Економічні науки / 7. Облік і аудит

Бабій В.В.

Науковий керівник Балахонова О.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Зміна розміру статутного капіталу

На сучасному етапі важливою проблемою подальшого розвитку системи бухгалтерського обліку в Україні є реформування його методологічних та організаційних основ, перегляд самої концепції бухгалтерського обліку, одним із основних питань якої є концепція бухгалтерського обліку пасивів (капіталу, власності) підприємства, капіталу, залученого до господарювання, до діяльності підприємства.

Основою діяльності будь-якого підприємства є юридична згода учасників щодо мети діяльності та правил розподілу прибутку (доходів), економічною та правовою базою якого є власний капітал. У свою чергу, основою власного капіталу є статутний капітал. Сучасний стан бухгалтерського обліку пасивів (капіталу, власності) характеризується такими негативними явищами, як: неузгодженістю у визначенні змісту бухгалтерського обліку пасивів; неврегульованістю методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності пасивів; недосконалістю бухгалтерської облікової термінології щодо пасивів.

Перелічені проблеми зумовили вибір цієї теми та цільовий напрям дослідження.

Проблеми капіталу як економічної категорії у світовій економічній науці висвітлювались багатьма дослідниками з різних позицій. Це А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс, П.Самуельсон, В.Нордхауз, Чарлз Гіл та інші.

Слід відзначити достатню кількість авторів сучасного дослідження капіталу як економіко-правового елемента господарської діяльності та складової бухгалтерського обліку під терміном «пасив». Серед вітчизняних авторів це М.Т.Білуха, Ф.Ф.Бутинець, С.Ф.Голов, Г.Г.Кірейцев, Ю.А.Кузьмінський, І.Д.Лазаришина, Ю.Я.Литвин, В.В.Сопко, Н.М.Ткаченко, М.Г.Чумаченко, В.О.Шевчук та інші. Серед зарубіжних авторів слід відмітити праці таких вчених як Х.Андерсон, С.Б.Барнгольц, Дж.Блейк, В.В.Бочаров, Ю.О.Данилевський, Я.В.Соколов, Е.Хелферт, А.Д.Шеремет.

Статутний капітал – це загальна вартість господарських засобів (активів), які є внеском власників (учасників) суб’єкта господарювання до його капіталу. Цими власниками можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі і держава. Сума статутного капіталу визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарських одиниць. Згідно з «Законом про господарські товариства», мінімальний розмір статутного капіталу для акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат, а в товаристві з обмеженою відповідальністю – 100 мінімальних заробітних плат. Варто сказати, що законодавцеві, закріплюючи розмір статутного капіталу, слід зважати на такі критерії: сфера діяльності юридичної особи; кількість учасників; організаційно-правова форма юридичної особи; державна належність учасників.

Організаційно-правова форма дозволяє врахувати особливості відповідальності учасників за зобов’язаннями створюваної юридичної особи. Для товариств, у яких учасники ризикують лише в межах внесків і особистої відповідальності не несуть, слід враховувати високий рівень мінімального статутного капіталу. Але якщо учасники товариства відповідатимуть і особистим майном, вимоги до мінімального капіталу можуть бути м’якшими.

Чинне законодавство не враховує кількість учасників, як критерій визначення статутного капіталу. Велика кількість учасників, з одного боку, мінімізує початкові витрати, оскільки сума, необхідна для створення товариства, розподіляється на всіх. Це робить участь у товариствах доступною для багатьох. З іншого боку, невелика сума можливих втрат від невдалої інвестиції може зробити учасника байдужим до долі створеного ним товариства [1].

Врахування державної належності засновників, встановлення для них підвищених вимог до мінімального статутного капіталу сприятиме залученню додаткових іноземних інвестицій, може бути одним із засобів протекціоністської політики держави щодо вітчизняних виробників.

Інколи у суб’єктів господарювання виникають питання з приводу збільшення або зменшення статутного капіталу.

Зменшення статутного капіталу є досить негативним явищем в діяльності економічних суб’єктів. До основних причин зменшення СК можна віднести: покриття збитків; виплата (повернення) частки учаснику; зміна складу засновників; перерозподіл часток у СФ; приведення у відповідність з вимогами законодавства показників фінансової звітності тощо.

Процедура зменшення СК складається з таких етапів: прийняття рішень про зменшення СФ; повідомлення кредиторів може зачіпати інтереси кредиторів); реєстрація змін до установчих документів про зменшення СФ; публікація оголошення про зменшення СФ.

Як було сказано, зменшення статутного капіталу допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань юридичної особи [2].

