Проблеми обліку позикових ресурсів

Денисенко О.С.

Харківський торговельно-економічний інститут

КНТЕУ,

науковий керівник:

Клімович І. Н.

Нині спостерігається значна фінансова криза, яка охопила соціально – економічну систему країни. Кризи гострих неплатежів і низької ліквідності вітчизняних підприємств вимагають перегляду та удосконалення сучасної теорії і практики позикових відносин.

Метою дослідження є вивчення стану обліку і виявлення кола проблем, які ускладнюють управління та облік позикових ресурсів. Отже, необхідним є вирішення таких завдань:

– дослідження методологічної бази обліку позикових ресурсів;

– виявлення та аналіз спірних моментів у господарських процесах при обліку різних видів позикових ресурсів.

У процесі своєї господарської діяльності підприємства залучають додаткові фінансові ресурси із зовнішнього економічного середовища. Позикові ресурси залучаються тимчасово та мають певні особливості функціонування, а саме: визначений строк погашення, адресність, визначена сума винагороди за користування ресурсами, санкції за порушення договірних зобов’язань за термінами і сумами погашення.

Всі етапи облікових робіт, пов’язаних із формуванням та управлінням позиковими ресурсами, у системі бухгалтерського обліку підпадають під облік зобов’язань і регламентуються П(С)БО. Згідно з П(С)БО№2 «Баланс», позикові ресурси (як вид зобов’язань) – заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди. Зобов’язання визначається ,якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

З метою бухгалтерського обліку, згідно з П(С)БО№11 «Зобов’язання», зобов’язання розділяють на: довгострокові та поточні зобов’язання, забезпечення, непередбачені зобов’язання, доходи майбутніх періодів.

Згідно з П(С)БО№4 «Звіт про рух грошових коштів», фінансова діяльність – діяльність, яка приводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства. Також зазначається, що рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях балансу за розділом «Власний капітал» та статтях, пов’язаних з фінансовою діяльністю, у розділах балансу: «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Довгострокові зобов’язання» і «Поточні зобов’язання».

Крім того, структуру зобов’язань підприємства доповнює П(С)БО№13 «Фінансові інструменти», в якому передбачено відображення у балансі за справедливою вартістю фінансових зобов’язань за похідними фінансовими інструментами, а також фінансових зобов’язань, призначених для перепродажу. Фінансові інструменти формують важливу частину позикових ресурсів, звужуючи інформаційну базу для оцінювання та управління позиковими ресурсами.

Згідно з П(С)БО№2, до поточних відносяться такі зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або 12 місяців починаючи з дати балансу. До поточних зобов’язань відносяться такі види позикових ресурсів: короткострокові кредити банків, кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам внаслідок операційної діяльності, заборгованість з оплати праці, авансові платежі замовників та нараховані до сплати дивіденди, відмотки тощо. Довгострокові зобов’язання складаються з: довгострокових кредитів банків, довгострокових фінансових зобов’язань, відстрочених податкових зобов’язань тощо.

Пильної уваги потребують відстрочені податкові зобов’язання, які формуються через існування постійних або тимчасових різниць між даними податкового та фінансового обліків. Вони збільшують суму коштів підприємства на певний період, але фактично е є запозиченнями, оскільки мають іншу економічну природу. Включення їх до складу позикових ресурсів неправомірне.

Існують суперечності у визначеннях національних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема щодо оцінки непередбачених зобов’язань. Так, у П(С)БУ№11 зазначено , що сума непередбачених зобов’язань визначається за обліковою оцінкою ресурсів, що необхідні для погашення на певну звітну дату, але керуючись цим документом, суму непередбаченого зобов’язання достовірно визначити неможливо. Ця ж ситуація стосується і оцінки забезпечень, а це суттєво може вплинути на фінансові результати діяльності підприємства, оскільки суми створених забезпечень визначаються витратами звітного періоду.

Процес формування забезпечень вимагає систематизації за такими ознаками, як: характер витрат, на покриття яких створюється забезпечення; джерела залучення або фінансування та ступінь використання у господарському процесі. Ці показники встановлюються для кожного виду витрат, які планує покрити підприємство, залежно від особливостей їх утворення.

Таким чином, позикові ресурси є важливим і складним об’єктом бухгалтерського обліку. Удосконалення обліку позикових ресурсів потребує розширення нормативно – правової бази у сфері регулювання фінансової діяльності, яка створює економічно – правове поле для залучення нових видів фінансування підприємства. Зокрема, це стосується випуску боргових цінних паперів і надання фінансових послуг. Вирішення проблем визнання та оцінки зобов’язань дасть можливість моделювати майбутній фінансовий стан підприємства, знизити негативний вплив різноманітних фінансових ризиків на його розвиток.

Література:

1. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" (Форма №1): Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 //zakon.rada.gov.ua.

2. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів" (Форма №3): Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 //zakon.rada.gov.ua.

3. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов’язання": Наказ Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 //zakon.rada.gov.ua.