ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ ІНВАЛІДІВ У СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

Актуальність. Сьогодні в Україні поряд із старінням нації існує проблема поширен­ня інвалідності серед населення будь-якого віку. Негативні техногенні та еко­логічні чинники призводять до зниження імунітету та погіршення загального стану здоров'я людей. Важливим завданням для держави є надання доступу всіх груп інвалідів без проявів будь-якої форми дискримінації до медичних препаратів та медичних технологій, а також забезпечення ними за доступними цінами найбільш знедолених з них. Водночас, єдиним джерелом до існу­вання залишається пенсія, яка навіть за наявності цільової грошової допомо­ги не спроможна гарантувати прийнятне забезпечення повсякденних потреб.

Вступ. Непрозорість механізму соціального забезпечення інвалідів, недоско­налість функціонування спеціалізованих соціальних служб із питань соціаль­но-економічного та юридичного консультування призводить до поглиблення диференціації між економічно активними та частково або повністю непрацез­датними громадянами, соціально-економічне становище яких сьогодні справ­ді загрозливе. Всупереч прийнятим ООН принципам, в Україні сьогодні ха­рактерною є ситуація витіснення на найнижчі стратифікаційні рівні суспіль­ства окремих соціально-демографічних груп населення, які через певні при­чини змушені покладатись на державне соціальне забезпечення. Тому особ­ливої актуальності набуває проблема встановлення прозорого механізму от­римання допомоги, який би враховував всі категорії та групи населення, що потребують підтримки з боку держави, зокрема інваліди із вродженою чи на­бутою інвалідністю [6].

Основна частина. Понад 650 млн людей, що становить приблизно 10-15 % населення світу, живуть з інвалідністю. За даними програми розвитку ООН (ПРООН) 80 % інвалідів живуть у країнах, що розвиваються. Згідно з оцінками Світо­вого Банку 20 % найбідніших жителів Землі становлять інваліди.

Згідно з офіційною статистикою, кількість людей з обмеженими мож­ливостями в Україні 2,67 млн, що становить 5,2 % від усього населення. За оцінками експертів, офіційні статистичні дані не відповідають реальному ста­ну речей. Невідповідність офіційної статистики України обумовлена відсут­ністю вірного моніторингу стану людей з інвалідністю в державі, також бра­ком можливості або небажанням людей з обмеженими можливостями отри­мати інвалідність. Це пояснюється складністю проходження медичних комі­сій, необізнаністю людей з інвалідністю щодо власних прав тощо, а також ці­ла низка медичних діагнозів, пов'язаних із життєдіяльністю людини, не да­ють права на отримання статусу інваліда. Багато людей за власним переко­нанням не бажають отримувати статус інваліда, хоч така потреба в них існує. Статус інваліда в Україні досить часто перешкоджає повноцінно жити [12].

Дослідження цієї проблеми здебільшого велося з юридичного аспекту, тобто досліджено закони, нормативно-правові акти, що регулюють пенсійне забезпечення в Україні. Найбільше увага приділялась тому, щоб не обминути тих, кого підтримують за рахунок державних фондів соціального забезпечен­ня, але, менше уваги приділялось саме визначенню величини соціальної допомоги, способам залучення коштів для підтримки соціально вразливих верств населення, визначенню прожиткового мінімуму для інвалідів, а також не достатньою мірою окреслено способи поділу на групи інвалідності. Еко­номічний аспект проблеми соціальної політики в Україні  розглядали наступні вчені: В.В. Онікієнко, Д. Табачник, Н.С. Власенко, Л. Ткаченко, О. Сінчук, О. Жила та інші.

В Україні, як соціальній державі, конституційно визначено, що "...пен­сії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існу­вання, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом". Закон України "Про основи соціальної захи­щеності інвалідів в Україні" визначає основи соціальної захищеності інвалі­дів в Україні та гарантує їм рівні, з усіма іншими громадянами, можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення потрібних умов, які дають змогу інвалідам вести повноцінний спо­сіб життя згідно з індивідуальними здібностями й інтересами.

Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призво­дить до обмеження життєдіяльності, до потреби в соціальній допомозі і за­хисті. Інвалідність, як міра втрати здоров'я, визначають шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. Положення про медико-соціальну експертизу затверджує Кабінет Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій ін­валідів в особі їхніх республіканських органів [7].

