Екологія.

Проблеми екологічної освіти молоді.

Радіонова Г.О., Кретова А.В.

Донецький державний університет управління.

Напрямки виховання екологічної культури в молоді шляхом підвищення рівня екологічної освіти.

Суперечності економічних і екологічних інтересів, що загострилися в останні десятиліття, сприяли вивченню методів і постановки екологічної освіти. Воно представляється не тільки деякою сумою знань, але і здатністю в конкретних умовах виробити ясні уявлення про зв'язок людини з природою. Екологічна освіта повинна бути націлена на формування нової культури взаємовідношення з природою – культури, що поєднує право користування природними благами і відповідальність за стан навколишнього природнього середовища, засновану на розумінні цінності природи [1; с.3].

Актуальність теми обумовлена тим, що у взаємовідношеннях суспільства і природи стратегія гармонізації потребує узгоджувати дві залежності – людини від природи і природи від людини. Гармонізація цих взаємовідносин може настати лише в результаті трансформації екологічної свідомості й діяльності, а саме підвищення екологічної освіти шляхом формування екологічної культури.

Метою роботи є обгрунтування можливості і необхідності виховання екологічної культури в молоді, шляхом підвищення рівня екологічної освіти.

Екологічна культура включає в себе процес формування екологічної свідомості особистості, що відображає нерозривну єдність між сукупністю знань, уявлень про природу, емоційно-почутевого і ціннісного відношення до неї (внутрішня культура) і відповідних умінь, навичков, потреб взаємодії (зовнішня культура), заснований на гармонізації взаємозв’язків у сістемі “природа-людина”. Загальноприйнятою стає точка зору, відповідно до якої людство не може більше прогресувати у своєму розвитку, суттєво не підвищивши рівень екологічної культури. Підвищення рівня екологічної культури повинно починатися з молоді, бо саме від їх дій, залежить майбутнє світу.

Проблемами підвищення екологічної культури молоді займаються такі вчені, як Абалкіна І.Л., Моткін І.О., Куруленко С.С., Курняк Л.Д., Науменко Г.Г., Пахомова Н.В., Процюк В.А. Вони вважають, що необхідність виховання екологічної культури в молоді пов’язана саме з реакцією на глобальну екологічну кризу. Негативні зміни в природному середовищі під тиском сукупної дії виробничих чинників істотно прискорились в останні десятиріччя. Тобто, збереження життя на Землі залежить тепер безпосередньо від рівня і темпів виховання екологічної культури в молоді, суспільства в цілому [2; с.33].

Екологічна культура включає в себе три складові елементи: відповідний рівень екологічних знань (інтелектуальна компонента); відповідний рівень екологічної свідомості (ціннісний компонент) і відповідний запас практичних умінь у справі охорони природи (діяльнісна компонента). Саме сполучення цих трьох компонентів (діяльнісного, ціннісного й інтелектуального) визначає ефект виховання екологічної культури в молоді.

Дійовим засобом формування екологічної культури є екологічна освіта, екологічне виховання й екологічна діяльність. Беззаперечно, що вирішення проблеми підвищення екологічної культури молоді лежить у площині саме освіти. Визнано, що формування екологічної культури в процесі навчання – це оптимальний шлях екологічного виховання молоді.

Освіта з питань навколишнього середовища здійснюється в межах формальної і неформальної освіти. Формальна охоплює вихованців дошкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл усіх типів, студентів середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, а також слухачів різних курсів підвищення кваліфікації. Неформальна освіта охоплює молодь і дорослих з усіх верств населення, які одержують природоохоронні відомості індивідуально або колективно з джерел масової інформації чи в процесі разових заходів [3; с.136].

В усьому світі все більшу увагу стали приділяти екологічній освіті (як формальної, так і неформальної) і вихованню молоді. Нині екологічна освіта молоді стає безсумнівною та обов’язковою ознакою культури. Виховання екологічної культури молодого покоління допоможе відновити втрачену рівновагу і гармонію у відносинах “людина - природа”. Отже, подолання екологічної кризи залежить від морального вдосконалення людини, її культури і відносин із природою та іншими людьми.

Таким чином, екологічна освіта молоді шляхом підвищення екологічної культури повинна:

- бути тривалим процесом, тобто починатися в дошкільному віці і продовжуватися на всіх стадіях формальної і неформальної освіти;

- бути міждисциплінарною за своєю суттю, включати спеціальний зміст у кожен навчальний предмет;

- вивчати головні проблеми новколишнього середовища з урахуванням місцевих, національних, регіональних і міжнародних точок зору, щоб отримати знання про умови навколишнього середовища в інших географічних регіонах;

- надати можливість молоді застосовувати свої знання і досвід у плануванні, прийнятті рішень і визначенні наслідків;

- допомогати учням визначити ознаки виникнення проблем навколишнього середовища;

- розглядати навколишнє середовище в усій його повноті [4; с.79] .

На основі вище приведених принципів екологічної освіти визначено її основна ціль. Це, передусім, дати можливість молоді зрозуміти складний характер навколишнього середовища, яке є результатом взаємодії його біологічних, фізичних, соціальних, економічних і культурних чинників, сприяти усвідомленню важливості навколишнього середовища для економічного, соціального і культурного розвитку. Першочерговими завданнями для цього мають бути:

- створення та впровадження в процес освіти та виховання молоді принципів сбалансованого розвитку, тобто збалансованості економічних, екологічних і соціальних інтересів всього людства;

- виховання відповідного рівня екологічної культури в молоді;

- удосконалення законодавчих основ екологічної освіти молоді;

- активний розвиток неформальної екологічної освіти із залученням провідних учених-екологів (створення відповідних екологічних теле і радіопрограм, циклів лекцій, публікацій, виставок);

- затверження концепції безперервної екологічної освіти молоді.

Таким чином, ефект виховання екологічної культури в молоді багато в чому обумовлений тим, наскільки екологічні цінності сприймаються саме підростаючим поколінням як життєво необхідні. Той або інший рівень екологічної культури – результат виховання, головною функцією якого є підготовка підростаючого покоління до життя, а для цього воно повинно його знати, опанувати систему моральних норм стосовно нього, у тому числі і до природи. Без змін у культурі природокористування не можна розраховувати на позитивні зміни в екологічному стані.

Література

1. Шапоненко О.И., Папа-Дмитриева И.И. Духовно-экологический императив при подготовке менеджера// Природні ресурси й навколишнє середовище – Т:8 вип. 83. – 2007. – С. 3 – 8.

2. Курняк Л.Д. Екологічна культура: поняття і реальність. // Вища освіта України. – 2006. – №3. – С. 32 – 37.

3. Петрунин Ю.Ю., Борисов В.К. Этика бизнеса: Учеб. Пособие. – М.: Дело, 2000. – 280 с.

4. Науменко Г.Г. Освітянська компонента екологічної культури. // Грані. – 2006. - №3. – С. 74 – 78.