Величко А.О., Родіна Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Івановича Туган-Барановського

Лідерство в сучасній концепції станолення цивілізаційної соціальної системи суспільства

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових і інформаційних структур , що взаємодіють на фоні розгалуженої системи правових норм бізнесу.

 Перед Україною стоїть багато складних завдань в  усіх сферах суспільного життя. У сфері економіки – це передусім гальмування процесу сповзання у глибоку економічну кризу, зупинення зниження життєвого рівня народу, стабілізація і поступове зростання економіки, добробуту населення. Поряд з цими тактичними цілями перед країною стоять важливі стратегічні завдання: досягнення рівня розвитку передових країн світу, входження рівноправним членом у систему світового господарства.

Формування в суспільстві зазначеної ситуації значною мірою залежить від позиції еліти нації, її лідерства та його соціально-історичної місії. Це зумовлює необхідність дослідження рушійних сил генерації лідерства як чинника становлення цивілізаційної соціальної системи суспільств в Україні та визначає його актуальність[1].

Лідерство за сучасними уявленнями є одним із соціальних механізмів інтеграції групової діяльності, коли окремий індивід або частка соціальної групи виконує роль лідера, тобто поєднує, спрямовує дії всієї групи, яка вичікує, сприймає і підтримує його дії. Частково перегукуючись із термінами «управління», «керівництво», «провід», лідерство разом з тим характеризує специфічну форму відносин підпорядкування суспільних дій волі лідера. Тип лідерства завжди визначається природою суспільства, його устроєм, специфічним характером та структурою групи і конкурентно-історичною ситуацією.

В сучасних соціологічних працях лідерство виступає об’єктом дослідження сукупності психологічних і соціально-психологічних аспектів взаємодії людей переважно в малих групах і спрямоване на розробку методів відбору лідерів [1].

 Проблеми лідерства є ключовими для досягнення організаційної ефективності, як суспільства в цілому, так і окремої корпоративної групи. З одного боку, лідерство розглядається як наявність певного набору якостей, що приписуються тим, хто успішно впливає на інших, з іншою, лідерство - це процесс переважно не силової дії у напрямі досягнення групою або організацією своїх цілей.
 Лідерство як тип стосунків управління відмінно від власне управління
і будується більше на відношенні типу "лідер - послідовник", ніж "начальник-підлеглий". Не будь-який менеджер використовує лідерство у своїй поведінці. Продуктивний менеджер не обов'язково є ефективним лідером, і навпаки. Успіх в управлінні не компенсує поганого лідерства[2].
 Підходи до вивчення лідерства розрізняються комбінацією трьох основних змінних, привертаючих увагу дослідників до цього дня: лідерські якості, лідерська поведінка і ситуація, в якій діє лідер. Важливу роль при цьому грають характеристики і поведінка послідовників. Кожен з підходів пропонує своє рішення проблеми ефективного лідерства.

Мета статті – розглянути сутність і змістовність процесу становлення в Україні ринкової соціально-економічної системи суспільства та визначити вплив на нього існуючих лідируючих ідеологій, течій та окремих їх лідерів-особистостей.

В суспільній свідомості віками створювалося уявлення про управління і управлінців як про привілейований прошарок, який управляє суспільством, окремими об’єктами на імперативних засадах. Виділялись і узагальнювались сфери суспільного життя, підвладні окремим кланам управлінців. Наприклад, в древньому Єгипті так формувався авторитет фараона, правителів провінцій, війська, жерців тощо. Навіть в демократичних системах така привілейованість була і залишається нормою. Не випадково об’єкт управління (незважаючи на те, що в ряді країн він конституційно визначається як носій верховенства права) або певний колектив вважає природним наділяти своїх керівників судьбоносними функціями, перетворюючи їх за суттю у володарів управління, хоча такого капіталу не існує. Тому цілком закономірно, що в сучасних умовах в Україні значна частина населення пов’язує рівень свого життя із станом управлінського корпусу елітою суспільства – Президентом країни, Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, адміністраціями різного рівня, а в діяльності окремих суб’єктів господарювання, закладів, трудових колективів – у відповідності із їх керівництвом.

На цій основі світова управлінська практика створила новий тип управлінця – менеджера, наповнивши його функціональним змістом. Втративши статус звичайної привілейованості економічний (а відтак і соціальний) менеджмент реально трансформується у форму досягнення бажаного результату, особливий специфічний вид суспільно-економічної діяльності, що створює продукт, який не має собі рівних за ступенем прибутковості. Створюється також і сфера прояву: тепер це вже не володіння управління, не набір статусних привілеїв, а різновид виробничої діяльності, що оцінюється за конкретними критеріями, кількістю і якістю виробленого продукту, ринкової ціни врешті-решт – конкурентноздатності. Цей продукт - організаційний, як кількісно-якісна режимна організація життєдіяльності об’єкта управління[3].

Зазначена обставина генерує і відповідні форми прояву, суспільні цінності. Органічно зародившись в лоні демократії, увібравши в себе механізм управління демократичного суспільного устрою, вона породжує новий тип цивілізаційної культури – корпоративної культури. Взагалі в Україні існують два паралельно взаємодіючих напрямки розвитку процесу становлення ринкової цивілізаційної системи суспільства. Перший – розробка наукової теорії організованої діяльності і феномена в ньому лідерства на основі тенденцій західного менеджменту. Другий – формування достатньої за кількістю і якістю плеяди нових керівників, які на всіх поверхах та сходинках піраміди управління будуть практично здатні спрямовувати трудову (матеріально-виробничу, суспільно-політичну, духовну) діяльність і парламентарів, і державних службовців і банкірів, і робітників в потрібному для суспільства напрямку, використовуючи наукову теорію організаційної діяльності, саморозвитку і самоорганізації, адаптованих до нашої національної ментальності і нашого суспільства.

За стилем прояву лідерство має авторитарний (що передбачає одноосібне спрямовуюче зусилля, засноване на застосуванні сили) і демократичний (що дозволяє членам групи брати участь у визначенні цілей і управління діяльністю) прояв, а також може бути «формальним» (коли керівник призначається згідно із чинними правилами виконує функціональні дії) та «неформальним» (коли воно виникає на підставі особистих взаємовідносин учасників як форма визнання авторитету лідера).

 Підходи засновані на певних ситуаціях лідерства, пропонували пояснювати ефективність лідерства через різні ситуаційні змінні, тобто через
вплив зовнішніх чинників, не беручи при цьому до уваги лідера як особу. Нові концепції спробували об'єднати переваги і досягнення як традиційного, так і ситуаційних підходів. У своїх виводах ці концепції грунтуються на аналізі лідерського характеру і його взаємозв'язку з наявній ситуації.
 Таким чином, можна зробити висновки, що лідерство є невід’ємною частиною сучасного прогресу відносно становлення цивілізаційної соціальної системи суспільства. Воно виступає певним показником, який характеризує рівень розвитку суспільства в категорії відношень між людьми різних рівней існування у світі. Саме це формує загальну картину розвитку суспільства відносно того чи іншого стилю прояву у економіко-політичній системі. 

Література:

1.//Формування ринкових відносин в Україні №5(48) 2005. Савицький О.В. «Лідерство і сучасна модель світу»

2.Бесєдін М.О., Нагаєв В.М. Основи менеджменту: оцінно-ситуаційний підхід (модульний варіант): Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 496 с.

3.Рудінська О.В., Яроміч С.А., Молоткова І.О. Менеджмент. Теорія менеджменту. Організаційна поведінка. Корпоративний менеджмент. – Київ: Ельга, Вид-во „Ніка-Центр”, 2002.