“Экономические науки”/5.Управление трудовыми ресурсами

Сергій О., Рандіна А., Щербина С., Крамарчук І.

Керівник – Заєць К. Д.

Буковинська державна фінансова академія

ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

На початку III тисячоліття в час реформування та творення української держави важливою складовою забезпечення соціального процесу стає гендерна проблематика, як утвердження людського виміру сучасної цивілізації. І подальший прогрес суспільства неможливий без вирішення актуальних проблем визначення ролі і місця жінки в суспільстві, бо з природних ресурсів найважливішим є саме людський, особистісний, гендерний ресурс.

Проблемам гендерної рівності присвячено багато праць і теоретичних досліджень зарубіжних та вітчизняних вчених, а також важливими є дослідження практичного характеру. Авторами цих досліджень є, наприклад, Т. Марценюк, С. Гаращенко, Г. Богдан, І. Лилик, О. Савенок, Л. Яковлєва.

В підприємництві, а також в політиці мало представниць прекрасної статі, і при цьому спостерігається тенденція: чим вищий щабель бізнесу, тим менше в ньому задіяно жінок. Хоча швидкий розвиток ринкових відносин потребує все більшої зайнятості як чоловіків, так і жінок. Такі зрушення призводять до створення відповідного законодавчого і нормативного забезпечення для рівних прав діяльності.

Важливим аспектом дослідження рівності прав чоловіків і жінок є визначення фундаментальних понять, таких як гендер, гендерна політика і гендерна рівність. У своєму досліджені С. В. Гаращенко дає такі визначення: гендер - це набута, соціально закріплена поведінка, пов'язана з ролями і характеристиками, приписуваними чоловікам або жінкам у кожній конкретній культурі, на відміну від біологічної статі. Гендер - продукт соціалізації, стать - результат еволюційного розвитку.

Гендерна політика – це діяльність, спрямована на врахування та збалансування інтересів та потреб різних гендерних груп.

Гендерна рівність – це рівність стартових умов, отримання рівних часток суспільних ресурсів, рівної участі в соціальній владі для представників обох гендерних груп [4].

Рівні права є однією з ознак правової держави. Держава зобов'язана забезпечувати дотримання прав людини, передбачених міжнародним законодавством. Принцип рівності жінок та чоловіків закріплений в статті 3 Конституції України і затверджує рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Також наша країна серед 189 інших країн підписала Декларацію тисячоліття і приєдналася до Цілей розвитку тисячоліття, визначивши для себе забезпечення гендерної рівності, як важливу складову подальшого розвитку та пріоритетну складову державної політики.

У структурі населення України жінки займають 53%. Трудове законодавство України проголошує формальну рівність, забороняє дискримінацію на ринку праці, але на практиці жінки мають менше можливостей кар’єрного зростання, меншу заробітну платню, працюють переважно в низькооплачуваній сфері. Про певну нерівноправність свідчить і незначне  залучення жінок з вищою освітою та лідерськими якостями на керівні посади [1].

В Україні спостерігається суперечливе становище в сфері освіти та зайнятості : жінки займають менш оплачувані посади на меншою мірою престижних роботах. Держава витрачає чимало коштів для навчання жінок, а потім нераціонально використовує створений нею трудовий ресурс.

Жінки в Україні контролюють лише 5-10 % економічних ресурсів, жінки становлять 38% усіх підприємців, що займаються індивідуальною діяльністю, очолюють 26% малих підприємств, 15% - середніх, 12% - великих. В промисловості бізнесом керують лише 2% жінок [2].

Очевидна нерівність позицій жінок та позицій чоловіків на ринку праці призвела до фемінізації бідності. Сьогодні кожна 3 жінка має рівень доходів, що дорівнює прожитковому рівню. Жінки складають більшість у найбільш соціально-незахищених категоріях громадян: пенсіонери, безробітні, працюючі у бюджетній сфері. Скрутне матеріальне становище нерідко штовхає жінок на заробітчанство, вони їдуть в основному нелегально, залишаючи малолітніх дітей на своїх родичів, що нерідко означає звичайну дитячу бездоглядність, а, відтак, нерідко і безпритульність.

