Гузак О. М.

Науковий керівник: Малицький В. В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна, м. Чернівці

Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки

Сьогодні тема фіскальної політики є дуже актуальною, оскільки економіка України переживає далеко не найкращі дні, і від того, як уряд здійснюватиме бюджетно-податкову політику, залежить доля кожної людини, що живе в нашій країні і доля всієї країни в цілому.

Сучасна фіскальна політика визначає основні напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні джерела поповнення скарбниці. Залежно від конкретно-історичних умов в окремих країнах така політика має свої особливості. Будь-який уряд завжди проводить деяку фіскальну політику, незалежно від того, усвідомлює він це чи ні.

Фіскальна політика здійснюється з метою цілеспрямованого впливу на обсяг національного виробництва, рівень безробіття та інфляції[1, 291].

Вона є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики.

Серед численних завдань фіскальної політики, так званого дерева цілей, твірних, основними є:

– стійке зростання національного доходу;

– помірні темпи інфляції;

– повна зайнятість;

– згладжування циклічних коливань економіки.

Природа фіскальних проблем полягає в тому, що їх не вдається вирішити раз і назавжди. Уповільнення темпів необхідних інституційних і структурних реформ, а також ослаблення фінансової дисципліни дуже швидко приводять до серйозних фіскальних труднощів. В даний час особливо гостро виявилися недоліки фінансової політики, стримуючі економічний і соціальний розвиток України. До них відносяться:

– догматичний (нетворчий) характер фінансової політики, її нездатність швидко реагувати на умови розвитку нашої держави, що змінюються;

– відсутність стратегічних розробок;

– проведення часткових, малообгрунтованих тактичних заходів, орієнтованих на короткочасну вигоду;

– відрив фінансової політики від фактичного стану справ в економіці;

– порушення збалансованості державного бюджету України;

– залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволення соціальних потреб громадян.

Все це прямо позначається на нерозвиненості бюджетної системи і фінансової політики країни. Сьогодні (як і протягом всього часу реформ) економіка України знаходиться на «кейнсіанському» відрізку, тобто в тій фазі розвитку, коли виробництво не досягло ще рівня повної зайнятості. Отже, завдання державного регулювання повинне полягати не в обмеженні сукупного попиту (який і без того має вельми вузькі межі), а в стимулюванні його розширення.

Враховуючи викладене, можна сказати, що в Україні існує потреба у прийнятті остаточних рішень одночасно за декількома напрямами.

По-перше, з огляду на досвід попередніх років виникає сумнів стосовно доцільності застосування в майбутньому списання й реструктуризації податкової заборгованості. Основним їх негативним наслідком було порушення принципів справедливості в оподаткуванні, що призвело до отримання необґрунтованих конкурентних переваг одних господарюючих суб’єктів над іншими. При цьому головні економічні проблеми залишилися нерозв’язаними.

По-друге, влада має визначитися із ключовими напрямками використання податкових пільг.

Отже, постає питання: яким чином забезпечити податкове регулювання та стимулювання економічної активності у країні? Треба переорієнтувати вектор податкового регулювання і стимулювання з виробничо-бізнесової спрямованості на соціальну. Зміна умов оподаткування населення – ось головний напрям податкової політики української держави на найближчу перспективу. Вона має передбачати заходи, що стимулюватимуть зростання доходів населення та платоспроможний попит. На необхідність реформування податкової системи вказують ряд проблем, основними з них є тінізація економіки, корупція, непрозорі схеми адміністрування податків і зборів, низький рівень довіри суспільства до податкової служби[4].

Одним зі шляхів реалізації зазначеного є використання важеля зміщення податкового тягаря на багатих платників. Справедливіший розподіл доходів спричинить зростання споживчого потенціалу немаєтних мас, що через додатковий попит заохочуватиме виробника ринковими стимулами.[3, 14]

"Фіскальне вивільнення" ринкових сил попиту можливе також на основі модернізації податку на додану вартість. Передбачається зменшення його ставки до 17%. Це важливий захід, що має соціальний характер, адже даний податок є податком на споживання, який сплачує кінцевий споживач – населення[2].

У зв’язку з цим важливим кроком держави на сучасному етапі є прийняття нового Податкового кодексу. Але крім позитивної сторони є і негативна. Багато вчених і політиків вважають, що «новий Податковий кодекс націлений не на те, щоб розвинути українську економіку, а щоб вичавити з неї побільше».

Важливо також звернути увагу на взаємозв'язок фіскальної політики із грошово-кредитною. Річ у тім, що запропоновані заходи можуть дати очікувані результати лише за умов стабільності валютного курсу. Неузгодженість фіскальної і грошово-кредитної політик – проблема сучасної України.

Таким чином, із метою подолання проявів фінансової кризи уряд повинен прийняти програму антикризових заходів, яка повинна передбачати затвердження основних напрямів фіскальної політики на найближчу перспективу, їх обгрунтування має враховувати найімовірніші методи запозичення коштів для покриття дефіциту державного бюджету. Також необхідним є проведення попередньої експертної оцінки варіантів модернізації податкової системи, що закладаються до програми. Така експертиза повинна здійснюватися з урахуванням того, що дослідження функціонування податків не можуть ґрунтуватися на дискретному вивченні їх впливу на соціально-економічні процеси в окремі проміжки часу, оскільки останнє можливе тільки в умовах абсолютно стабільного суспільства.

Висновки:

В даний час висвічується необхідність вдосконалення і оптимізації інструментів державного регулювання економіки. В умовах, коли державні фінанси знаходяться в кризовому стані, а рівновага між доходами і витратами держбюджету украй нестабільна, слід активно шукати шляхи скорочення бюджетного дефіциту, і, перш за все, за рахунок витратної його частини.

Реформування діючої податкової системи повинне здійснюватися у напрямі створення сприятливих умов для товаровиробників, стимулювання вкладення зароблених засобів в інвестиційні програми, забезпечення пільгового податкового режиму для іноземних капіталів, що привертаються з метою рішення пріоритетних задач розвитку української економіки.

Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому утрудняє її застосування для стабілізації економіки. Деякі економісти навіть стверджують, що переслідувана політиками мета - це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін.

Але навіть при тих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти, що знижують ефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чи іншій мірі згладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект від застосування фіскальної політики може бути досягнутий тільки, якщо на чолі уряду знаходяться справжні професіонали, аси своєї справи.

Література:

1. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2009. – 441 с.

2. Шовкун І. Фіскальне регулювання науково-технічних та інноваційних процесів в економіці і концептуальних процесів в економіці і концептуальний аналіз регулятивного впливу проекту Податкового кодексу України // Вісник податкової служби України.-2010.-№33.-С.5-8.

3. Фіскальна політика держави в умовах фінансової кризи/ Мельник В. М.// Фінанси України. – 2008. - №11. – С. 11-17.

4. Ярошенко Ф. О. Реформування податкової системи України в контексті прийняття податкового кодексу // Фінанси України. - 2010. - №7. - С.3-21.