Економічні науки/5. Управління трудовими ресурсами

к. екон. н., доцент Полонський О. М., Саноцька А. І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Україна

РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної системи. Поняття соціально-трудових відносин торкається різних аспектів взаємодії працівника, роботодавця і держави: профорієнтацію і професійне навчання, прийом та звільнення працівників, нормування й оплату праці, її умови та якість, трудову мотивацію, вирішення конфліктів, пов’язаних з трудовою діяльністю, питання соціального забезпечення тощо.

Метою дослідження є вивчення стану соціально-трудових відносин в Україні та визначення державних методів їх регулювання в умовах ринкової економіки.

Підґрунтя сучасних наукових уявлень щодо соціально-трудових відносин в різні часи закладено такими мислителями як: А. Сміт, У. Петті, Д. Рікардо, Ф. Енгельс, А. Маслоу та ін. Серед українських вчених це С. І. Бандур, М. І. Долішній, В. І. Куценко, В. М. Новіков, В. М. Петюх та ін. [3].

Та незважаючи на таку вивченість цієї сфери в Україні проблема становлення соціально-трудових відносин ринкового типу та їх регулювання залишається все ще не вирішеною та недостатньо вивченою. Дослідження шляхів її розв’язання в умовах ринкової економіки набули пріоритетного значення, оскільки мова йде про інтереси більшості верств населення, соціальну спрямованість економічних реформ в країні та їх позитивні результати [3].

Соціально-трудові відносини – це система взаємних погоджень, компромісів, угод і договорів між роботодавцями і найманими працівниками за участі держави.

Ситуація у сфері соціально-трудових відносин в Україні є нестабільною, що зумовлено зниженням попиту на працю істотним погіршенням параметрів її розвитку у разі світової економічної кризи. Суттєвим недоліком соціально-трудових відносин, який перешкоджає розвитку трудового потенціалу, є значний відрив законодавче прийнятих трудових прав, гарантій, вимог від рівня їх фактичної реалізації [1].

Сучасний стан соціально-трудових відносин відображає суперечності між ціною і вартістю робочої сили, між інтересами найманих працівників і роботодавців, а також віддзеркалює існуючі деформації трудових цінностей, рівень  конфліктності у суспільстві внаслідок недосконалої державної політики, яка понад десятиріччя проводилася ціною соціальних втрат. Певні прорахунки ринкових реформ, орієнтованих суто на економічну парадигму, без урахування соціальних цінностей, стали перешкодою стрімкого піднесення продуктивності праці, подальших економічних перетворень в Україні та інноваційного розвитку держави.  Виникла нагальна  потреба в усвідомленні нового економічного змісту взаємодії роботодавців і найманих працівників, розробки нової концепції розвитку соціально-трудових відносин та оновлення методичних підходів до їх регулювання в умовах ринкової економіки [2].

Створена в Україні ринкова економіка об'єктивно зумовлює необхідність побудови соціальної держави, що ґрунтується на соціальному партнерстві між громадянами та державою, робітниками та роботодавцями, виробниками та споживачами. Тому подальша розбудова українського суспільства потребує розвитку процесів конституювання демократичних, політичних та правових механізмів управління соціальними явищами. Соціально-політична сфера влади має наповнюватися різними формами взаємодії громадських організацій і рухів з державою та її структурами. В соціально-економічному просторі країни за участю держави повинна формуватися система трипартизму, соціального партнерства. Тобто ідеї пріоритету права, солідарності та договірного регулювання набувають актуальності у соціальній політиці України [2].

Серед напрямів удосконалення соціально-трудових відносин досить важливими є: розвиток виробничої демократії, що полягає у ширшому залученні працівників до прямої участі в управлінні виробництвом, залученні працівників до різних форм колективної організації праці з елементами самоуправління; забезпечення органічної вбудованості соціально-трудових відносин в загальну структуру державної соціальної політики [1].

У ситуації, що склалася в Україні, державні методи регулювання соціально-трудових відносин повинні бути наступними: врегулювання оплати праці працівників бюджетної сфери; запровадити єдиний відсоток прибуткового податку для працівників усіх форм власності; зменшити навантаження з нарахувань на заробітну плату; скоригувати оплату праці працівників, професії яких єдині для всіх галузей; зменшити рівень безробіття; підвищити рівень життя населення.

Обґрунтовано, що проблеми соціально-трудових відносин на будь-якому етапі розвитку суспільства криються в конфлікті інтересів роботодавців і найманих працівників, який може виникати за різними напрямами взаємовідносин і приймати форму відчуження праці. Розв’язання цих проблем, незалежно від ступеня їх гостроти,  знаходиться в площині узгодження інтересів роботодавця і найманого працівника; за ринкових умов таке узгодження потребує участі (регулювання) третьої сторони – держави [2].

Таким чином, існує нагальна потреба дослідження проблем демократизації соціально-трудових відносин, підвищення рівня правосвідомості основних суб’єктів, зміни моделі поведінки найманих працівників і роботодавців в умовах становлення соціально-орієнтованої ринкової політики та правової держави.

Література:

1. СТВ та їх вплив на ринкову економіку[електронний ресурс] http://referat.atlant.ws/

2. Реформування галузей соціальної сфери [електронний ресурс] http://function.kiev.ua/

3. Моніторинг соціально-трудових відносин [електронний ресурс] http://www.nspp.gov.ua/