Політологія/3.Теорія політичних систем

К. політ. н., доцент Скомаровський В.О.

Європейський університет Уманська філія

ЧОМУ ТРЕБА БЕРЕГТИ І ЗМІЦНЮВАТИ СВОБОДУ І РІШУЧЕ БОРОТИСЬ ПРОТИ ТВЕРДОЇ РУКИ, АВТОРИТАРИЗМУ І ТОТАЛІТАРИЗМУ

Свобода, не тільки виступає неперевершеною цінністю людського буття, свобода визначається, як фундаментальна сутнісна характеристика людського існування. Жодна жива істота, крім людини, не здатна свідомо визначати вибір своєї мотивації наслідки якої можуть «призвести» до переоцінки всього попереднього практичного і духовного досвіду. Тварина також потребує свободу дій, але вона їх не осмислює і не переживає. Свободу дій у тварини вимагає запрограмований інстинкт. Тварина як і людина страждає від позбавлення свободи. Але на відміну від людини, тварина не розуміє становище несвободи. Людина ж, на рівні досягнення власних розумових здібностей або зусиль намагається осмислити свій підневільний стан, даючи йому, як правило, негативну оцінку. Але давати оцінку несвободі і жити в умовах свободи – дві великі різниці. Парадокс полягає в тому, що будь-яка людина ніколи не сприйме позитивно власну несвободу, але може обрати добровільне рабство, якщо не зможе пристосуватися до правил вільного суспільства, яке вимагає від кожного ініціативи і, головне, відповідальності за вибір власної дії, яке переростає у власну долю.

Раб боїться відповідальності, виступаючи об’єктом впливу свого господаря, який за нього думає, виявляє ініціативу і наказує виконувати панську волю. Рабу залишається тільки тваринна функція: діяти, але така дія більше нагадує гніт, тому що вона ґрунтується на механістично-інстинктивній, а не людській, духовній і творчій дії. Раб також відповідає за зроблені ним дії, але у тому порядку, коли точно не виконав наказ, за що може бути жорстоко покараний. Це не свідома дія вільної людини, а брутальна і принизлива рабська відповідальність. Отже, рабський стан не визначає сутнісні вільної людини, навпаки він руйнує людську свободу, позбавляючи людину людяного.

Звичайно можна вести суперечку з приводу сутнісних характеристик людини: вважати людину абсолютно ціннісною істоту всесвіту, чи банальною модифікацією, нехай складною, що пройшла еволюцію, але все ж таки природною річчю. Якщо б у цивілізованому світі перемогу отримала ідея природної еволюції, свобода, у такому випадку, залишалася зайвою. Причинно-наслідковий зв'язок не потребує свободи вибору, чи осмисленої власної мети.

Людину вже не раз оголошували частиною природи, або природною людиною у натуралізованій політичній філософській думці, «вершиною» якою був марксизм. «Вершина» полягала в тому, що людина на відміну від чистої природної істоти проголошувалася соціальною, яка на відміну від природи підкорялася вже не природним, а суспільним законам. Замість Бога, чи природи суспільство творить закони для кожного і всіх, виходячи із натуралізованого уявлення про людину. Людина, як колективна істота, з точки зору цієї доктрини, повинна коритись «зовнішньому авторитету». «Вершина» суспільного розвитку відкидає природну стихію, суспільну анархію і розбудовує планову систему «прогресивного» суспільного розвитку. У такому суспільстві під контроль ставиться будь-яка дія людини.

Свобода тут виступає зайвим мудрствуванням спотвореного людського егоїзму. За людину думають, відповідають і піклуються «непогрішимі зверхники», які, переважно, не легітимно, чи через масове ошуканство, використовуючи низьку політичну культуру суспільства, прийшли до влади, обгрунтлвуючи своє пришестя, необхідністю наведення так званого «порядку». Разом з свободою зайвою виявляється творчість і ініціатива. Творчість і ініціатива як невід’ємні складові свободи обов’язково виводять людину з під зовнішнього контролю. Безконтрольність розцінюється, як злочин і зрада суспільним інтересам. Ідеальним «громадянином» у такому суспільстві виступає бездумний фанатичний виконавець всіх, навіть неймовірних планів «непогрішимих зверхників».

Людина, такому суспільстві, перебуває завжди під прицілом підозрілості. Тотальна підозрілість вимагає абсолютної і бездумної лояльності. Спираючись на низький рівень інтелектуальної спроможності у переважної більшості, свідомо формується масова зневага і ворожість до гуманізму, поваги до особистості, свободи і справедливості. Дискусії з приводу пошуку істини стають небезпечними. Ті, хто ще наївно намагаються щось аргументовано довести, об’являється демагогами і ворогами. Таким суспільством легко маніпулювати і управляти, а у разі потреби спрямовувати суспільну думку особливо проти тих, хто дозволив собі у чомусь засумніватись як «небезпечного ворога». Масі дозволяють і навіть заохочують голосно волати і показово обурюватись, або висміювати на кого вкаже «керуюча сила». Повсякденна підозрілість вкинута в суспільство, виливається у масовий невроз і тотальну недовіру. Доноси стають повсякденною справою. Оббріхувати себе, своїх близьких і знайомих під фізичним тиском силових структур для «високих цілей» стає повсякденною нормою.

Людина поступово перетворюється в ніщо. Вона повинна розчинитися у піддатливій і безвольній масі. Тому людина піддається тотальній обробці, аби винищити все людське, все ціннісне, що робить людину людиною. В ідеалі повинен залишитися людський матеріал, піддатливий будь-якій маніпуляцій ній обробці. Замість самовдосконаленої особистості формується об’єкт зовнішнього впливу не розуміючий ні власних, ні суспільних інтересів.

Саме свобода, стоїть на заваді деградації і сприяє розвитку самовдосконалення людини.