Бондаренко К.М.

Науковий керівник: ст.. викладач Чимирис С.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

 імені Михайла Туган-Барановського

ІНСТИТИТУТ БАНКРУТСТВА, ЯК СПОСІБ ОЧИЩЕННЯ ЕКОНОМІКИ ВІД НЕЕФЕКТИВНИХ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У зв'язку з фінансовою кризою проблема банк­рутства є досить актуальною для суб'єктів господарювання. Такі процеси трансформації економіки призводять до докорінних змін як у зовнішньому, так і внутрішньому середовищі функціонування підприємств. Для кризи, яка існує сьогодні, характерним є великій спад обсягів виробництва в різних га­лузях вітчизняної економіки, зниження  фінансової стійкості більшості під­приємств та зростання кількості підприемств-банкрутів. Банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадовільного управління підприємством, нехтування впливу різноманітних чинників макро- і мікросередовища. Це плата за економічну свободу у вибору певного виду господарської діяльності, ринків збуту, цінової політики та найму робочої сили .

Формування економіки України на принципах ринкових відносин потре­бує створення нових або маловідомих українському суспільству правових інс­титутів, що регулюють правовідносини у цій сфері діяльності держави .

Становлення інституту банкрутства в Україні відбувається в надзвичайно складних умовах. Цей інститут використовується не для ефективного і швидкого процесу реформування економіки, а як засіб умисного доведення до банкрутства життєздатних підприємств з метою придбання їх за мінімальною ціною.

 Інститут банкрутства існує в законодавстві прак­тично всіх країн з ринковою економікою. Своїм походженням і подальшим розвитком він зобов'язаний еволюції підприємництва та вільної конкуренції, за яких суб'єкт господарської діяльності несе всі ризики, пов'язані з цією діяльністю. Вже тривалий час процедура банкрутства використовується для очищення економіки від неефективних суб'єктів господарської діяльності .

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалося за двома принципово різними напрямками. Один із них базувався на принципах британської моделі, яка розглядала банкрутство як засіб повернення боргів кре­диторами, що, відповідно, супроводжувалося ліквідацією боржника. Проти­лежні основи були закладені в американській моделі, основна мета якої поля­гала у реабілітації підприємства і відновленні його платоспроможності.

 Останнім часом у законодавстві розвинутих країн світу спостерігається тенденція до зближення і поєднання обох зазначених моделей. Особливість цієї галузі законодавства полягає в тому, що це одна з найбільших динамічних сфер правового регулювання.

Існують підходи, які використовуються для визначення цілей процесу банкрутства:

1. Стимулювання розвитку бізнесу та зростання ефективності економіки. Загроза банкрутства суттєво впливає на поведінку ринкових суб'єктів, змушуючи  підприємців обережно приймати господарські рішення і підтримувати рівень рентабельності, достатній для обслуговування боргу.

2. Контроль господарських відносин  між окремим суб'єктами ринку. Банкрутство повинно мати загальний характер, поширюючись на всіх без ви цятку суб'єктів ринку незалежно від організаційно-правових форм господарювання. розмірів, форм власності кредиторів.

3. Очищення ринку від недієздатних учасників. Інститут банкрутства є одним із інструментів регуляції розвитку ринку, надає завершеності механіз­му. Саме ринок щоденно змушує одних власників поступатися місцем іншим, сильнішим конкурентам.

4. Справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від продажу май­на банкрута, між кредиторами. Це сприяє ранжуванню кредиторів, тобто ви­значенню пріоритетів для задоволення їхніх претензій при недостатній кіль­кості майна боржника.

5. Створення умов для відновлення бізнесу у випадку доцільності. Ситуа­ція банкрутства може бути наслідком збігу  негативних зовнішніх та внутрішніх чинників, управлінських помилок. У такій ситуації доцільно дати шанс вижити і відновити свою діяльність.

У практиці розвинених країн (наприклад, Австралія, Велика Британія. Канада, Нідерланди, США, Швеція, Японія) для контролю за використанням та змінами законодавства, розробки пропозицій урядам щодо вдосконалення політики банкрутства, ліцензування та контролю за діяльністю фахівців, які беруть участь у провадженні системи банкрутства створюється спеціальна урядова установа з конкретними обов’язками .

Економічні перетворення в Україні з початку 90-х років XX ст. сприяли відродженню інституту банкрутства. Початком докорінних реформ у Радянсь­кому Союзі став модельний закон «Про неспроможність (банкрутство)». Становлення і розвиток ринкової економіки в Україні наприкінці XX ст. при­звели до значних якісних змін майже в усіх ланках життя. Кардинально це змі­нило й економічну сферу: існуюча командно-адміністративна система вже не відповідала вимогам, а нова система вимагала розроблення та переходу до но­вих принципів існування.

