Діхтяр О.С., керівники: Доц. Лозовський О.М.,

доц. ПанькоВ.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ОДИН З ІНСТРУМЕНТІВ АНТИКРИЗОВОЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Диверсифікацію власної господарсько-фінансової діяльності підприємства різних галузей проводять не лише в умовах глобалізації світової економіки, пов'язаної з взаємопроникненням технологій та капіталів, а й у кризових умовах як один з інструментів антикризової стратегії розвитку. Ефективність її здійснення безпосередньо залежить від своєчасної орієнтації на види товарів, робіт, послуг, які мають попит або наближаються до рівня конкурентоспроможності. Питання стратегії розвитку передбачають розробку методики отримання, обробки та подання інформації, пов'язаної з освоєнням нових технологій, видів продукції, ринків та інших видів і напрямків діяльності, а також з виявленням закономірностей щодо визначення мотивації диверсифікації як стратегії розвитку підприємства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукові розробки українських та зарубіжних вчених Л. Балабанової [1], А. Шнейдера, Я. Мондена, В. Андрійчука, Дж. Уельса, М. Горта, М. Міньковської присвячені дослідженням диверсифікаційних процесів на прикладі окремих підприємств та регіонів. Питання, пов'язане з диверсифікацією діяльності як одного з інструментів антикризової стратегії розвитку сучасного підприємства, раніше майже не розглядалося. Це є актуальним сьогодні та потребує більш глибоких досліджень.

Метою статті є висвітлення закономірностей диверсифікації діяльності як одного з інструментів антикризової стратегії розвитку сучасного підприємства.

Викладення основного матеріалу. Економічна криза в Україні значною мірою вплинула на розвиток її економіки. Уже на початок 2009 року спостерігається різке зниження обсягів виробництва продукції майже в усіх галузях, а саме: металургія – на 48 %; видобуток корисних копалин (окрім паливно-енергетичних) – на 60,2 %; машинобудування – на 38,8 %; хімічна – на 35,2 %; легка – на 19,1 %; харчова – на 8,7 % .

Підрахунки аналітиків дуже невтішні, вони стверджують, що найбільше від кризи постраждають фінансові послуги, нерухомість і будівництво, металургія та добувна промисловість. Виробнича сфера, банківський сектор, будівельна діяльність, машинобудування є найбільш вагомими складовими формування економіки нашої країни. Саме тому від результатів їхньої діяльності залежить майбутній рівень макроекономічних показників, економічне становище в державі.

Світова криза істотно вплинула на розвиток телекомунікаційної галузі, обсяги реалізації продукції саме в цій галузі починають стрімко знижуватися (на середині 2009 р. зниження на 15,6 %)*. Відбувається це насамперед через те, що рівень доходів населення в умовах кризи знижується, через це їх споживчі можливості також мають тенденцію до зниження.

Розвиток у кризових умовах господарювання, використання нових форм і методів організації та управління виробництвом об'єктивно змушують підприємства телекомунікаційної галузі шукати найбільш вигідні сфери прикладання створеного виробничого потенціалу.

У світовій економіці застосовують різні підходи до активізації діяльності суб'єктів господарювання, в тому числі широко використовується диверсифікація.

Диверсифікація – це процес, що охоплює організаційні, економічні, правові зміни на підприємствах та направлений на підвищення ефективності виробництва, зниження кількості банкрутств, своєчасне реагування на зміни економічної кон'юнктури ринку для забезпечення прибутковості на основі використання ринкових шансів і встановлення конкурентних переваг, зміцнення положення підприємства в ринковому сегменті [2].

Кризова ситуація змушує підприємства, що працюють у галузі телекомунікацій, пропонувати споживачам новий вид послуг, який матиме нижчу собівартість, але в змозі буде задовольнятиме їх потреби.

Проте диверсифікація діяльності підприємства не лише є інструментом для збільшення реалізації послуг, вона є інструментом міжгалузевого перерозподілу фінансових ресурсів, методом оптимізації структурних перетворень в економіці; дозволяє знижувати негативні наслідки фінансових і економічних ризиків, підвищує адаптивні якості суб'єктів господарювання на вітчизняному ринку; є найважливішою складовою та водночас одним з головних механізмів процесу реструктуризації і підвищення конкурентоспроможності компаній; формує корпоративний клас провідних менеджерів, що приймають управлінські рішення в умовах кризи і ризику.

В умовах кризової ситуації стратегія диверсифікації господарської діяльності вирішує ряд проблем, з якими стикаються підприємства. Причинами, що спонукають підприємства до прийняття рішення про диверсифікацію, можуть бути такі: техніко-технологічні, економічні, фінансові, соціальні та ін.

До техніко-технологічних можна віднести: збереження виробничого потенціалу суб'єкта господарювання; підвищення рівня використання виробничої потужності; визначення найбільш прогресивних варіантів використання ресурсів; упровадження передових досягнень науково-технічного прогресу.

Економічні причини містять наступне: перенакопичення капіталу в наявних галузях виробництва; пошук нових напрямків капіталовкладень; розширення та захоплення нових ринків збуту; підвищення економічної доцільності у використанні ресурсів.

Фінансові причини передбачають: розподіл ризиків між напрямами діяльності та обсягами виробництва; фінансову стабілізацію.

До соціальних причин належать: збереження робочих місць і висококваліфікованих працівників; створення нових робочих місць; інноваційна політика.

Пошук стратегії диверсифікації є найважливішим з точки зору визначення напрямку реструктуризації наявного потенціалу. Основними напрямками реструктуризації господарської діяльності фірми доцільно визначити такі: ліквідацію неефективних структур; адаптування до новостворених ситуацій на ринку; вибір принципів організації управління, які відрізняються від традиційних; ліквідацію слабких місць.

Висновки. Аналіз статистичних даних розвитку діяльності підприємств України в умовах кризи показав, що обсяги виробництва і реалізації продукції стрімко знижуються. Саме через це можна рекомендувати даним підприємствам застосовувати таку антикризову стратегію розвитку, як диверсифікація.

Диверсифікація не є головним чинником, який визначає ефективність підприємницької діяльності. Лише обраний напрямок диверсифікації є умовою потенційного зростання ефективності діяльності. Вибір напрямку диверсифікації залежить від специфіки діяльності, накопиченого виробничого потенціалу та, звичайно, від фінансового стану підприємства.

Пошук стратегії диверсифікації діяльності підприємства повинен дати визначення напрямку реструктуризації наявного потенціалу, проведення структурних змін, заснованих на зниженні витрат виробництва, з метою вибору найбільш вигідного варіанта для розвитку діяльності фірми.

Список використаної літератури.

1. Балабанова Л.В., Холод В.В. Стратегічне маркетингове управління конкурентоспроможністю підприємств: Навч. посіб. – К.: ВД "Професіонал", 2008. – 448 с.

2. Грушак З.М. Диверсифікація як стратегія діяльності // Економіка, фінанси, право. – 2009. – № 5. – С. 6–9.

3. Корінько М.Д. Організація управління при диверсифікації діяльності // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 9 (51). – С. 160–169.