Економічні дисципліни/

Урсуляк Ю.І.

Науковий керівник Малицький В.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Інвестиційна діяльность як елемент розвитку

економіки країни

Останнім часом термін “інвестиції” стало відігравати особливу роль у житті будь-якої країни.

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Основними питаннями інвестицій займалися такі діячі:В.Беренс, Л.Гітман, П.Самуельсон, Я. Хонко, І.А. Бланк, А. Д. Діброва, І.Й. Дорош, М.І. Кісіль, Н.Ю. Коденська та інші.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо) [2, 61].

Досвід розвинутих країн засвідчує, що держава фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок. Вона також вкладає значні кошти у фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об’єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення роблять у соціальну сферу (будівництво об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування

У західних країнах, крім традиційних способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з’явились нові, так як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Вибір найсприятливішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресурсів та запобігає втратам на усіх стадіях життєвого циклу інвестицій [1, 84-85].

При сучаному стані економіки країни, в основі інвестиційної політики держави повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних методів регулювання.

Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій – амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання .Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз, група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів [3, 8-9].

Пріоритетними напрямами інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв’язку.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення боржником та, як звичайно, під державні гарантії.

На особливу увагу заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку, що є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд. у.о. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів.

Приоритетними напрямками діяльності Банку є пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов’язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи. Більше половини коштів, які надає Банк цим країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств.

Пожвавлення процесу залучення іноземних інвестицій доручено безпосередньо Кабінету Міністрів України, Національному агентству реконструкції та економічної інтеграції.

Ефективність співробітництва з іноземними інвесторами значно залежить від вдалого вибору його форм. Проте для України важливішим є питання ефективності використання цих інвестицій. Адже, як засвідчив досвід останніх років, іноземні інвестиції скеровують, в першу чергу, на ліквідацію державної заборгованості минулих років, а не для безпосереднього інвестування в економіку країни [4, 77].

Більшість вітчизняних підприємств функціонує завдяки довготерміновим кредитам Державного інвестиційного банку.

Як бачимо, залучення масштабних зовнішніх інвестиційних ресурсів та формування ефективної СПК в Україні передбачає необхідну істотну трансформацію економічних, політичних та соціальних чинників інвестиційного клімату нашої держави в напрямі їх лібералізації. У такому зв’язку викликають серйозні нарікання з боку як науковців, так і безпосередніх іноземних інвесторів, непослідовність і, відповідно, непередбачуваність правових начал іноземного інвестування.

Таким чином, інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги.

Список використаних джерел:

1. Лазебник Л.Л. Інвестиційний клімат та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні // Фінанси України. - 2010. - №4. - С.82-88.

2. Мельник О.О. Інвестиційний клімат в Україні // Фінанси України. - 2010. - №8. - С.61-65.

3. Колосов О. Іноземні інвестиції в економіку України: користь чи небезпека? // Економіка України. - 2010. - №8. - С.6-12.

4. Омельянович Л.А., Філіпенко Т.В., Гладкова О.В. Сучасні проблеми і перспективи інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України. - 2010. - №6. - С.73-78.