Економічні науки/5.Управління трудовими ресурсами
К.е.н., проф. Бережний В.М., Кравчук Ю.Б., Мішина А.В.
Харківський національний автомобільно-дорожній
університет, Україна
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК ФАКТОР
ВИРОБНИЦТВА
Знання на відміну від капіталу та робочої сили є суспільним
благом, що доступне всім і кожному. Якщо знання висловлені, то вони відразу
стають публічними, і не існує більше витрат для подальшого розповсюдження серед
споживачів. Широке впровадження економіки, заснованої на знаннях, в західних
країнах доказує, що єдиним шляхом для економічного благополуччя країни в новому
тисячолітті є стрімке визнання освіти і утворення знань як головних рушійних
сил розвитку.
Ефективність
входження країни до економіки, заснованої на знаннях, в першу чергу, залежить
від того, як швидко вона зможе трансформуватися у економіку, що навчається.
Навчання означає не тільки споживання нових технологій для доступу до
глобальних знань, а й ефективне використання їх для спілкування з іншими з
приводу інновацій. В економіці, заснованій на знаннях, індивіди, фірми та
країни мають змогу створити добробут у пропорційному відношенні до їх
здібностей вивчати та ділитися нововведеннями. Ці процеси змінюють загальне
економічне середовище, в якому головною конкурентною перевагою стають не
матеріальні активи, як нерухомість або обладнання, а нематеріальні, а саме
інтелектуальний капітал.
На практиці
визначити рівень інтелектуального капіталу, по-перше, дуже складно, по друге,
не завжди потрібно. Підприємства хочуть розвиватись та зростати, а не витрачати
багато сил на визначення показника інтелектуального капіталу. Тому рівень знань
часто обчислюється опосередковано через інші показники. Зазвичай
інтелектуальний капітал рахують як суму з практичних навиків працівників,
наукових кадрів, «ноу-хау», процесу введення новітніх розробок, також із
можливостей всіх працівників постійно вдосконалюватись разом із розвитком
підприємства. Це, звичайно, є досить умовний розрахунок.
Інтелект
людини – головна продуктивна сила в сучасному світі. Він забезпечує економіку
інноваціями та інформацією, які є рушіями науково-технічного прогресу в
інформаційному суспільстві. Змістом як професійної, так і соціальної ролі
інтелектуала є саме лише мислення, праця розуму. Час відійти від
вузькосоціальних корпоративних інтересів і навчитися визначати особистість на
підставі її компетентності та природних здібностей. Освіта має необмежені
можливості реалізації інноваційних проектів в частині організації навчального
процесу: забезпечення взаємодії науки, освіти та виробництва; ефективне
використання ринкових механізмів; підготовка кадрів.
Яким чином
можна оцінити вартість інтелектуального капіталу, що переходить до категорії
товару? На перший погляд, таким чином є розмір заробітної плати за виконання
висококваліфікованої праці, але одразу ж виникає питання об’єктивності
оцінювання та урахування всіх можливих факторів впливу на названу заробітну
плату.
Поки що
законодавчо урегульовано лише питання захисту прав інтелектуальної власності,
але ніким не запропоновано методики оцінки інтелектуального капіталу. Якщо до
інтелектуального капіталу підходити, як до одиниці нематеріальних активів, то
відносно окремого суб’єкта підприємництва його можна оцінити і навіть
амортизувати. Але при оцінці інтелектуального капіталу відносно окремого його
власника (фахівця), така методика не задовольняє.
Чинники знань
мають відповідати галузевим вимогам за змістом та глибиною оволодіння.
Відповідність галузевим вимогам регламентується освітньо-кваліфікаційною
характеристикою випускника вищого навчального закладу, в якій визначаються цілі
освітньої та професійної підготовки, зміст освіти, вимоги до компетентності
фахівця та інші соціально значущі властивості та якості, а саме: 1) виробничі
функції – технічна, контрольна, організаційна, інформаційна; 2) типові завдання
діяльності та вміння, які притаманні окремим галузевим нормам; 3) здатність
розв’язувати проблеми і завдання соціальної діяльності та необхідні для цього
вміння.
Показовим
прикладом взаємовпливу підприємницького підходу до освіти є розвиток
транснаціональної освіти. Можна спостерігати особливості сучасного
функціонування традиційних вищих навчальних закладів, їхні дії на міжнародній
арені в простору ринку. Міжнародна спілка транснаціональної освіти дотримується
принципів ефективної практики, які спрямовані на підвищення та збереження
необхідного рівня якості освіти. ВНЗ, який надає транснаціональну освіту,
розв’язує типові проблеми управління, правові вимоги, ринкові можливості,
фінансові проблеми.
Ситуація є
такою, що практично всі держави світу нині переглядають свої економічні
пріоритети, і від того, наскільки змістовною та раціональною буде така
переорієнтація, наскільки продуманим буде вибір економічних пріоритетів (а
разом з тим, які професії завтра будуть користуватися попитом на ринку),
залежить подальша доля економіки знань на декілька десятиріч наперед, роль та
місце певної країни у світовому господарстві.