Матеріальне та соціально-побутове забезпечення інвалідів в Україні здійснюють державні органи Пенсійного фонду України. Крім Пенсійного фонду, забезпечення виплат пенсій та різноманітних видів соціальної допомо­ги здійснюють Міністерство оборони України; Служба безпеки України, зок­рема й Управління державної охорони України, служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України; Міністерство України з пи­тань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чор­нобильської катастрофи, Державна податкова адміністрація; Державний де­партамент України з питань виконання покарань. Інколи важко визначити те, який із вказаних вище органів здійснюватиме виплату тієї чи іншої пенсії [6].

Поширеною також і є така ситуація, коли, наприклад інваліди з дитин­ства та діти-інваліди отримують різні обсяги соціальної пенсії через те, що їх виплачують різні органи. Проте це не повинно призводити до зниження їхнього рівня життя [9]. Інвалід має право вибору конкретного виду соціаль­ної допомоги. Він може відмовитися від того чи іншого виду соціальної до­помоги, якщо вона не повністю відповідає його потребам. У такому разі інва­лід може самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вар­тості аналогічного виду соціальної допомоги, що надає державний орган.

В Україні діє трирівнева пенсійна система, запроваджено пенсійне страхування, тобто замість трудового стажу під час розрахунку пенсійної виплати використовують страховий стаж. Таким чином здійснюють точні­ший підрахунок коштів, що надійшли до фонду, а також справедливий їхній розподіл. Пенсію з інвалідності призначають у разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання за наявності страхового стажу такої тривалості:

•              до досягнення 23 років долучено - 2 роки;

•              від 24 років до досягнення особою 26 років долучено - 3 роки;

•              від 27 років до досягнення особою 31 року долучено - 4 роки;

•              для осіб 32 років і старших - 5 років [5].

Особи, у яких відсутній потрібний для призначення пенсії за віком страховий стаж, забезпечують соціальною допомогою на умовах і в порядку, передбаченому Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам". Призначення соціальної допомо­ги за законом передбачається чоловікам у разі досягнення 63 років, жінкам - у разі досягнення 58 років.

Інваліди мають право обирати - чи отримати пенсію, що належить їм за віком, або отримати пенсію з інвалідності. У першому випадку пенсію на­раховують із врахуванням фактичного страхового стажу інваліда, а в другому випадку обсяги пенсій з інвалідності визначають у відсотках до пенсії за ві­ком, на яку мав би право інвалід, досягнувши загальновстановленого пен­сійного віку, проте в цьому випадку страховий стаж буде обраховуватись поіншому. Для встановлення страхового стажу потрібно, до фактичного страхо­вого стажу за віком, додати термін від дня встановлення інвалідності до до­сягнення інвалідом загальновстановленого пенсійного віку. Пенсію з інвалід­ності визначають у відсотках до встановленої пенсії за віком: I категорія - 100 %, II - 90 %, III - 50 %. Тому пенсію за віком можна визначити за вибо­ром інваліда по одному із двох варіантів: за новою формулою: П = Зп х Кс, де: Зп - осучаснений заробіток (дохід) застрахованої особи, Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, чи за двоскладовою формулою, яка складається із двох частин: частини пенсії, яка припадає на період страхового стажу до 1 січня 2004 р. та частини пенсії, яка припадає на період страхового стажу після 1 січня 2004 р.

Якщо інвалід І або II групи, набувши права на пенсію з інвалідності, мав кошти акумульовані в Нагромаджувальному фонді, то він може вибира­ти: отримати у вигляді одноразової виплати, або ж залишити ці кошти у Наг- ромаджувальному фонді та використати їх на оплату договору страхування довічної пенсії після досягнення пенсійного віку. Кошти інваліда III категорії будуть залишатись у Накопичувальному фонді до досягнення ним пенсійного віку, які можуть бути використані на оплату договору страхування довічної пенсії, а в разі недостатності їх для оплати такого договору - на отримання одноразової виплати [3].