Проблема гендерної рівності в українському суспільстві полягає у тому, що суспільство не усвідомлює її наявності. А відтак і не прагне створити цивілізовану сучасну політико-правову систему забезпечення рівності жінок і чоловіків.

В Україні прийнято закон, проте відсутні ефективні механізми його регуляції, оскільки немає належного зв'язку між процесами регулювання і дослідження гендерних відносин. Багато досліджень ґрунтуються також на дискримінації на ринку праці при прийнятті на роботу. Так відповідно до досліджень Українським інститутом соціальних досліджень та Канадсько-українським гендерним фондом у рамках проекту Формування гендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень, 23 % жінок і 15 % чоловіків вважають, що дискримінація жінок під час прийому на роботу дуже поширена, а 43 % жінок та 41 % чоловіків - що вона має місце в Україні. Окрім того, 3,6 % респондентів (чи їхніх друзів) зазнали дискримінації під час відкриття власного бізнесу і 1,8 % - у процесі балотування на депутатську посаду до Верховної Ради України. Однак, попри результати цих досліджень, проблема належним чином не вирішується відповідними органами влади. У громадській думці дуже мало дискусій на тему дискримінації на ринку праці в Україні. Робоче середовище, в якому людина проводить як мінімум третину свого життя, залишається малодослідженим явищем [3].

З приводу сексуальних домагань в Україні немає окремого фахового дослідження. Хоча у світовій практиці вже розрізняють поняття сексуальні домагання і гендерні домагання, що не притаманно для вітчизняної соціології та статистики. Визначення гендерних домагань не застосовується у вітчизняній суспільній науці, він означає упереджене ставлення до людей через їх належність до певної статі. Розгляд питання домагань у контексті не лише дій сексуального характеру є досить слушним зауваженням. Визначення гендерних домагань є ширшим, адже акцент не ставиться саме на діях сексуального характеру (як у сексуальних домаганнях), а загалом на діях, які принижують особу іншої статі, що перебуває з кривдником у певних трудових відносинах.

В Україні бракує фахових соціологічних досліджень щодо явища сексуальних домагань; статистичні дані та опитування громадської думки, проведені різними організаціями, відрізняються між собою. Україні варто скористатися міжнародним досвідом щодо визначення основних понять у сфері дискримінації на ринку праці.

Окрім того, проблеми можна подолати реалізувавши в життя всі цілі з Декларації тисячоліття та забезпечивши не лише декларативну наявність Закону України “Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації”. Тобто забезпечити гендерне співвідношення на рівні 30 до 70 тієї чи іншої статі у представницьких органах, зменшити на половину розрив між доходами чоловіків і жінок, створити відповідні умови при прийнятті на роботу та забезпечити захист майбутніх матерів і тих, хто знаходиться у відпустці по догляду малолітніх дітей. Проблема полягає у подоланні стереотипів традиційно патріархального суспільства і знаходиться переважно у сфері соціальної психології. Її вирішення – це завдання не лише держави, але й суспільства, якщо воно дійсно прагне стати громадянським.

Список використаних джерел

1. Пояснювальна записка до ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок».

2. Марценюк Т. Гендерна дискримінація на ринку праці в Україні: соціологічний аналіз//Праця і закон №2 2008 Доступ з: http://www.hrd.com.ua/993

3. Марценюк Т. Гендерна дискримінація на ринку праці в Україні (на прикладі сексуальних домагань). Доступ з: www. nbuv.gov.ua/portal/soc_gum /naukma/.../08_ martsynyuk_to.PDF

4. Гаращенко С. В. «Генднрна рівність як чинник демократичних перетворень в Україні» Доступ з :http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ naukma /Polit/2008_82/12

5. Богдан Г. Жінка в управлінні та бізнесі. Реалії та перспективи. Доступ з: http://forum2002.fem.org.ua/stati5.htm