Україна, м. Чернівці

Юнчак Г.Г., Василинюк А.Я.

Науковий керівник: Удовенко В.В.

Буковинська державна фінансова академія

Проблеми мінімізації безробіття в Україні

Сучасний ринок праці віддзеркалює економічні зміни, які відбуваються в державі. Інноваційний розвиток економіки вимагає пропозиції висококваліфікованої робочої сили. Сучасний ринок освітніх послуг виявився не підготовленим до оперативного реагування на зміну попиту, що не дозволяє вирішувати проблему дефіциту кваліфікованих виробничих кадрів і ліквідувати диспропорцію між попитом та пропозицією на локальних ринках праці. Це призводить до виникнення на ринку праці безробіття, що погіршує рівень життя населення. Проблема мінімізації безробіття – це багатоаспектна проблема, яка потребує вирішення на державному рівні.

Постановка завдання.  В Україні в умовах інноваційного розвитку економіки загострюється проблема  збалансованості попиту і пропозиції висококваліфікованої робочої сили на ринку праці. Найбільш гострою проблемою українського ринку праці є неефективна зайнятість і високий рівень безробіття. Вона визначає міру відставання від розвинутих країн у продуктивності праці, специфіку відповідності скорочення виробництва і чисельності зайвої робочої сили.

Метою статті є аналіз нових форм прояву та тенденцій розвитку безробіття в Україні для визначення плану дій щодо його мінімізації.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Причини виникнення безробіття знайшли висвітлення в працях таких українських науковців, як Федоренко В.Г., Капченко Л.М., Бондаренко Є.В. [6], Гаркавенко Н.О. [1],  Нікіфоров П.О. [3], Петрова І.Л. [4], Фатєєнко Н.В. [5], Шостак С.В [7].

Виклад основного матеріалу. З переходом до ринкової економіки питання безробіття все гостріше постають в економіці кожної країни і Україна не стала виключенням. Безробіття – невід’ємний елемент ринку праці, соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили не зайнята у виробництві товарів та послуг. У реальному економічному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом.

Негативною рисою ринку праці України є вимушена неповна зайнятість або приховане безробіття. Його існування зумовлене надлишком робочої сили, потрібної для виробництва конкурентоспроможної продукції. При цьому слід визнати, що сучасний стан розвитку підприємництва, малого бізнесу та інші ринкові перетворення ще не в змозі на належному рівні розв’язати проблеми забезпечення ефективної зайнятості, створення нових робочих місць, підвищення якості життя населення [3, 24].

Проблема безробіття залишається проблемною ознакою переходу до ринку впродовж дев’ятнадцятирічного періоду соціально-економічних пере­творень в Україні. Разом з тим у фор­мах прояву та тенденціях поширення цього явища відбуваються певні зміни, що спостерігалися протягом 2000-2009 років.

Таблиця 1

Рівень зареєстрованого безробіття протягом 2000-2009рр.

Безробітне населення

Роки

У віці 15-70 років

Працездатного віку

 

в середньому, тис.осіб

у % до економічно активного населення відповідної вікової групи

в середньому, тис.осіб

 

у % до економічно активного населення відповідної вікової групи

2000

2 655,8

11,6

2 630,0

12,4

2001

2 455,0

10,9

2 440,3

11,7

2002

2 140,7

9,6

2 128,6

10,3

2003

2 008,0

9,1

1 994,0

9,7

2004

1 906,7

8,6

1 888,2

9,2

2005

1 600,8

7,2

1 595,2

7,8

2006

1 515,0

6,8

1 513,7

7,4

2007

1 417,6

6,4

1 416,7

6,9

2008

1 425,1

6,4

1 424,0

6,9

2009

1 958,8

8,8

1 956,6

9,6

Джерело: Державний комітет статистики

Незважаючи на нестабільну економіку України, необхідно зазначити певні позитивні зрушення, адже починаючи з 2000 до 2009р. відбувалося плавне зниження рівня безробіття з 12,4%  у 2000р. до 6,9% у 2008р. У 2009р. рівень безробіття зріс до 9,6%. Проте за даними десяти місяців 2010р. безробіття зменшилось на 1,4%, але слід зазначити, що даний рівень враховує лише частину осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, в загальній чисельності населення працездатного віку такого показника, як «прихований рівень безробіття», не існує, як не існує й показника «офіційний рівень безробіття» [8].

