Економічні науки / Макроекономіка

Скринник Ольга Василівна

Науковий керівник: Кравчук І. П.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Вплив інноваційний процесів на економічний розвиток України

Сьогодні в економіці спостерігається бурхливе поширення інноваційних процесів, які великою мірою впливають на економічний розвиток держави. Господарюючі суб’кти, що впроваджують дані процеси, мають більш високий рівень обсягів виробництва та доходів, а їх інноваційна діяльність пов'язана з трансформацією результатів науково-технічної діяльності в новий чи вдосконалений продукт. Лише у разі інтенсифікації інноваційних процесів та забезпечення результативності їх функціонування можливі широкомасштабні суспільні перетворення в Україні, яка вступила на шлях органічного входження в сім'ю європейських держав.

Дослідженням впливу інноваційного розвитку на економічне зростання присвячено праці багатьох вчених. Серед них: А. Кулагін, Л. Леонтьєв, А.Юданов, І. Бураковський, В. Геєць, І.Лукінов, А. Філіпенко, М.Чумаченко, В.Беренса, Й.Шумпетера, Д.Кларка, Р.Портера та ін. Проте дана проблема потребує подальшого розгляду, оскільки відбувається невпинний розвиток науково-технічного прогресу,який є основною передумовою для інноваційної діяльності.

Метою даної роботи є розкриття впливу інноваційного розвитку на економічне зростання України.

Домінуючою тенденцією економіки в сучасних умовах є інтелектуалізація факторів суспільного виробництва, що дозволяє створювати унікальні конкурентні переваги на тривалий час. У розвинених країнах сформувалась інноваційна модель економічного розвитку, яка базується на інтенсивному продукуванні та використанні нових знань, за рахунок втілення яких в освіті, технологіях, організації виробництва, товарах на сьогодні досягається від 70% до 85% приросту їх ВВП. Позитивний вплив інновацій на рівень конкурентоспроможності економіки країни проявляється у зростанні продуктивності праці та доданої вартості, структурному оновленні економіки, зростанні питомої ваги високотехнологічних, наукоємних галузей в структурі виробництва і експорту, підвищенні якості продукції, і, як наслідок, розширенні ринків збуту.

Інноваційні процеси набирають дедалі більшого соціального звучання. Нововведення нерідко сприяють вирішенню проблем зайнятості за рахунок створення нових високооплачуваних робочих місць. Підвищується рівень освіти та охорони здоров'я. Крім того, в нинішній історичний період процес поширення інновацій є одним з елементів, які зв'язують різноманітних соціальних і економічних суб'єктів у єдине ціле, забезпечують єдність нації, пом'якшують соціальні суперечності й конфлікти [1, 39].

Однак донині в Україні не прийнято державної стратегії інноваційного розвитку. Водночас вітчизняна економіка потребує значної уваги до процесів підвищення ефективності виробничої структури, розвитку внутрішнього ринку та експортно орієнтованої діяльності. Характерною ознакою розвитку світового господарства в останні десятиріччя стала глобалізація, що має прояв у зростаючій економічній взаємозалежності країн усього світу в результаті збільшення обсягів та динамізації транскордонних переміщень товарів, послуг, капіталу, трудових ресурсів, а також завдяки прискоренню дифузії технологій.

Особливу значимість у процесах функціонування вітчизняної інноваційної системи має організація та стимулювання процесів оновлення технологій, передачі наукових розробок із сфери одержання знань у виробництво, що досягається за допомогою розвитку системи освіти, ринку інтелектуальної власності, створення інноваційної інфраструктури, фінансового та податкового стимулювання науково-технічної діяльності. Важливими для держави є георозміщення і науково-технологічний потенціал, на інтенсивне використання яких і доцільно спрямувати цільову орієнтацію інноваційних проектів. Не менш важливим є і послаблення дії дестимулювальних факторів через стимулювання нагромадження капіталів, у тому числі заощаджень населення, інвестицій, охорони довкілля і, головне, системоутворюючої ролі інноваційних форм регіонального розвитку у формуванні соціального капіталу світової "якості".

Україна належить до числа країн із високим науковим потенціалом, тому пріоритетом для діяльності органів державної влади має бути створення умов, що забезпечують не тільки збільшення такого потенціалу, а насамперед його максимальну реалізацію в інтересах суспільства [4, 26]. Держава має стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником і організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного прогресу та сприяти їх упровадженню в усі сфери економічної діяльності.

Нажаль, в інноваційній сфері протягом останніх років, відбувається уповільнення відтворення основних засобів, що є наслідком недосконалої державної амортизаційної політики [2, 68]. Реалізація інноваційної моделі розвитку економіки зумовлює необхідність розв'язання проблем ресурсного забезпечення інноваційної діяльності. Насамперед, це стосується аналізу наявних і потенційних джерел та механізмів фінансування оновлення основних засобів інноваційних підприємств, головними з яких є амортизаційні кошти.

Зниження рівня фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт призвело до відтоку з України кваліфікованих наукових та технічних кадрів, стрімкої деградації матеріально-технічної бази наукових та науково-технологічних досліджень, переважного впровадження в Україні запозичених технологій не найкращої якості, зростання ролі іноземних інвесторів.

Інноваційні засади розвитку економіки можуть бути зведені лише на системній основі - врахуванні всіх факторів у їх взаємодії. З допомогою інформаційних технологій треба виявити пріоритетні напрями впровадження інновацій, залучивши до цього процесу всі верстви суспільства для створення високоефективної динамічної національної економіки. Це повинно бути постійною турботою усіх, а не окремих категорій людей [3, 520].

Отже, вплив інноваційних процесів на стабільність економічного розвитку в українському суспільстві сумнівів не викликає. Але для досягнення цієї стабільності в Україні треба вирішити багато проблем пов’язаних із формування ефективного механізму державної підтримки інноваційної діяльності, диверсифікацією джерел фінансування наукових досліджень, розбудовою сучасної інноваційної інфраструктури, забезпеченням системності та ефективності інноваційних процесів.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про внесення змін до закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 24.12.2002 р. №349-ІV // Баланс. - 2003. - №6.

2. Зянько В.В. Інноваційне підприємництво в Україні: проблеми становлення і розвитку. Монографія. Вінниця: „УНІВЕРСУМ-Вінниця”, 2005. – 263 с.

3. Ілляшенко С.М. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія. Суми., ВТД “Університетська книга”, 2004. – 584 с.

4. Науково-технічний потенціал України: стан, проблеми, перспективи розвитку. К. 2000. – 50 с.