Экономические науки/2. Государственное регулирование экономики

Студентів Сулім І.С., Хащевої Т.П.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Соціальна політика як необхідна умова існування держави

На сучасному етапі відбуваються серйозні зміни як у змісті соціальної політики, та і в розширенні об’єктів її впливу. Її вплив вже не обмежується окремими категоріями населення (працюючими, непрацездатними). У якості прямого об’єкта починають виступати життєві умови майже всіх демографічних і соціальних категорій. Соціальна політика вийшла за межі коректування негативних наслідків економічного розвитку. Воно зосереджується на профілактиці і позитивному вдосконалюванні економічної системи. Значне місце займає не тільки перерозподіл доходів, але й реалізація нових напрямів забезпечення населення соціальними послугами, регулювання зайнятості, заробітної плати й т.д.[3] Метою статті – є дослідження сучасного стану соціальної політики, причини її суперечностей, основні проблеми та шляхи подолання. Головним атрибутом соціальної держави є реальна відсутність малозабезпечених, а не декларативне проголошення допомоги соціально вразливим верствам. При цьому добробут забезпечується не тільки і не стільки перерозподілом власності одних на користь інших, а головним чином стимулюванням і забезпеченням активної та ініціативної діяльності всіх громадян. Одним з головних завдань державної політики є забезпечення якісного державного управління всіма сферами суспільного життя, кінцевою метою якого є побудова соціальної держави – політичного устрою, де кожна окремо взята людина відчувала б себе комфортно й упевнено. На наш погляд, вирішити це завдання без продуманої, ефективної соціальної політики неможливо. На жаль за 2005 – 2009 рр.не відбулись наявні системні зрушення в соціальній сфері. На практиці в Україні соціальна політика залишається досить несистемною. За відсутності консолідованої національної стратегії у соціальній політиці, яка б забезпечувала формування гармонійних відносин між різними соціальними прошарками, окремі розрізнені урядові заходи соціальної підтримки виявилися неспроможними кардинально вплинути на подолання негативних тенденцій у соціальній сфері. Залишаються невирішеними значна кількість соціальних проблем і їх триваюче ускладнення. Ефективність державної та регіональної політики щодо їх подолання залишається низькою. Здобутки у сфері вдосконалення законодавчого та нормативно-правого забезпечення соціального розвитку не мали очікуваних системних результатів через низький рівень якості державного та регіонального управління, неадекватність законодавчих і правових норм можливостям їх реалізації. Відсутня довгострокова стратегія розвитку соціальної сфери, що суттєво ускладнює реалізацію взятих державою зобов’язань щодо наближень якості життя населення до європейських стандартів. Недосконале планування основних макроекономічних показників, що закладаються до Державного бюджету України, призводить до невиправданого звуження можливостей держави щодо розв’язання найгостріших проблем у соціальній та гуманітарній сферах. Під час формування видаткової частини проекту Державного бюджету України закладаються занижені мінімальні соціальні стандарти. Наразі в Україні зберігається тенденція до перерозподілу загального обсягу грошових доходів на користь переважно високоприбуткових груп, що призводить до послаблення впливу економічного розвитку на якість життя широких верств населення. Процеси соціальної диференціації спостерігаються в усіх трансформаційних економіках, проте в Україні ступінь нерівності не має аналогів серед східноєвропейських країн, що здійснюють економічні реформи.[4] Якщо на початкових етапах постсоціалістичних трансформацій диференціація доходів відігравала роль стимулу для економічного розвитку, нині вона перетворюється на його гальмо. Висока частка населення з низькими доходами потребує значних соціальних видатків бюджету, що спричинює зростання вимог щодо заходів соціальної політики, заниження платоспроможного попиту, слабку інвестиційну спроможність населення, загрозу соціальних конфліктів тощо. Саме високий рівень нерівності в розподілі доходів в Україні в багатьох випадках пояснює доволі незначне скорочення бідності навіть за високих темпів економічного зростання.[4] Проте, на нашу думку, основна проблема соціальної політики в Україні полягає в її хибному сприйнятті як засобу пом’якшення негативних соціальних наслідків активного розвитку ринкової економіки, “компромісного рішення” задоволення соціальних потреб суспільства за рахунок фіскального обмеження сприятливості умов розвитку приватного бізнесу. У зв’язку з цим утворилось підґрунтя для нагромадження системних суперечностей між завданнями економічного та соціального розвитку стали такі причини:

1. Низька ефективність і надмірна витратність соціальної сфери.