Це покладає обов’язок на учасників ТОВ повідомити всіх кредиторів про зменшення статутного фонду ТОВ. А тепер уявімо ситуацію, коли ТОВ, що продає книжки, дещо зменшує свій статутний фонд і при цьому повідомляє всіх без винятку кредиторів. У такій ситуації є ряд негативних наслідків:

1. Головне, така дія не має, на нашу думку, економічного сенсу, оскільки мінімальний статутний фонд у 100 мінімальних заробітних плат гіпотетично не здатен покрити всі вимоги контрагентів.

2. У законодавстві не вказано, яким чином потрібно зробити таке повідомлення, а тому немає перешкод, щоб таке повідомлення було зроблено в усному порядку чи за допомогою телефону, що, звісно, не можна проконтролювати.

3. Припустимо, що у ТОВ є близько 50 постачальників і 200 клієнтів, для половини з яких ТО є кредитором, то виглядає досить проблематичним, як фізично ТВ може всіх повідомити, особливо, якщо такі зміни потрібно здійснити терміново. Ситуацію можна ускладнити та зробити майже катастрофічною, якщо припустити, що ТОВ працювало з передплатою, укладало попередні угоди, брало кредити тощо.

4. Можна лише уявити, які будуть результати здійснення права кредиторів вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань ТОВ. Це, фактично, призведе до зловживань з боку контрагентів аж до можливості банкрутства ТОВ.

Головною ж проблемою є відсутність строків повідомлення кредиторів та надання ними відповіді. Оскільки невідомо, скільки мають часу кредитори, і, зрозуміло, що, гіпотетично, цей строк для надання своєї відповіді вони можуть подовжувати своїми повідомленнями про наміри прийняття рішення [1].

Однак найпоширенішим є все-таки збільшення статутного капіталу. Найпопулярніші причини збільшення капіталу: збільшення обігових коштів юридичної особи; вступ нових учасників; одержання контролю над товариством через зміну структури капіталу (співвідношення часток між учасниками); необхідність виконання спеціальних вимог до капіталу та економічних нормативів (наприклад, для комерційних банків); злиття та приєднання інших юридичних осіб; оптимізація оподаткування (внески до статутного капіталу не оподатковуються).

Порядок збільшення статутного капіталу має три послідовних стадії: прийняття рішення про збільшення статутного капіталу; сплата додаткових вкладів; державна реєстрація змін до установчого документа.

Збільшення статутного капіталу повинно обов'язково супроводжуватися державною реєстрацією змін до установчого документа. З податкової точки зору, оптимальною є реєстрація таких змін до внесення вкладу. В протилежному випадку податковий орган може розглядати суми одержаних вкладів як безповоротну фінансову допомогу і оподатковувати її в загальному порядку [3].

Збільшення статутного капіталу може відбуватися кількома способами:

1. Прийняття нових учасників. Новий учасник (учасники) приймається в товариство за рішенням загальних зборів. Одним із питань, які супроводжують вступ учасника, є питання про розмір вкладу, порядок його внесення.

2. Реінвестування прибутку. Цей спосіб збільшення статутного капіталу можливий лише у товариствах, які за результатами господарської діяльності за рік мають прибуток. Кожен учасник має право на одержання частини прибутку від діяльності юридичної особи. Проте учасники мають право спрямувати належну їм частину прибутку в розвиток свого товариства, тобто реінвестувати.

3. Додаткові внески усіх учасників. Суму своїх вкладів учасники погоджують під час створення товариства. За кордоном практикують попереднє визначення максимальних додаткових внесків, якщо початкових інвестицій виявиться недостатньо.

4. Додаткові внески окремих учасників. Ініціатива щодо збільшення статутного капіталу може виходити від одного з учасників товариства. Загальні збори учасників можуть прийняти таке рішення за заявою такого учасника.

5. Індексація основних фондів. Це особливий спосіб збільшення статутного капіталу, оскільки він застосовується лише до акціонерних товариств. Він обумовлений суто економічними причинами – інфляцією. Нині цей спосіб збільшення статутного капіталу практично не застосовується [1].

Узагальнюючи, слід сказати, що чинне законодавство дозволяє суб’єктам господарювання збільшувати або зменшити власні статутні капітали на свій розсуд, незалежно від своїх потреб. Проте існує межа, нижчим за яку розмір статутного капіталу бути не може, інакше юридичну особу ліквідують.

Література:

1. Литвин Ю. Зміна розміру статутного капіталу господарського товариства // Ю.Литвин / Справочник экономиста. - 2007. - №8. - С. 40-43.

2. Солошенко Л. Зменшуємо статутний капітал // Л.Солошенко / Податки та бухгалтерський облік. - 2009. - №21. - С. 17-25.

3. Ковенко М. Якщо статутний капітал потрібно збільшити // М.Ковенко / Податки та бухгалтерський облік. - 2009. - №21. - С. 26-33.