ЧТЕІ КНТЕУ

Ю.Ю. Гунчак

Наук. керівник Грінчук М.С.

ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА – СПОСІБ РЕГУЛЮВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НА ПІДРИЄМСТВІ

Важливе місця в розгляді питань організації бухгалтерського обліку належить саме обліковій політиці підприємства, оскільки це є перший і один з основних етапів побудови належної роботи підприємства. Також дотримання всіх відповідних вимог чинного законодавства України та належного подання фінансової звітності.

За діючим законодавством підприємствам надано право самостійно визначати облікову політику. У вітчизняній практиці термін «облікова політика» з’явився на початку 90-х років ХХ століття, а з прийняттям Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. [1] набув офіційного статусу. Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Проблеми облікової політики досліджувались як у працях зарубіжних (Р. Ентоні, Ван Бреда та ін.), так і вітчизняних (М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, А.А. Єфремова, А.Г. Загородній, А.С. Бахаєв, Г.В. Тимофєєва, Т.В. Баранов-ська, С.В. Свірко, Н. Боярко, А.В. Загородній, М.В. Кужельний, В.Г. Лінник та ін.) вчених. Однак нині відсутнє єдине, точне та повне визначення поняття «облікова політика».

Жвава дискусія точиться навколо самого поняття «облікова політика». Слід звернути увагу на те, що серед науковців немає єдиного погляду щодо визначення цього терміна. Одна група авторів тлумачить облікову політику як сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, які були обрані підприємством. Друга група під обліковою політикою розуміє принципи та правила ведення бухгалтерського обліку в певній організації. Третя група дотримується думки, що облікова політика – сукупність форм і методів ведення бухгалтерського обліку на підприємстві.

Так, Бутинець Ф.Ф. відмічає, що облікова політика – це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, а й вибір методики обліку, яка дає змогу використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя. В широкому розумінні її можна визначити як управління обліком, а у вузькому – як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку) [6, с. 51].

Білуха М.Т. тлумачить облікову політику як спосіб ведення облікового процесу [4, с. 499].

Безруких П.С.: «Облікова політика являє собою вибір підприємством конкретних методик, форм, техніки ведення і організації бухгалтерського обліку, виходячи з встановлених правил і особливостей діяльності (організаційних, технологічних, чисельності і кваліфікації облікових кадрів, рівня технічного оснащення бухгалтерії)» [5, с. 438].

Становить інтерес визначення облікової політики, яке пропонує Т. Барановська. Під обліковою політикою вона розуміє комплекс методичних прийомів, способів і процедур організації та ведення бухгалтерського обліку, що обираються підприємством із загальноприйнятих або розробляються самостійно з урахуванням особливостей його діяльності з метою забезпечення захисту прав та інтересів власника (власників, учасників). Важливим у цьому визначенні є те, що в ньому підкреслюється зв’язок можливостей підприємства у виборі методів обліку з необхідністю дотримуватися нормативної бази бухгалтерського обліку, хоча використаний вислів «загальноприйняті принципи» є в даному випадку дещо некоректним.

Зваживши на технологію ведення бухгалтерського обліку, визначення облікової політики, дане С. Свірко, є найбільш змістовним: «сукупність облікових принципів, методів, процедур та заходів для забезпечення якісного, безперервного проходження інформації від етапу первинного спостереження до узагальнюючого – складання звітності». Якщо його уточнити, враховуючи ідею Т. Барановської, а також попередні визначення, то вийде наступне: облікова політика суб’єкта господарювання – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються суб’єктом господарювання для ведення поточного обліку, складання та подання фінансової звітності в межах, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, іншими нормативними документами, затвердженими Міністерством фінансів та іншими органами виконавчої влади після погодження з Міністерством фінансів.

У літературних джерелах, крім висвітленого тлумачення облікової політики, є ще одне, яке з’явилося саме у вітчизняній науковій літературі. Це підхід до облікової політики як категорії національної системи бухгалтерського обліку. Так, М. Пушкар пише, що облікова політика в Україні складається з двох рівнів: державних органів з розвитку системи обліку і окремих підприємств щодо забезпечення надійної фінансової звітності. Крім того, він визначає окремі елементи облікової політики: теорію, методологію, технологію, організацію. Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Малюга, А. Пилипенко та В. Отенко також виділяють два рівні облікової політики: І – політика державних органів щодо розвитку системи бухгалтерського обліку; ІІ – політика окремого підприємства щодо забезпечення надійності фінансової звітності.

Звідси можна зробити висновок, що при формуванні облікової політики необхідно врахувати всю сукупність характеристик учасників господарського процесу.

Серед відомих загальнонаукових принципів важливими для формування облікової політики є:

1. Принцип системності випливає з того, що підприємство розглядається як цілеспрямована виробнича система, всі елементи якої взаємопов’язані між собою, динамічно взаємодіють із зовнішнім середовищем і виступають як єдине ціле.

2. Принцип ефективності слід розглядати як наявність багатоваріантних шляхів досягнення тієї самої мети.

3. Принцип комплексності зумовлений тим, що діяльність підприємства залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх цілей.

4. Принцип науковості та обґрунтованості виходить з того, що підприємство – це середовище, на основі законів природи і суспільного розвитку синтезуються закони самого виробництва та інші.

На вибір облікової політики підприємства впливають такі чинники:

1) галузеві особливості або вид діяльності;

2) організаційно-правова форма (ВАТ, приватне підприємство тощо);

3) обсяги виробництва (кількість працюючих);

4) рівень кваліфікації облікового апарату та забезпеченість його комп’ютерною технікою;

5) взаємовідносини з податковою системою (які податки сплачує підприємство);

6) стратегія фінансово-господарської діяльності підприємством.

Документом, в якому фіксуються положення облікової політики, є наказ або розпорядження керівника підприємства, який складається на кожний наступний звітний рік. Складання наказу, що затверджує на поточний рік прийняту методологію бухгалтерського обліку та його організацію вимагається Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Таким чином, облікова політика – це вибрана підприємством, з урахуванням встановлених норм та особливостей, методологія бухгалтерського обліку, яка спрямована на досягнення його цілей і завдань та використовується з метою забезпечення надійності фінансової звітності та якісної системи управління.

Література:

1. Закон України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-ХІV.

2. П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87.

3. Барановська Т.В. Вплив факторів на формування облікової політики // Вісник ЖІТІ. – 2002. - №20. - С 26-33.

4. Білуха М.Т. Курс аудиту. – К.: Вища школа – Знання, 1998. – 574 с.

5. Бухгалтерский учет// Под ред. П.С. Безруких. – М.: Высшая школа, 1999. – 563 с.

6. Організація бухгалтерського обліку// За ред. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ПП „Рута”, 2002. – 592 с.

7. Свірко С. В. Облік виконання бюджету: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2004. — 290 с.