Економічні науки/ 16. Макроекономіка

Котляр А.Б.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

СУТНІСТЬ ТА УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Розвиток світової економіки на сучасному етапі характеризується глобалізацією ринків та інтенсифікацією міжнародних економічних зв’язків. Визначальною метою кожної країни за таких умов стає нарощення економічного зростання, покращення інвестиційного клімату і, як результат, підвищення її конкурентного статусу. Нині питання конкурентоспроможності економіки України потребує ретельного вивчення і трактування у спектрі сучасних економічних процесів, тому що незважаючи на різноманітність підходів та критеріїв оцінки, відчувається дефіцит наукових праць, у яких розкривається саме сутність проблем конкурентоспроможності на загальнодержавному рівні та на рівні окремих регіонів, що зумовлює можливість подальшого швидкого нагромадження соціально-економічних негараздів, зниження темпів економічного зростання, падіння рівня добробуту населення [4, с. 43].

У розвиток проблематики конкуренції та конкурентоспроможності значний внесок зробили такі вітчизняні і закордонні вчені: Я. Базилюк, В. Безугла,

М. Гельвановський, Т. Гончарук, Л. Лісогор, С. Смерічевська, С.Л. Брю,
А. Курно, Ф. Еджуорт, К.Р. Макконел, М. Портер, А. Сміт, та ін. Усі вони використовували різні підходи до визначення умов конкурентного середовища та чинників конкурентоспроможності. Наприклад, Майкл Портер, один із провідних сучасних дослідників цієї проблематики, відзначив соціально-економічну сутність конкурентоспроможності національної економіки як забезпечення власним громадянам досить високого та зростаючого рівня життя. Здатність держави це зробити залежить від того, наскільки продуктивно використовуються національні ресурси – праця та капітал [3, с. 30].

За визначенням Національного інституту українсько-російських відносин конкурентоспроможність - це комплексна категорія, переваги якої остаточно реалізуються через торгівлю, однак при цьому базис конкурентних переваг створюється на всіх ланках суспільного виробництва [7].

На нашу думку, доцільно розділяти тенденцію до конкурентоспроможності національної економіки в цілому і можливості отримати конкурентні переваги в окремих галузях та виробництвах. Адже у першому випадку йдеться про стратегічну лінію державної політики, що зумовить перебудову всієї системи механізмів підтримки прав національних виробників у глобальному економічному суперництві, у другому - про визначення пріоритетних галузей, виробників і видів продукції на рівні країни. Варто підкреслити, що держава тільки створює відповідні умови для виникнення і поліпшення чинників конкурентних переваг, а безпосередньо формуються ці переваги самими товаровиробниками.

Аналіз рівнів забезпеченості України основними факторами виробництва у порівнянні з шістьма економічно найрозвинутішими країнами світу (США, Японія, Німеччина, Франція, Англія, Канада) свідчить, що наша держава має досить високі рейтинги: у забезпеченості сільгоспугіддями - 3 місце, трудовими ресурсами - 4 місце, науковим потенціалом - 3 місце [7]. Але щодо реалізації цих можливостей вона, на жаль, посідає останні місця.

Я.Б. Базилюк, старший консультант Національного інституту стратегічних досліджень, розглядає конкурентоспроможність як економічну категорію, що характеризує стан суспільних відносин щодо формування і реалізації економічної політики для забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової кон'юнктури та зростаючого попиту населення на основі досягнення кращих, ніж у конкурентів, соціально-економічних параметрів [6, с. 199]. Дійсно, системоутворюючим чинником підвищення конкурентоспроможності української економіки є соціально-економічна політика та дії всіх гілок влади, адекватні умовам ринку та вимогам ефективної інтеграції у світову економічну систему.

У Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» зазначено, що досягти підвищення національної конкурентоспроможності можна за рахунок розвитку саме людського потенціалу у високоінтелектуальних сферах праці, а також розширення експортного потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій [1].