2. Переважно фіскальний характер фінансування соціальної сфери.

3. Можливість для суб’єктів господарювання конкурентних переваг за рахунок нехтування соціальною відповідальністю.

4. Відсутність реально діючого ринку праці.

5. Відсутність незалежної динаміки продуктивності праці.

6. Неефективна структура доходів населення.

7. Нерозвиненість механізмів «каналізації» доходів населення заощадження.[2]

Загострення кризи соціальної політики, неможливість вирішити соціальні проблеми та суперечності провокуються негативним впливом на соціальну сферу політичних інститутів. Зростають соціальна втома та пасивність населення, знижуються очікування добробуту у майбутньому, звужуються перспективи особистого, сімейного та соціально-економічного планування. Від так знижується готовність українців брати конструктивну участь у трансформації суспільства, гальмується формування громадського суспільства в Україні. Останніми роками соціально – економічний розвиток України, і насамперед – її соціальна політика, визначаються переважно перманентними виборчими кампаніями, а соціальні гасла широко використовуються всіма політичними силами. За таких умов соціальна політика реалізується як серія розрізнених переважно політичних рішень, які приймаються у відповідь на прямі погрози, або заради передвиборчого піару. На виборчий період зазвичай припадає й активізація відповідних зусиль уряду. Соціальна політика починає працювати на коротких дистанціях, тобто тактичні перемоги сприймаються як більш вагомі за серйозний стратегічний результат. Намагання вирішити тактичні завдання шляхом «соціального підкупу» у середньо- та довгостроковій перспективі призводить до зворотних наслідків та погіршення фінансового становища у державі. Згідно зі світовим досвідом, найефективнішою економічною моделлю, що дозволяє найбільш повно реалізувати принципи соціальної держави, є соціально орієнтована ринкова економіка. При цьому ринкові механізми забезпечують економічну ефективність, а державна участь – соціальне спрямування за допомогою податково-фіскальних механізмів, заходів грошово-кредитної та бюджетної політики. Економічна політика соціальної держави передбачає: поглиблення ринкової трансформації економіки; створення необхідних для цього нормативно-законодавчої бази та інфраструктури; сприяння розвитку та співіснуванню державного та приватного секторів економіки, які мають рівні права (без особливих пільг і виключних привілеїв); стимулювання розвитку соціально-благодійної діяльності. Отже, особливістю соціальної політики є необхідність доведення її кінцевих результатів до кожного громадянина. У зв’язку з цим місцевий рівень виявляється основною ланкою здійснення заходів соціальної політики. У соціальній державі безпосереднім суб’єктом вирішення вказаних завдань є місцеве самоврядування. Економічна політика – базовий механізм функціонування соціальної держави. Принцип загального добробуту як основоположний для соціальної держави обумовлює в якості необхідної умови її існування високий рівень економічного розвитку, що дозволяє забезпечувати прожитковий мінімум для кожного громадянина. Тому ключовим моментом побудови соціальної держави є створення її відповідної економічної бази. В економічній політиці соціальної держави потрібно сполучення і заходів державного регулювання, і конкуренції, і розвитку особистої ініціативи громадян щодо забезпечення власного добробуту. Створення правової соціальної держави повинно стати загальнонаціональною ідеєю та програмою дій усіх громадян України.

Література

1. Іляшенко В.А. Формування державної соціальної політики України / В. А. Іляшенко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. -2010. -№1. –С. 192-197

2. Лавроненко В.О. Реалізація державної соціальної політики Українии / В. О. Лавроненко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. -2010. -№2. –С. 200-204

3. Рудкевич І. В. Напрями державної соціальної політики України в сучасних умовах / І. В. Рудкевич // Економіка та держава. -2010. -№6. –С. 103-105

4. Пищуліна О. М. Суперечності соціальної політики політики в Україні: причини, фактори, шляхи подолання / О. М. Пищуліна // Україна в 2005-2009 рр. : стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: монографія / за заг. ред. Ю. Г. Рубана; Національний інститут стратегічних досліджень. –К. : НІСД, 2009. –С. 211-216