Панчук Ю.В., Шкрібляк М.Я.

Буковинська державна фінансова академія, Чернівці

Науковий керівник: Мостіпака О.В.

ОСОБЛИВОСТІ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Високий рівень людського капіталу є вагомим чинником у привабленні прямих іноземних інвестицій. Поряд з індивідуальним посиленням росту економіки, розвиток людського капіталу прямих іноземних інвестицій посилюють одне одного через комплементарні ефекти: підвищення кваліфікаційного рівня робочої сили (навчання, нові навики та спеціалізована освіта для робітників транснаціональних корпорацій і підприємств з іноземним капіталом) – прямий ефект; покращення соціальної стабільності та здоров’я нації – непрямий ефект. Прямі іноземні інвестиції роблять внесок у розвиток людського капіталу приймаючої країни в основному через трансфер технологій [3].

Головне багатство українського суспільства – люди. Дослідження проблем ефективного використання однієї з основних продуктивних сил, що реалізується у формі людського капіталу, є актуальною задачею України.

Наукові уявлення щодо людського капіталу у суспільстві закладено такими дослідниками світової економічної думки, як: А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Т. Шульц, Г. Беккер, Л. Туроу, С. Фішер, Р. Дорнбуш, К. Шмалензі, К. Гріффін, Дж. Мілль, Ф. Тейлор, Є. Мейо, Д. Мак-Грегор, Дж. Кендрик та ін.

Інвестування в людський капітал досліджували українські науковці: О. Будякова, О. Грішнова, B. Найдьонов, А. Бикова, О. Івашина, О. Чмельова, Ю. Благодир, С. Краснопьорова, О. Коваль, І. Шевченко, О. Склярова, А. Горова, Т. Степура, А. Рофе, Б. Збишко, В. Ішин, В. Приймак тощо.

Серед останніх публікацій, присвячених проблемі інвестування в людський капітал, слід відзначити праці Т. Філатової, В. Лучанської, Н. Рудь, С. Биконі, А. Переверзєвої, К. Островського, О. Хохлова, О. Юрманової, Г. Іваненко, В. Матвєєвої, Д. Маляра, Н. Майданченко, Т. Мухіної, Я. Столярчук, А. Грималюка [4].

Зараз в Україні нагромадження людського капіталу починає набувати великого значення і є найціннішим з усіх видів капіталу. Одним із способів нагромадження людського капіталу є інвестування в людину, в її здоров'я і освіту.

Практика зарубіжних країн свідчить про те, що накопичення людського капіталу є однією з умов, що забезпечують досягнення стійких темпів економічного розвитку країни.

Ефективність економіки визначається також і якістю людського капіталу. У сучасних умовах знання і кваліфікацію відносять до числа важливих чинників економічного зростання і соціального прогресу суспільства.

Приплив інвестицій в людський капітал переслідує довготривалі стратегічні цілі створення в Україні соціально-орієнтованої економіки, що характеризується високим рівнем і якістю життя населення.

Провідну роль в процесі формування загального людського капіталу необхідно виконувати державі. Тому для забезпечення стійкого розвитку безумовного значення набуває послідовна державна політика стимулювання такого роду інвестицій.

Інвестиції в людський капітал, - відмічають К. Макконнелл і С. Брю, - це будь-які дії, котрі підвищують кваліфікацію і здібності, і тим самим продуктивність праці робітників. Подібно витратам підприємців на верстати і устаткування, витрати, котрі сприяють підвищенню чиєї-небудь продуктивності, можна розглядати як інвестиції, оскільки поточні витрати здійснюються з тим розрахунком, що їх буде багаторазово компенсовано зростаючим потоком доходів у майбутньому.

Інвестування в людський капітал передбачає отримання інвестором вигід як для себе так для працівника і держави.

Вигоди для працівника полягають в підвищенні рівня доходів, задоволенні від роботи, поліпшенні умов праці і якості життя, зростанні самоповаги.