Рівень безробіття в Україні у 2009р. є дещо нижчим, ніж аналогічний індикатор по країнах Європейського Союзу, де найвищий рівень безробіття зафіксовано в Іспанії – 17,7%, Латвії – 16,2%, Естонії – 13,2%, хоча криза проявлялась на території України набагато яскравіше. Однак, невідповідність попиту на робочу силу до її пропозиції у професійно-кваліфікаційному та територіальному розрізі зумовлює значну міжрегіональну диференціацію зареєстрованого безробіття. Найвищий рівень безробіття в Україні за 10 місяців 2010р. спостерігався в Полтавській (4,2%) та у Черкаській області (3,9%) і найнижчий у м. Києві (0,4%) [8].

Активна політика зайнятості, яку провадив уряд через розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць, заходи зі сприяння розвитку підприємництва, підтримки реального сектору економіки стали чинниками, які дали можливість зберегти ситуацію на ринку праці контрольованою і не допустити значної втрати праці населенням навіть в умовах істотного скорочення обсягів виробництва.

Сьогодні уряд вирішує питання про впровадження нової пенсійної  реформи, яка має на меті збільшення пенсійного віку для жінок і чоловіків, що мотивуватиме громадян працювати довше, забезпечуючи додаткові пенсійні заощадження та краще співвідношення між пенсійними внесками та виплатами. Адже, в Україні один з найвищих у Європі обсягів пенсійних видатків за співвідношенням з ВВП (понад 18 % у 2009 році). На 2010 рік пенсійні видатки прогнозуються на рівні 17% від ВВП. Внаслідок виборчих перегонів підвищення пенсій в Україні набуло хаотичного, необґрунтованого і важко передбачуваного характеру. Пенсійні видатки зростають випереджаючими темпами всупереч економічній спроможності їх забезпечити. Зазвичай основними перепонами підвищенню пенсійного віку в Україні називають низькі показники очікуваної тривалості життя та загострення ситуації на ринку праці. Однак,  підвищення пенсійного віку не буде спричиняти істотного зростання безробіття, а продовження періоду зайнятості працівників у похилому віці істотно не вплине на можливості працевлаштування молоді.

Що стосується значного відставання України від європейських країн за показниками очікуваної тривалості життя, то вони не можуть слугувати обґрунтуванням існуючої межі пенсійного віку: у жінок очікувана тривалість життя при народженні майже на 12 років довша, ніж у чоловіків, однак на пенсію вони йдуть на 5 років раніше.

Нові суперечливі тенденції динам­іки українського безробіття потребу­ють свого осмислення та врахування в розробці адекватної політики зайня­тості на ринку праці. Проте слід заз­начити, що в численних дослідженнях з даної тематики переважають загальні підходи до безробіття, в яких недостат­ньо висвітлюється його специфіка у часовому та просторовому аспектах, що ускладнює своєчасне реагування на нього відповідними засобами пол­ітики ринку праці.

Якнайшвидшого розв’язання потребує проблема дисбалансу між потребами ринку праці і сучасним станом освітньої підготовки. Сьогодні держава витрачає зайві кошти, спочатку навчаючи студента за спеціальністю, що не користується попитом у роботодавців, а потім перенавчаючи того ж випускника, який стає на облік у центрі зайнятості. Упорядкувати ситуацію потрібно з урахуванням потреб ринку, державного замовлення на фахівців, встановивши чіткий зв’язок між ринком освітянських послуг і відповідною потребою у спеціалістах різного рівня кваліфікації.

В умовах інноваційного розвитку економіки важливе значення має відтворення інтелектуального потенціалу суспільства, яке визначає якісний склад робочої сили [4, 91].

Більшість підприємств не проводять підготовку і підвищення кваліфікації своїх працівників. Застарілі виробничі технології й устаткування, тривалі і незворотні зупинки виробництва істотно знизили загальний рівень професійної підготовки і кваліфікації робітничих кадрів. На сучасному етапі економічного розвитку економіка України потребує технологічної модернізації галузей, що в свою чергу, вимагає фахівців якісно нового рівня.

Однією з найгостріших проблем взаємодії роботодавців і працівників є проблема несвоєчасної виплати заробітної плати, яка до цього часу не лише не розв’язана, а й протягом останніх років суттєво поглиблена внаслідок світової фінансово-економічної кризи та низки інших факторів.