Станом на 1 січня 2009 р. обсяг прожиткового мінімуму становив 498 грн на непрацездатну особу. Згідно зі Законом України "Про державний бюджет на 2010 рік" обсяг прожиткового мінімуму для осіб, які втратили пра­цездатність становив 695 грн. З огляду на цю величину, не зрозуміле її обґрун­тування. Пенсійне забезпечення є актуальною проблемою, якій приділяють ба­гато уваги. Проте варто розглядати пенсійне забезпечення в розрізі окремих категорій, яким призначають пенсію і визначати прожитковий мінімум окремо для кожної непрацездатної категорії з урахуванням їхньої специфіки.

Істотні зміни в пенсійному забезпеченні стались після введення в дію нового закону в 2005 р., у якому особливу увагу приділено основам пенсійно­го страхування. Проте, крім цього, що відбулось розмежування інвалідів, що пов'язані з нещасними випадками на виробництві (тепер виплати проводять з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві), не зроблено істотних змін щодо цієї особливої категорії, не створено особливої методики щодо призначення і розрахунку пенсій.

Українське законодавство чітко розмежувало ті категорії громадян, які мають право на пенсійні виплати, проте відсутня універсальна схема що­до визначення типу пенсії, яку виплачуватимуть тій чи іншій категорії інвалі­дів, з якого фонду виплачуватимуть і яким чином це регулюється. З огляду на це, часто виникає плутанина та можливі випадки дублювання виплат, а інко­ли й шахрайство. Спосіб нарахування пенсій (математична складова) не пот­ребує якихось істотних коригувань. Проте особливу увагу потрібно приділи­ти базі, на основі якої вираховують пенсійні виплати, а саме мінімальний прожитковий мінімум, який визначає Кабінет міністрів.

Висновки. Незважаючи на те, що інваліди - це унікальна категорія громадян, у яких специфічні потреби, які через свою унікальність коштують дорожче, прожитковий мінімум для інвалідів є значно нижчим, ніж для повносправних громадян. Не зрозумілим є механізм обчислення цього мінімуму. Тому, пот­рібно створити спеціальну комісію, яка б стежила за ситуацією на ринку то­варів та послуг для інвалідів і вносила відповідні корективи. Потрібно підхо­дити до визначення цього мінімуму для різних категорій та типів інвалідності індивідуально залежно від того, чи може ця людина сама доглядати за собою, чи це діти-інваліди, чи це самотні інваліди, тобто врахувати специфіку. Для цього варто було б ранжувати залежно від причин інвалідності та стану здо­ров'я інвалідів: самотні та з доглядальниками; особливо важкий стан, тяжкий стан та середньої тяжкості; працюючі інваліди та безробітні тощо.

Варто зауважити й те, що в держави немає достатньо коштів, щоб на належному рівні виконати конституційні права інвалідів, відсутній окремий механізм формування пенсійного фонду виплат інвалідам. Якщо держава не може забезпечити належного рівня соціальних виплат самостійно, то вона по­винна сприяти запровадженню заходів, які б піднімали рівень забезпеченості цієї категорії населення, використовувати їхній невеликий, проте істотний потенціал, сприяти трудовій активності тих категорій інвалідів, які не повніс­тю втратили працездатність, використати їхній трудовий потенціал. Доціль­ним було б працевлаштування інвалідів у легкій промисловості, виготовленні товарів масового споживання, а також використання інтелектуального потен­ціалу тих інвалідів, які обмежені фізично, проте наукові дослідження і роз­роблення яких є ґрунтовними і актуальними.

Література

1.     Закон України "Про державний бюджет України на 2010 рік" № 835-УІ.

2.     Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", 99 №21.

3.     Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058- IV, 09.07.2003.

4.     Інструкція Міністерства охорони здоров'я від 28.12.1991 № 16.01/20 "Про встанов­лення груп інвалідності".

5.     Макарова О.В. Державні соціальні програми: теоретичні аспекти, методика розроб­ки та оцінки : монографія. - К. : Вид-во "Ліра-К", 2004. - 328 с.

6.     Онікієнко В.В. Інваліди України: огляд соціально-економічних проблем // Українсь­кий соціум. - К., 2007. - 3(20). - С. 111-125.

7.     Онікієнко В.В. Люди похилого віку: якість їхнього життя та соціальний захист // Ук­раїнський соціум. - К., 2007. - 4(21). - С. 93-104.

8.     Табачник Д. Пенсійні виплати: чергові кроки уряду з розвитком пенсійної реформи // Вісник ПФУ. - 2007/8. - С. 4-6.