Таким чином, проблема утримання конкурентоспроможності національного середовища в останні роки поглиблення глобалізації вимагає постійно підтримувати високу ефективність суспільного виробництва. А оскільки в еволюціонуючому ринковому середовищі пріоритети національної конкурентоспроможності постійно видозмінюються, то й оцінка їх у теорії і практиці міжнародного порівняльного аналізу здійснюється з використанням ресурсного, факторного, рейтингового та інших підходів, які при комплексному використанні дають загалом об’єктивну характеристику [3, с. 30].

Якщо говорити про Україну, то її низькоконкурентні позиції у світових рейтингах, з одного боку, відображають нереалізованість національного потенціалу розвитку, а з другого – висвітлюють наявні мікро- та макроекономічні проблеми системного характеру. Процесами, що в наш час негативно впливають на рівень конкурентоспроможності в Україні, є: витіснення вітчизняних товарів з внутрішнього та зовнішнього ринків; відплив ресурсів, скорочення виробництва та робочих місць; розвиток та поширення «тіньової» економіки та корупції; низька якість та висока ціна національних товарів; нераціональна експортно-імпортна структура, внутрішня структура виробництва; відсутність у національного виробника необхідних навичок та можливостей конкурентної боротьби з іноземними виробниками; відсутність законодавства, що обмежує вияви монопольної поведінки резидентів і нерезидентів; розташування на території України промислової периферії розвинутих країн, несприятливий інвестиційний клімат; незбалансована структура державного боргу та його динаміка, що створює великі ризики для фіскальної системи; застарілі технології, обладнання, потужності [4, с. 40].

Звідси випливає, що для підвищення конкурентоспроможності української економіки необхідне формування такої ідеології політики, яка була б адекватна, по-перше, умовам ринку, а по-друге, вимогам незалежності держави та її ефективного інтегрування у світову економіку. З цих міркувань діяльність уряду має спрямовуватись перш за все на збалансування між стимулюванням окремих секторів та недопущенням погіршення стану інших секторів господарювання всередині країни [2, с. 35].

З метою запобігання нераціональному використанню національних ресурсів, актуальними стають такі заходи: визначення секторів економіки, які мають реальні умови для отримання конкурентних переваг на світовому ринку; державне сприяння і цільова підтримка пріоритетних галузей і виробництв; розробка науково-практичного та інституційного забезпечення. Згадуючи про вплив інвестиційних та техніко-інноваційних чинників, неможливо упустити людський фактор. Відтак, аналізуючи місце України у рейтинговій позиції конкурентоспроможності, Голова ради конкурентоспроможності України

Ю. Полунєєв зауважує, що “Україна має надзвичайний за силою та потенціалом “людський капітал”. Цей капітал необхідно модернізувати, використовувати та примножувати” [5, с. 129].

Як бачимо, конкурентоспроможність є багаторівневим комплексним процесом, який залучає до роботи практично весь арсенал державної економічної політики. На наш погляд, підвищення конкурентоспроможності економіки можливе при активній діяльності держави, яка встановлює «правила гри» у ринкових відносинах. Отож основними умовами для успішного конкурентоспроможного середовища є: залучення у національну економіку прямих іноземних інвестицій, розвиток наукового та інтелектуального потенціалу, відтворення національних засобів виробництва на новій техніко-інноваційній основі, а також наявність чіткої законодавчої бази.

Література:

1. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки.» від 9 січня 2007 року N 537-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. - №12. – Ст. 102.
2. Белейченко О.Г. Чинники впливу на конкурентоспроможність економіки. // Економіка та держава. – 2009. - №8. - С. 33-35.
3. Розгон І.В. Сучасні чинники впливу на конкурентоспроможність економіки. // Економіка та держава. – 2009. - №10. - С. 30-31.
4. Смерічевська С.В. Конкурентоспроможність у соціально-економічному вимірі. // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №3. – С. 37-44.
5. Ушенко Н.В. Можливості підвищення конкурентоспроможності національної економіки на засадах теорії людського капіталу. // Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. – 2007. - №32. – С. 128-131.
6. Чепурна О.П. Теоретико-методологічні засади конкурентоспроможності національної економіки. // Вісник СевДТУ. Економіка і фінанси: зб.наук.пр. – 2008. - №92. – С. 198-201.
7. http://www.niurr.gov.ua/ - сайт Національного інституту україно-російських відносин
 

e-mail: alicemasia@rambler.ru