У порівнянні із цим періодом 2009 року заборгованість із заробітної плати в Україні скоротилася у жовтні 2010 року на 56,399 млн. гривень і на 1 листопада становила 1 млрд. 283,9 млн. гривень. За даними Держкомстату, найбільша заборгованість із зарплат зафіксована в Донецькій (252,3 млн. гривень), Харківській (129 млн. гривень) областях і у місті Києві (122,3 млн. гривень). Найменша заборгованість зафіксована у Чернівецькій (4,4 млн. гривень), Рівненській (8,4 млн. гривень) та Івано-Франківській (8,8 млн. гривень) областях. Борг із виплати заробітної плати зменшився у Харківській (на 10,2 млн. гривень), Луганській (на 8,79 млн. гривень) та Житомирській (на 8 млн. гривень) областях.

Серед боржників, які нарощують борги перед працівниками, опинилися в жовтні Донецька (борг збільшився на 2,2 млн. гривень) та Миколаївська (борг збільшився на 1,8 млн. гривень) області, а також Київ (борг збільшився на 900 тис. гривень).

Фактор присутності заборгованої заробітної плати сам по собі негативно впливає не тільки на моральний стан працівників трудового колективу, а і на керівників підприємств. Намагання вивести підприємство з кризового економічного стану штовхають їх на порушення чинного законодавства з питань оплати праці, а це у свою чергу призводить до звільнення працівників за власним бажанням, що знову ж призводить до збільшення безробіття [8].

Тому в цих умовах політика держави, щодо мінімізації безробіття, має бути спрямована на розвиток активної політики, що передбачає її спрямованість на скорочення рівня безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам, а відповідно, забезпечення продуктивної зайнятості населення.

Оскільки головною причиною безробіття є незбалансованість попиту і пропозиції робочої сили, метою активної політики є подолання або зменшення цієї незбалансованості. Таким чином, активна політика складається із заходів, спрямованих на збільшення попиту на робочу силу з боку як державного, так і приватного сектора економіки; підвищення конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності робочої сили і робочих місць; вдосконалення процесу працевлаштування. Поряд із цим пасивна політика на ринку праці спрямована на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи і фінансується зі спеціальних фондів.

Активні і пасивні заходи сприяння зайнятості населення в Україні реалізуються Державною службою зайнятості. Серед активних програм зайнятості населення – надання інформаційних, профорієнтаційних послуг, створення нових вакансій та пошук підходящої роботи, працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення та заброньовані робочі місця, сприяння самозайнятості та підприємницької діяльності, підвищення конкурентоспроможності незайнятих громадян шляхом організації професійного навчання, організації тимчасових громадських робіт тощо.

У січні-жовтні 2010 року послугами державної служби зайнятості скористались понад 1,5 млн незайнятих громадян. Статус безробітного мали 1,1 млн осіб, з яких отримували допомогу по безробіттю – 934,7 тис. осіб.

Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості у січні-жовтні 2010 року, становила 661,0 тис. осіб. Рівень працевлаштування незайнятих громадян збільшився до 43% проти 32,8% у січні-жовтні 2009 року.      

Станом на 1 листопада 2010 року кількість вакансій у базі даних державної служби зайнятості становила 81,2 тис., у тому числі для робітників – 39,6 тис., для службовців – 28,6 тис., та 13,0 тис. – для осіб, які не мають спеціальної підготовки. Найпопулярнішими професіями, на які сьогодні є попит, є професії висококваліфікованих робітників – слюсарів, токарів, електрогазозварників, водіїв, кухарів, продавців та інших представників робочих професій. Мають попит фахівці з високим рівнем кваліфікації, топ-менеджери, а також економісти, лікарі, бухгалтери, юристи з відповідним досвідом роботи [9].

З огляду на значне погіршення соціально-економічних показників, особливої актуальності в Україні набуває розробка нової концепції вирішення проблеми зайнятості та безробіття. На сьогодні найбільш гострою у цій сфері проблемою є формування цивілізованого ринку праці, заснованого на плюралізмі форм власності, свободі підприємницької діяльності, трудової активності й свободі праці. Основні проблеми ринку праці у нашій державі пов'язані зі зростанням тривалості періоду безробіття, збільшенням кількості громадян, які шукають роботу, а також існуванням труднощів щодо працевлаштування соціально незахищених верств населення, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а тому потребують захисту з боку держави [1, 169].

