Малигон Ю.О., Тодосейчук Г.С.

Донецький національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

НАЙБІЛЬШ ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

Розвиток банківської системи України в останні роки характеризується динамічним зростанням обсягів кредитного портфеля, що об’єктивно спричиняє зростання рівня ризику банківського кредитування. Оптимізація кредитного портфеля насамперед має передбачати підвищення ефективності «превентивних» заходів, метою яких є уникнення несприятливих для банку ситуацій щодо неповернення основної суми боргу за виданими позиками та нарахованих відсотків. Банк повинен у кожному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий узяти на себе, і розмір кредиту, який може бути наданий за цих обставинах. Отже, можна сказати, що кредитоспроможність є тим напрямом, оптимізація якого дасть максимальний результат для  мінімізації кредитного ризику.

Різноманітність визначень кредитоспроможності позичальника і складність самої її оцінки обумовлюють існування низки різних методів аналізу фінансового стану клієнта і його надійності з погляду своєчасного погашення боргу банку. Різні методики відрізняються одна від одної числом показників, вживаних як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними підходами до самих характеристик і пріоритетністю кожної з них [1].

Актуальність роботи - наявність великої кількості методів оцінки кредитоспроможності позичальника та проблеми вибору найбільш ефективних, які б найповніше відповідали конкретним потребам комерційних банків України на сучасному етапі побудови ринкових відносин. Метою статті є дослідження науково-теоретичних підходів та практичних заходів встановлення ефективних методів оцінки кредитоспроможності позичальника та обґрунтування необхідності їх застосування.

Об’єктом дослідження є сфера економічних відносин, що виникають між банком (кредитором) та його клієнтом (позичальником) з приводу перерозподілу вільних грошових засобів. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальника були розглянуті такими вченими як: І. Є. Ададуров , О. М. Бандурка , Г. І. Берегова ,  Н. Бунге , В. В. Галасюк ,  А. М. Лабецька , А. М. Мороз,  та ін. [2].

Зміни, що відбуваються в економіці України, припускають істотні зміни у взаєминах банків з суб'єктами господарювання. Банки, як комерційні організації, несуть при проведенні своїх операцій найрізноманітніші ризики. Високі ризики банківської діяльності, головним чином, пов'язані з умовами і результатами діяльності його клієнта.

Вивчення кредитоспроможності клієнта є одним з найважливіших методів зниження кредитного ризику і успішної реалізації кредитної політики, оскільки дозволяє уникнути необґрунтованого ризику ще на етапі розгляду заявки про надання кредиту. До того ж методами зниження кредитного ризику є: диверсифікація кредитного портфеля, обмеження розміру кредиту, який видається одному позичальнику, страхування кредиту, залучення достатнього забезпечення та такі інші.

Перші два методи дозволяють обмежити втрати банку від неповернення позикових засобів клієнтом. Страхування і залучення достатнього забезпечення дозволяють повернути позичені засоби і компенсувати збитки банку по відсотках за кредит шляхом страхового відшкодування від страхової компанії або реалізації забезпечення. Проте, в умовах заплутаної і ускладненої процедури реалізації забезпечення, переважніше виглядає страхування кредитів в надійній страховій компанії, оскільки в цій ситуації проблемами застави, його наявності, збереження, реалізації у разі непогашення кредиту займається страхова компанія, а не банк, що, у свою чергу, економить кошти банку і робочий час співробітників кредитних підрозділів і служб безпеки.

Фінансова стійкість банку має бути забезпечена кваліфікованим вибором партнерів на ринку споживачів банківських послуг. Найважливішим засобом такого вибору є економічний аналіз якості клієнта. Такий аналіз надає керівництву банку інформацію, що дозволяє оцінити вірогідність виконання клієнтом своїх зобов'язань і приймати відповідні управлінські рішення.

Загалом, вибір методу залежить від низки чинників: форми власності, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності. Наприклад, використання методу коефіцієнтів для оцінки кредитоспроможності позичальника зводиться до розрахунку кількісних показників його фінансового стану і порівняння отриманих результатів з нормативними або середніми. Для отримання більш достовірних результатів доцільно використовувати середньогалузеві значення показників, які б враховували особливості технологічних процесів і тривалість виробничого циклу.

Метод експертних оцінок зводиться до суб’єктивної оцінки експертами ймовірності погашення позичальником заборгованості за кредитом у встановлений строк. Методи оцінки можуть використовуватися паралельно або частково доповнюючи один одного. Наприклад, у вітчизняній практиці найбільш поширеною є рейтингова методика оцінки кредитоспроможності позичальника, орієнтована на врахування як кількісних, так і якісних (суб’єктивних) характеристик клієнта. Рейтинг визначається в балах. Їх сума розраховується шляхом присвоєння отриманим значенням розрахованих кількісних показників та якісним характеристикам відповідної кількості балів залежно від встановленої банком градації. Далі бали підсумовуються, і відповідно до отриманого значення комплексної рейтингової оцінки позичальника присвоюється відповідна категорія надійності. Банки самостійно визначають кількість балів, яку вони присвоюють певному компоненту, отже, комплексна рейтингова оцінка може відрізнятися [3]. Визначення рейтингової оцінки, на відміну від методу коефіцієнтів, дає можливість врахувати показники суб’єктивного характеру (репутацію, кредитну історію позичальника та ін.). Методика визначення кредитного рейтингу позичальників є жорсткішою при проведенні оцінки фінансового стану позичальників, а, отже, і ефективнішою, оскільки шляхом ретельного відбору потенційних клієнтів знижує, тим самим, міру ризику, властивого кредитній діяльності банку.

Отже, об'єктивна оцінка якості позичальників дозволить:

─ регулювати рівень ризику портфеля позик ще на стадії його формування, з метою підвищення його якості;

─ переймаючи на себе високий ризик, пов'язаний з кредитуванням окремих позичальників, забезпечувати високу прибутковість кредитних операцій, при збереженні ризику портфеля на допустимому для банку рівні;

─ контролювати якісний склад портфеля позик, що зокрема, обумовлено необхідністю створення резерву на покриття можливих втрат по позиках. Оскільки величина резерву відноситься на витрати банку, якість кредитного портфеля безпосередньо впливає на прибуток;

─ ефективніше управляти своїми кредитними ресурсами.

Таким чином, питання оцінки кредитоспроможності та визначення його критеріїв має велику кількість підходів та методів. Однак, вище зазначений матеріал свідчить про те, що українська банківська система потребує змін. Отже, для вдосконалення методики визначення кредитоспроможності позичальника банки України повинні використовувати методи зниження кредитного ризику та міжнародний досвід інших країн.

Література:

1. Вовчак М. Фінансова стартегія розвитку банку, як передумова ефективності його діяльності / Вовчак М., Меда Л. // Банківська справа. – №3/2008. – с. 23-36.

2. Васюренко О.В. - Банківські операції: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. – 311с.

3. Вовк В.Я., Хмеленко О.В. - Кредитування і контроль: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 463 с.