофічних рекреаційних навантаженнях відбуваються незворотні зміни у лісових екосистемах, корінний злом їх ландшафтної просторово-часової структури [5].

Говорити про інтенсивність та динаміку рекреаційних навантажень доцільно в тому випадку, якщо зміна виду діяльності на лісових ділянках не призводить до зміни їх цільового призначення.

Рекреаційне навантаження виражається кількістю людей (або людино-днів) на одиниці площі або рекреаційному об’єкті за певний проміжок часу (день або рік). Визначення величин рекреаційних навантажень проводиться разовими вибірковими методами – моментним і хронометричним.

Оптимальні та граничнодопустимі рекреаційні навантаження на ландшафтні комплекси визначаються також методом моделювання на пробних площах. Суть даного методу полягає у проведенні обліку часу перебування рекреантів на вибраних ділянках, в основному, для обґрунтування та уточнення нормативів навантажень на ландшафтні комплекси відповідних територій. Після закінчення облікових робіт обчислюють середнє рекреаційне навантаження на 1 га за день комфортного для рекреації періоду.

Допустимі рекреаційні навантаження змінюються в широких межах і залежать від індивідуально-типологічної якості природних ЛК (типу лісу), бонітету насадження, виду рекреаційної діяльності, крутизни рельєфу тощо. Так, рекреаційні навантаження детермінуються відповідно до їх бонітету таким чином: у насадженнях П класу бонітету показники рекреаційного навантаження зменшуються на 10-15%, III – на 15-25%, ІV – на 20-25%. Також передбачається зниження норм навантажень при певних значеннях стрімкості схилу з використанням понижуючих коефіцієнтів: при крутизні 10-20о – 0,8; 20-30о – 0,6; 30-50о – 0,4; більше 50о – 0,2.

Сума допустимих рекреаційних навантажень для кожної групи типологічних ландшафтних комплексів, що характеризується чисельністю відпочиваючих, які без шкоди для лісової екосистеми можуть перебувати на даній території протягом певного часу, становить рекреаційну місткість (ємність) природної території.

Однак, і величини рекреаційних навантажень і рекреаційна місткість лісових територій, визначені експериментально, об’єктивні лише для територій, не пристосованих для відпочинку – не перетворених лісових комплексів. Наявність елементів рекреаційного благоустрою суттєво підвищує значення обох показників. До того ж, поява нових, більш агресивних видів лісового відпочинку з використанням різних засобів пересування – квадроцикли, джипи, гусеничний транспорт – вимагає перегляду традиційних поглядів до визначення оптимальних та допустимих величин рекреаційних навантажень та ємності.

Отже, у справі раціонального використання рекреаційних територій важливими є такі умови: по – перше  пряме і опосередковане регулювання чисельності відвідувачів та режиму їх поведінки з урахуванням екологічної ємності лісових ділянок; по – друге, якщо за певних обставин регулювання (обмеження) кількості рекреантів не є можливим (економічно-доцільним), слід здійснювати комплекс лісівничо-біологічних та організаційно-технічних та заходів, пов’язаних з удосконаленням біоценозу та оптимізацією єдиної системи маршрутів, видових площадок, місць для розведення багать тощо, і розглядати його як постійну господарську одиницю;  по-третє, регулювання діяльності осіб і організацій, які забезпечують лікування, відпочинок і туризм для певних категорій населення. Недостатньо поінформовані про вимоги охорони природи, вони нерідко неправильно розміщують споруди, руйнуючи гармонію природного середовища; не враховують екологічну ємність території, порушуючи правила водокористування та водовідведення, утилізації сміття; деструктивно щодо навколишнього середовища використовують транспорт та інші механізми тощо. Дотримання відповідних науково-обґрунтованих норм використання лісових територій і правил поведінки забезпечує невизначено тривале використання ландшафтів для лікування і відпочинку, дозволить зберегти їх рекреаційну цінність.

Підвищення стійкості лісових екосистем, ефективності охорони і збереження біотичних рекреаційних ресурсів, їх раціональне використання вимагають здійснення ряду відповідних господарських та охоронних заходів. На сьогодні актуальним і необхідним стає режим обмеженого і збалансованого рекреаційного природокористування, організованого на принципах безперервності і невиснажливості з метою подальшого екологічно-сталого розвитку об’єктів рекреації та прилеглих лісових ділянок.

 

Література:

1.     Генсирук С.А., Нижник М.С., Возняк Р.Р. Рекреационное использование лесов. К.: Урожай, 1987. – 246 с.

2.     Мацола В.І.. Рекреаційно-оздоровчо-туристиний комплекс (питання теорії, методології, практики). – Львів, Вид-во Інституту регіональних досліджень НАН України, 1998. – 278 с. 

3.     Мальська М. Туристичний бізнес: теорія та практика. – К.: «Центр учб. літ.», 2007. – 424 с.

4.     Стафійчук В. І. Рекреалогія. – К.: «Альтерпрес», 2006. – 264 с.

5.     Фоменко  Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. – К.: Центр навч. літ-ри, 2007. – 312 с.