За останні
роки вже кілька разів змінювались галузеві стандарти освіти, і не можна з
достатньою впевненістю сказати, що цей процес завершено. Висувається багато
критичних зауважень щодо переліку навчальних дисциплін згідно з нормативними
вимогами. Недостатньо розвинутою залишається система міжпредметних зв’язків як
незамінна умова комплексної сутності знань. Недосконалість згаданих стандартів
призводить до того, що на одне й те саме питання студент знає відповідь, здаючи
модуль з однієї дисципліни, і зовсім не знає при обговоренні теми з іншої
дисципліни, якщо ця тема базується на зазначеному питанні. Виправлення ситуації
можливе лише при досконалому плануванні та підготовці навчально-методичного
забезпечення навчання.
На етапі
побудови мегасуспільства особливо гостро постає потреба в об’єднанні вчених у
роботі над розв’язанням проблем розвитку економічних знань. Найскладнішим
проявом глобалізації освіти є, мабуть, усвідомлення суспільного призначення
знань. Починає складатися мегасуспільство, тобто суспільство глобальних мереж
зі швидко змінюваною конфігурацією стосунків у ньому. Широке застосування
дистанційної освіти надає можливості аудіо та відео спілкування з керівниками
та викладачами в режимі on-line та можливості одержувати on-line сертифікати. Роль
професорсько-викладацького складу із системи тісного спілкування зі студентами
переходить в умови складання та передавання
навчальних програм та допоміжної методичної інформації.
Прихильники
старої вищої школи б’ють на сполох. І дійсно, як і будь-який об’єктивний
процес, модернізація освіти у всіх своїх проявах віщує серйозні втрати і
насамперед для тих навчальних закладів, які залишаються поза освітньою
мегасистемою.
В економіці,
заснованій на знаннях, панують нові правила, оскільки знання мають
фундаментальні відмінності від інших звичайних товарів і ці відмінності вносять
важливі зміни до планування нової економіки. Вся природа економічної активності
та нашого відношення до неї змінюється. Інформація,
на відміну від фізичних товарів знаходиться в безконкурентному положенні,
оскільки вона не споживається по природі.
Традиційні
економіки побудовані в умовах оптимізації рідких ресурсів, а оскільки
інформація і знання мають унікальні властивості, то само поняття обмеженості
ресурсів змінюється. Ефект від споживання інформації можна отримувати знову і
знову. Соціальна рентабельність інвестицій може бути примножена не на якийсь
період часу, а на все покоління. Оскільки знання не зношуються, люди можуть їх
дублювати нескінченну кількість разів, не несучи значних витрат. З цієї точки
зору, знання є джерелом надприбутку.
Таким чином,
основні характеристики економіки, заснованої на знаннях, полягають у
наступному: в економіці, заснованій на знаннях, розповсюдження нової інформації
про відкриття та інновації відбувається майже миттєво завдяки широким
можливостям інформаційно-комунікаційних технологій і відповідно користується
великим попитом; зростання частки накопичення знаннєвого капіталу позитивно
впливає на рівень економічного розвитку країни, це відбувається завдяки
найголовнішій якості знань – невичерпаності; в економіці, заснованій на
знаннях, виняткове значення набуває інноваційна сфера, зокрема її знаннійна
складова; процес навчання стає центральним як для індивідів, так і для
організацій; в економіці, заснованій на знаннях, процес навчання виходить з
його прийнятих рамок, під яким розуміли лише академічне або формальне навчання, тепер він включає і неформальне або практичні
навички; основними людськими якостями, що забезпечують успіх для індивіда
стають: ініціативність, креативність, духовність, відкритість до змін, ризик
овість, здатність швидко вирішувати проблеми; економіка, заснована на знаннях,
відрізняється фундаментально від економіки, що базувалась на ресурсах, що
панувала минулого століття, настільки, що традиційне бачення засад економічної
діяльності має бути переглянуто.
Державі
необхідно підтримувати ринкові зміни та розвивати економіку у відповідь на
наступ глобальної конкуренції та ринкові сили, будувати конкурентноздатне
майбутнє на засадах підтримки підприємств та організацій з високим рівнем
гуманного капіталу та знань, пристосуватись до загального зростання шляхом
максимального використання потенціалу країни, створити державні програми
підтримки індивідів в умовах переходу до нового суспільства.
Для успішного
функціонування підприємствам необхідно стати гнучкими організаціями, що
постійно вдосконалюють і модернізують організаційну структуру, менеджмент,
кадри, технічну базу для використання нових можливостей ринку. Перед урядами
країн постає питання як заохотити громадян постійно навчатись, оскільки з
урахуванням прискорених темпів розвитку технологій, протягом останніх років
важливою умовою і потребою стає безперервна освіта та самоосвіта населення на
протязі усього життя.
Література:
1. Дем’янчук О. Політичні
та інституційні аспекти впровадження закордонних моделей освіти в Україні //Україна
в сучасному світі. - К., 2008. – С.102-112.
2. Матицина Н. Розвиток
економіки знань у контексті їх ознак //Економіст. – 2008.-№4.-
с.15.