Економічні відносини початкового етапу переходу до ринку характеризувалося зміною власника більшості колишніх державних підприємств у процесі їх приватизації, неготовністю керівників багатьох підприємств до роботи з ринковому середовищі і, як наслідок, до збитків та зниження виробництва. Пошук нових ринків платоспроможного попиту, залучення інвестицій у ви­робництво часто зовсім не проводились, оскільки всі сподівання на розв'язан­ня цих проблем традиційно пов'язувалися з державним фінансуванням, що практично припинило своє існування.

Виникнення інституту банкрутства в Україні починається з моменту прийняття Закону України  від 14.05.1992 «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» (ще його називають Законом України «Про банкрутство») . Він визначав умови та порядок визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - банкрутами з метою задоволення вимог кредиторів. Інститут банкрутства є оздоровлюючим нача­лом і правовим інструментом цивільно-правової відповідальності за неефек­тивну організацію роботи підприємства, дозволяє створити умови для перебі­гу капіталу від неефективних, нерентабельних виробництв у прибуткові сфери економічної діяльності. Але корисність банкрутства відсутня, коли неспро­можність виникає не через економічні закономірності, а у зв'язку з неправо­мірними діями осіб. Інститут банкрутства використовується недобросовісни­ми громадянами як інструмент для вчинення злочинів .

Недосконалість Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» проявлялася в тому, що за перші ро­ки його використання значна частка порушених справ не знаходила свого за­вершення, великими темпами збільшувалася кількість збанкрутілих підпри­ємств, а діяльність ліквідаційних комісій продовжувалася роками. У таких умовах інститут банкрутства повинен регулювати діяльність неплатоспромож­них підприємств, які мають широкі перспективи. Арбітражний суд України констатував, що застосування закону має політичні, економічні та юридичні складності, які були зазначені у зверненнях до нього .

З урахуванням світової практики, законодавства багатьох країн була сформована робоча група з урядовців, депутатів, зарубіжних спеціалістів, яка розробила концепцію нового закону. Дана концепція принципово відрізнялася від практики застосування процедур банкрутства на застарілій законодав­чій базі. Головною метою нового закону стало відновлення платоспроможнос­ті боржника.

В основі нормативно-правової бази, яка регулює процедури банкрутства, лежить Закон України від 30.06.1999 №784-ХІУ «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство» (тобто змін до Закони України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), підписаний Президентом України 17 серпня 1999 р. зі змінами та доповненнями. Закон набрав чинності 1 січня 2000 року й згідно з ним, банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспро­можність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Для розробки політики банкрутства та інших питань, які були пов'язані із неплатоспроможністю суб'єкта господарювання в умовах кризи 90-х років XX ст., було створено Агентство з питань запобігання банкрутству підпри­ємств. Агентство виконувало функції з управління майном підприємств, які були визнані неплатоспроможними. Але невизначеність цілей створення та функцій даного органу, а також відсутність економічних механізмів запобіган­ня банкрутству призвели до того, що з 1998 р. його робота не сприяла подолан­ню кризи. Тому у 2000 р. Указом Президента України було змінено статус Агентства з питань банкрутства (далі - Агентство) і його повноваження були покладені на Міністерство економіки України. Однак, Агентство втратило значення як державний орган управління та перетворилося у госпрозрахунко­вий підрозділ Міністерства економіки України. Чисельність персоналу була скорочена внаслідок перегляду функцій, до яких було віднесено призначення арбітражних керуючих, затвердження планів санації, формування пропозицій з вдосконалення законодавства тощо. Фахівці по-різному оцінюють перетво­рення, яке суттєво відрізняється від практики розвинутих країн.

 Історичне дослідження інституту банкрутства засвідчило, що банкрутство в Україні перетворилося на засіб тіньової приватизації і відкрило можливості для незаконного перерозподілу власності. Законодавство про не­спроможність дає можливість юридичним і фізичним особам, нездатним ви­конати свої фінансові зобов'язання, звільнитися від більшої частини свого боргу або ж реорганізовувати своє виробництво, таким чином знову набува­ючи фінансової стабільності. Але навіть змінений та доповнений Закон Украї­ни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банк­рутом» повноцінно не виконує свою економічну функцію, а процедури, закла­дені в ньому, не стали інструментом відновлення платоспроможності підпри­ємств і механізмом задоволення кредиторів. Більше того, закон використовує­ться як альтернативний, а інколи і злочинний спосіб заволодіння виробничи­ми активами підприємства найбільш прибуткових галузей економіки. Тому іс­нує необхідність вдосконалення інституту банкрутства для регулювання від­носин у сучасній ринковій економіці України.

 

Література:

 

1. Правова база з питань банкрутства суб’єктів господарювання: Збірник нормативних актів. – К. : Атіка, 2008

2.     Юридичний журнал. - Б. Грек.№5,2009

3.     Навчально- методичний посібник. - О.Павловська, К.: КНЕУ, 2007

4.     Журнал „Фінансовій Директор”, №2, 2009