Для працедавця вигода в підвищенні продуктивності праці, скороченні втрат робочого часу і зростанні ефективності виробництва, що, зрештою, сприяє підвищенню конкурентоспроможності.

Державі теж вигідні інвестиції в людський капітал, тому, що підвищується добробут та економічна активність громадян, зростає валовий дохід.

Виділяють такі види інвестицій в людський капітал:

– витрати на освіту, включаючи загальну і спеціальну, формальну і неформальну, підготовку за місцем роботи;

– витрати на охорону здоров'я, що складаються з витрат на профілактику захворювань, медичне обслуговування, дієтичне харчування, поліпшення житлових умов;

– витрати на мобільність, завдяки яким працівники мігрують з місць з відносно низькою продуктивністю;

– витрати на культурний розвиток і дозвілля.

Існує розподіл інвестицій в людський капітал на речовинні і нематеріальні витрати.

До перших відносять всі витрати, необхідні для фізичного формування і розвитку людини (витрати на народження і виховання дітей).

До других відносять накопичені витрати на загальну освіту і спеціальну підготовку, частину накопичених витрат на охорону здоров'я і переміщення робочої сили.

З усіх видів інвестицій в людський капітал важливими є вкладенні в здоров'я і освіту [4].

В світі функція вищої освіти і науки знаходиться в руках університетів, які виконують функції концентрації інтелектуального ресурса нації і відповідно до Європейських традицій були поєднані з науковими центрами.

Освіта та наука – провідні сфери формування людського капіталу. Гроші на освіту та науку – це ресурси в людський капітал на нагромадження знань, умінь, навичок, духовність людини. Інвестиції в людський капітал найпродуктивніші і не бувають збитковими. В розвинених країнах світу людський капітал розглядається як найцінніший виробничий ресурс і могутній фактор соціально-економічного розвитку.

Роль людського капіталу важко переоцінити в час переходу до суспільства стійкого розвитку з урахуванням того, що все більша частка суспільного багатства втілюватиме в собі не матеріальні умови, а знання і інформацію, які стають головним ресурсом усіх форм сучасного виробництва[2].

В українській науковій думці, крім простої констатації факту, не приділялося уваги дослідженню взаємозв’язків «прямі іноземні інвестиції – людський капітал» та «прямі іноземні інвестиції – зайнятість (безробіття)». Також, не проводилося моделювання цих взаємозв’язків, не кажучи вже про міжкраїнні порівняння.

В Україні зростання частки осіб, які навчаються у ВНЗ чи у закладах, що надають професійно-технічний рівень освіти, може бути стимульовано зростанням накопичених прямих іноземних інвестицій (щодо ВВП) та зростанням внутрішніх інвестицій (щодо ВВП) країни [3].

Для України людський капітал на сьогодні є швидше «залежним наслідком» іноземного інвестування, аніж його каталізатором. Тому необхідним є детальніший аналіз статистичної інформації щодо освітніх процесів в країні, зокрема щодо:

- кількості осіб за віковими категоріями, які перебувають на різних рівнях освіти, та їхня частка у робочій силі країни;

- кількості осіб за рівнями освіти, які представляють різні види робочої сили країни та задіяні у різних галузях економіки країни (поряд з віковим розрізом даної статистичної бази) [3].

Україні для створення оточення, яке б сприяло прямим іноземним інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої на ринок законодавчої бази. Ефективна юридична система, що грунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки, надає могутнього стимулу для капіталовкладень і, навпаки, неефективне правове оточення відвертає інвесторів.

Література:

1. Уменко Н.В. Методологічні особливості моделей інвестування в розвиток людського капіталу // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №4. – С.65-70.

2. Федоренко В.Г. Інвестування // Економіка та держава. – 2008. - №2. – С.4-7.

3. Харламова Г.О. Дослідження впливу прямого іноземного інвестування на рівень розвитку людського капіталу приймаючої країни // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №2. – С.172-183.

4. http://dsfa.mybb3.net/viewtopic.php?t=429