Економічні науки /15. Державне регулювання економіки

Карасьов І.В.

Донецький державний університет управління, Україна

Системна природа інноваційної діяльності регіону

Для економічних систем різного рівня організації інноваційна діяльність не обмежується випуском товарів і послуг, а, у найбільш узагальненому вигляді, характеризується формуванням нових способів адаптації до зовнішнього середовища.

Інноваційна політика регіону являє собою інноваційний аспект політики соціально-економічного розвитку цього регіону. Варто помітити, що спроби розгляду інноваційної політики на будь-якому рівні управління заданим об'єктом (регіоном, державою, підприємством) поза контекстом загальної політики управління не має змісту. Як правило, ці спроби зводяться до створення інфраструктури для інноваційної діяльності, яка, не будучи інтегрованою в управлінський процес, є відірваною від реальної дійсності, а результат її діяльності - не має попиту і, отже, не буде впроваджений у процес функціонування об'єкта, що розглядається.

З огляду на це, під інноваційною політикою регіону варто розуміти складову політики соціально-економічного розвитку регіону, що визначає необхідність і принципи формування нових підходів до процесу досягнення визначених стратегічних цілей.

Аналіз підходів до визначення структури регіональних інноваційних систем дозволив виявити наявність трьох типів цих систем: територіально вбудовані інноваційні системи, регіональні мережні інноваційні системи і регіоналізовані національні інноваційні системи. При цьому ідеальним типом РІС є регіональні мережні інноваційні системи: один чи кілька взаємозалежних кластерів, оточені локальною допоміжною інституціональною інфраструктурою.

В процесі аналізу інноваційної діяльності регіонів України виявлені типи регіонів України по відношенню до загальнодержавних показників - валового регіонального продукту на душу населення, динаміці індексу промислового виробництва в кризовий період і інноваційної активності підприємств. Крім того, визначені наступні залежності:

економічно сильні регіони України виявилися хитливими в умовах впливу світової економічної кризи;

більшість інноваційно активних регіонів України є економічно слабкими. При цьому, далеко не всі вони виявилися стійкими в кризових умовах. Це дає можливість стверджувати, що інноваційна активність підприємств, яка фіксується актуальною статистикою, не сприяє ні збільшенню економічної сили регіонів, ні їх стійкості;

парадокс полягає в тому, що стійкими в умовах кризи виявилися переважно економічно слабкі регіони України, орієнтовані на внутрішній ринок. У їх діяльності не було відзначено істотне падіння виробництва в абсолютному вимірі, а відносні показники динаміки промислового виробництва виявилися краще, ніж у середньому по Україні.

Концептуальні положення формування інноваційної політики регіону в умовах збільшення мінливості зовнішнього середовища можна сформулювати таким чином:

суспільство в цілому, а також його окремі групи далеко не завжди готові до сприйняття і впровадження нового. Для більшості людей, схильних до комфортного існування, у більшому ступені характерний «принцип мінімуму дисипації енергії», властивий усім складним відкритим системам [5];

детальне дослідження спонукальних мотивів інноваційних змін визначило, що головним їх детермінантом є необхідність формування нових адаптаційних механізмів системою та її елементами у відповідь на збільшення мінливості зовнішнього середовища.

На основі сформованого концептуального підходу запропонований метод оцінки мінливості зовнішнього середовища для регіону, що передбачає розрахунок відповідного коефіцієнта мінливості як середньозваженої оцінки функціональних складових зовнішньої середовища. Визначено, що рівень глибини інноваційних процесів у регіональній економічній системі залежить від ступеня мінливості зовнішнього середовища, обумовленого необхідністю формування адаптаційної відповіді, адекватної силі і характеру зовнішнього впливу.

Запропонована схема оцінки реалізується за допомогою експертів і дає можливість позиціонування регіональної економіки щодо динаміки зовнішнього середовища. Сам факт позиціонування є основою для формування інноваційної діяльності із заданим рівнем глибини – як радикальних трансформацій, так і тактичних удосконалень.

У процесі дослідження визначено, що в Україні на сучасному етапі рівень інноваційної активності регіонів відповідає низькому рівню мінливості зовнішнього середовища, що неадекватно реальному рівню мінливості.

В процесі аналізу інноваційної діяльності підприємств Донецького регіону визначено, що регіон відноситься до консервативних, економічно сильних регіонів, які виявилися хитливими в умовах світової фінансової кризи. Причиною подібної ситуації є домінуюча експортна орієнтація економіки регіону, а також виробництво продукції переважно третього і четвертого технологічного укладів [7]. Оцінка мінливості зовнішнього середовища для Донецького регіону по кожній функціональній складовій розглянута окремо, із застосуванням актуальних даних економічної статистики, аналітичних звітів і прогнозів провідних інститутів України.

Визначено, що коефіцієнт мінливості зовнішнього середовища - вище за середнє значення, що означає необхідність впровадження нових технологій у базових галузях промисловості регіону - вугільної, металургійної, хімічної, а також у галузях пріоритетного розвитку - машинобудуванні, виробництві харчових продуктів.

В якості рекомендацій розглянуті форми і засоби технологічного обміну. Запропоновано використовувати всі існуючі форми як комерційного, так і некомерційного обміну технологіями. При цьому в якості пріоритетного обраний інноваційний трансферт технологій як найбільш придатна форма для розвитку регіональної інноваційної системи, що відповідає виявленому рівню мінливості зовнішнього середовища для Донецького регіону.

Література:

1. Анфилатов В.С. Системный анализ в управлении: учеб. пособ. / Анфилатов В.С., Емельянов А.А., Кукушкин А.А.; под ред. А.А.Емельянова. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 368 с.

2. Власюк О.С. Інноваційна стратегія українських реформ: стан та пріоритети / О.С.Власюк // НІСД: Стратегічні пріоритети. – 2007. - №1(2). – С. 101-105.

3. Друкер П. Задачи менеджмента в XXI веке / Питер Ф. Друкер; пер. с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. – 272 с.

4. Ізюмська В.А. Удосконалення державного регулювання інноваційного розвитку регіону / В.А.Ізюмська // Держава та регіони. – 2007. - №4. – С.87-93.

5. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфер / Н.Н.Моисеев. – М.: Молодая Гвардия, 1990. – 351 с.

6. Плотинский Ю.М. Модели социальных процессов: учеб.пособ. / Ю.М.Плотинский. – М.: Логос, 2001. – 296 с.

7. Федулова Л. І. Оцінка рівня інноваційно–технологічного розвитку регіонів / Л.І.Федулова // Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно–політичного та соціально–економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К.: НІСД, 2008. – С.506-515.