Дімітрюк І.В.

Науковий керівник: Меленко О.В.

Буковинська державна фінансова академія

ОНОВНІ ПОМИЛКИ ТА НАСЛІДКИ ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА УКРАЇНСЬКИМ СУДОМ

Процеси глобалізації, що охопили практично всі сфери суспільного життя, створили унікальну ситуацію, за якої господарський обіг стає дедалі більш інтернаціональним. Має місце постійне зростання приватних відносин з іноземним елементом та прогресуюче збільшення національних та міжнародних норм, що створюються в законодавчому та міжнародному порядку для регулювання цих відносин. Через принципову важливість даного питання воно потребує належного дослідження у вітчизняній літературі. Зокрема цій проблемі присвятили свої праці такі вітчизняні і зарубіжні науковці як Бирюков П.Н., Понедельченко Н.М., Філіп'єв А.О., Мережко О.

Тому метою даної статті є розгляд тих наслідків, які тягне для процесу судочинства неправильне застосування, а також незастосування міжнародного матеріального права, яке регулює приватні правовідносини, що розглядаються українським судом.

Ефективність процесу застосування міжнародного права в чималій степені залежить від того, наскільки правильно суди вищестоящих інстанцій використають свої повноваження з перевірки рішень судів нижчестоящих інстанцій у справах із застосуванням міжнародного права[5,6].

Згідно із ст. 6 Закону України «Про міжнародне приватне право»:

«1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.

2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права»[3].

Якщо тлумачити цю статтю буквально, тоді фразу «застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини» можна розуміти так, що суд при застосуванні міжнародного права повинен застосовувати не тільки норми приватного права, але й також норми публічного (включно з процесуальним правом) та колізійного права[5].

В науці міжнародного приватного права переважає погляд, що суд, який на основі власних колізійних норм застосовує міжнародне право, повинен обмежитися застосуванням виключно норм міжнародного приватного права і не враховувати при цьому норми міжнародного публічного права. Однак на практиці в процесі застосування національним судом міжнародного приватного права можуть виникати складнощі, пов’язані з неможливістю чіткого розмежування між нормами приватного і публічного права. В міжнародних системах права норми приватного права почасти тісно пов’язані з нормами публічного права, наприклад, тоді, коли йдеться про такі сфери, як громадянство, будівельне право, статус нерухомості, конкуренційне та валютне право. Водночас, у літературі з міжнародного приватного права висловлюється думка, що національний суд може застосовувати міжнародне публічне право, якщо виконані такі умови: 1) застосування торкається норм публічного права, які є частиною системи права, вказаної на основі відповідної (властивої) колізійної норми; 2) норми публічного права торкаються правовідношення, яке регулюється нормами приватного права; 3) сфера дії цих норм публічного права обмежується територією даної держави; 4) застосування цих норм не буде суперечити основним засадам правопорядку держави (публічному порядку) [5,7].

Помилки, що їх може допустити суд при встановленні іноземного права є такими:

1) незастосування іноземного права (напр., через незастосування колізійної норми);

2) застосування міжнародного права не тієї країни, до якої відсилає колізійна норма;

3) надто широке або надто вузьке застосування міжнародного права до тих чи інших правовідносин;

4) неврахування зворотного відсилання (тоді, коли це дозволено Законом «Про міжнародне приватне право»);

5) застосування недіючих міжнародних законів;

6) неповне з’ясування міжнародних правових норм;

7) неправильний чи неточний переклад [4,6].

Якщо узагальнити, то всі ці випадки можна звести до двох можливих варіантів:

а) суд застосував своє право замість міжнародного, або не те міжнародне право, яке потрібно;

б) суд застосував іноземний закон, проте погано його витлумачив.

В будь-якому разі ці порушення мали б бути підставою для скасування або зміни рішення або в апеляційному, або в касаційному порядку. Таке твердження повністю відповідає стану сучасного українського законодавства, зокрема підставам для скасування та зміни рішення як судом апеляційної інстанції (ст. 104 ГПК та ст. 309 ЦПК), так і судом касаційної інстанції (ст. 111-10 ГПК та ст. 341 ЦПК)[1,2].

Варто відзначити, що українські суди тих інстанцій, що здійснюють перегляд судових рішень із застосуванням міжнародного права, правильно застосовують відповідні положення законодавства. Відтак, незастосування або неправильне застосування міжнародного права завжди розглядається як підстава для скасування рішення нижчестоящого суду. Слід відзначити, що в тому випадку, якщо суд застосовує міжнародне право, інформація про норму іноземного права, яку він застосував обов’язково має міститись в матеріалах справи. Дотримання цього правила дозволить судам вищестоящих інстанцій більш ефективно здійснювати контроль за правильністю застосування міжнародного права. Нажаль на даний час українське законодавство такої вимоги прямо не передбачає: міжнародне право не розглядається в Україні як факт, а як право (що є цілком справедливо), а тому суду достатньо просто послатись на його норму[4,7].

Хотілося б також зауважити, що в зарубіжній літературі висловлювалась думка, що: «Суд досить часто стоїть перед «незграбною» перспективою застосувати неправильно міжнародне право або застосувати власне право. Тому допустимо є свідомо неправильно застосувати міжнародне право, але лише в надто складних справах та за умови, що таке рішення задовольнить обидві сторони». Це є абсолютно неправильно, адже в такому разі, по-перше, знецінюється сама ідея застосування міжнародного права, а, по-друге суд свідомо створює можливості для скасування його рішення судами вищих інстанцій [4,5].

Отже, можна зробити висновок, що надання судам вищих інстанцій можливості контролювати процес застосування міжнародного права є важливою гарантією правильного застосування міжнародного права. В свою чергу суди апеляційної та касаційної інстанцій мають неухильно контролювати правильність застосування міжнародного права, в тому числі і з тим, щоб створювати передумови для подолання негативних стереотипів, що існують на практиці щодо застосування норм права інших держав.

Використані джерела:

1. Господарсько-процесуальний кодекс України від 06.11.1991.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003.

3. ЗУ «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 N 2709-IV

4. Філіп'єв А.О. Судова експертиза іноземного права [naub.org.ua/?p=560].

5. Д.ю.н, проф. Мережко О. Проблеми ЗУ «Про міжнародне приватне право»:критичний погляд // Правовий тиждень. - №37(58) 11 вересня 2007 р.

6. Бирюков П.Н., Понедельченко Н.М. Еще раз о международном частном праве // Международное публичное и частное право. – № 3 (24). – 2009. – С.31.

7. Офіційний сайт Верховної Ради України [www.rada.gov.ua].