Створення в Україні цивілізованого ринку праці, який би дозволяв громадянину оперативно знайти необхідну роботу з умовами праці, що відповідають вимогам безпеки й гігієни, з гідною заробітною платою, а роботодавцю – працівників необхідної кваліфікації, можливе тільки за наявності ефективної системи працевлаштування. Створення такої системи має базуватись, перш за все, на науковому осмисленні правових відносин, що виникають у цій сфері, правовому статусі суб'єктів, їхніх правах та обов'язках.

На сьогодні практично половина з тих, хто звертається до служби зайнятості, – молоді люди віком до 35 років,  третина з них мають повну та базову вищу освіту, досвід роботи та достатні амбіції. А втім, вакансій для них обмаль, на даний момент, як свідчать матеріали, на ринку праці попитом користуються медсестри, охоронці, підсобні робітники, вантажники, прибиральники, двірники, а знайти відповідну роботу висококваліфікованим працівникам - шансів практично немає [6,5].

Висновки та пропозиції. З огляду на вище зазначений аналіз, новітні наукові розробки та світову практику формування ефективної політики регулювання зайнятості і безробіття в Україні, запорукою вирішення проблеми є розробка і реалізація широкого комплексу відповідних заходів, насамперед, у соціально-трудовій сфері. На нашу думку, слід посилити увагу щодо оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції). Це дозволить привести заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття.

Економічна криза, що має місце в Україні, відчутно позначилася на ринку праці. Вирішити проблеми зайнятості та безробіття покликана активна та послідовна політика соціального захисту населення.

На нашу думку, політика щодо мінімізації безробіття повинна включати цілу низку заходів, зокрема:     

–       приведення законодавства України у відповідність до міжнародних               норм;

–       запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці;

–       реалізацію Державної та регіональних програм зайнятості, сприяння стабільній діяльності стратегічно важливих підприємств, забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць та створення нових;

–       створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу та підприємницької діяльності безробітних, легалізацію тіньової зайнятості;

–       зниження податків для підприємств, за умови збереження робочих місць (для компенсування витрат на прийом нових працівників);

–       надання державою пільгових кредитів для виплати зарплати додатково зайнятим на виробництві, які за розміром будуть дорівнювати зарплаті;

–       забезпечення спеціальними службами зайнятості перенавчання або підвищення кваліфікації кадрів, відповідно до потреб галузей, що розвиваються;

–       проведення спеціальних ярмарків праці для навчальних закладів, з метою працевлаштування випускників;

–       сприяння розвитку туризму в Україні, тощо.

Для введення в дію цих заходів державі потрібні кошти, тому ми пропонуємо компенсувати ці витрати за рахунок введення диференційованих ставок податків, тобто більшим доходам відповідатиме більша ставка податку, накопичення коштів за допомогою державних депозитів з вищими ставками, а також збільшення розмірів штрафів за порушення чинного законодавства.

Отже, впроваджуючи запропоновані заходи, ми зможемо досягнути зменшення рівня безробіття, збільшення кількості працевлаштованого населення і, як наслідок, загального покращення економічної і соціальної ситуації у країні. Подолання проблем, що лежать в основі безробіття – це старт до підвищення зайнятості, а з ним і підвищення соціально - економічного рівня життя населення.

Список використаної літератури:

1.     Гаркавенко Н.О. Проблеми зайнятості та безробіття на  

національному ринку праці / Гаркавенко Н.О. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. – №4. – с.168-172.

2. Зайнятість: випробування кризою // Урядовий кур’єр.  – 2010. – №14 (26 січня). – с.6.

3. Нікіфоров П.О. Фінансово-економічні аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям / Нікіфоров П.О. // Фінанси України. – 2008. – №10. – с.22-30.

4.Петрова І.Л. Проблеми та перспективи мінімізації безробіття / Петрова І.Л. // Економіка і держава. – 2009. – №2. – с.90-92.

5.Фатєєнко Н.В. Соціально-економічні наслідки безробіття / Фатєєнко Н.В. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – №8. – с.114-117.

6. Федоренко В.Г., Капченко Л.М., Бондаренко Є.В., Капченко Р.Л. Вплив економічного розвитку країни на формування системи професійного навчання безробітних / Федоренко В.Г., Капченко Л.М., Бондаренко Є.В., Капченко Р.Л. // Економіка і держава. – 2010. – №3. – с.4-7.

7. Шостак С.В. Державна політика України у сфері безробіття в сільській місцевості / Шостак С.В. // Держава та регіони. – 2010. – №1. – с.206-210.

8. www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики.

9. www.dcz.gov.ua –  Державна служба зайнятості.