Педагогические науки/ 5. Современные методы преподавания

Бєлан В.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького, Україна

Навчання культури спілкування старшокласників на уроці англійської мови

 

Як показує вивчення вікових особливостей старшокласників, у них виникає гостра потреба в дискусійному спілкуванні: вони прагнуть до самовираження, самоствердження, до можливості відстоювати свої погляди та переконання. Цим пояснюється необхідність навчання іншомовного дискусійного спілкування з урахуванням етикетних правил і норм його здійснення.

Навчаючи спілкування, слід дотримуватися вимоги чинної програми щодо формування в учнів уміння враховувати культурні особливості, правила вербальної та невербальної поведінки носіїв виучуваної мови, що зумовлює необхідність моделювання на уроках іноземної мови міжкультурного спілкування. Як відомо, необхідною умовою успішного здійснення такого спілкування є засвоєння певної сукупності відомостей соціокультурного та культурного планів, які відображені в соціокультурному компоненті змісту навчання, куди входять фонові знання, що являють собою співвіднесену з інтересами старшокласників сукупність відомостей про соціокультурні особливості народу, мову якого вони вивчають; стандарти комунікативної поведінки (вербальної та невербальної), прийняті в країні, мова якої вивчається; мовний і мовленнєвий матеріал, що містить соціокультурну інформацію – національні реалії, вільні та сталі словосполучення, формули мовленнєвого етикету; навички й уміння оперувати фоновими соціокультурними знаннями, мовним і мовленнєвим матеріалом (І.Л.Бім, Н.Ф.Бориско, Є.М.Верещагін, ЛІ.О.Зимня, Ю.І.Пассов, Н.К.Скляренко, О.Б.Тарнопольський, Г.Д.Томахін, та ін.). Уведення соціокультурного компонента в зміст навчання у старшій школі (О.В.Хоменко) сприяє розвитку особистості старшокласників у процесі ознайомлення з соціокультурною інформацією, без якої неможливо досягти взаєморозуміння при спілкуванні іноземною мовою з представниками іншої культури, комунікативна поведінка яких значно відрізняється від комунікативної поведінки людей у рідній країні учнів – Україні.

Розгляд проблеми навчання старшокласників культури спілкування англійською мовою має три основні аспекти. По-перше, згідно з практичною метою основні мовленнєві вміння містять вміння здійснювати усне спілкування в типових ситуаціях навчально-трудової, побутової і культурної сфер спілкування. По-друге, виховною метою навчання іноземної мови передбачається виховання в учнів культури спілкування, прийнятої в сучасному цивілізованому світі і позитивного ставлення до іноземної мови, культури народу, який розмовляє цією мовою. По-третє, освітньою метою передбачається залучення до діалогу культур (іншомовної та рідної) і оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається.

Згідно з рекомендаціями Ради Європи щодо вивчення іноземних мов, велике значення для того, хто вивчає мову має його особлива увага до соціокультурних знань, а надто коли інші аспекти знань лежать поза попереднім досвідом учня або викривлені стереотипами. Характерні риси суспільства та культури країн, мова яких вивчається, можуть бути пов’язані з такими чинниками як повсякденне життя (їжа, напої, поведінка за столом, публічні свята, робочий час та заняття, дозвілля), умови життя (рівні життя, житлові умови, організація соціального захисту), міжособистісні стосунки (структура суспільства, сімейні стосунки, відносини між поколіннями), цінності, ідеали, норми поведінки (традиції, історія, політика, мистецтво, гумор), мова тіла, соціальні правила поведінки, ритуальна поведінка [2, с. 102].

Поведінка та риси особистості чинять значний вплив не лише на ролі учнів в актах спілкування, але також і на їх здатність учитися. Розвиток «міжкультурної особистості», до якого входять як поведінка, так і свідомість, розглядається в багатьох випадках як важлива освітня мета, що має самостійне значення.

Учні старших класів мають ознайомитися з лінгвістичними маркерами соціальних стосунків, які досить сильно відрізняються в різних країнах. Так, наприклад:

Вживання та вибір привітань: при зустрічі (Hello! Good morning!), при знайомстві (How do you do?), при прощанні (Good bye! See you later.); вживання та вибір форм звертання: офіційна (My Lord, Your Grace), формальна (Sir, Madam, Miss, Dr, Professor (+ прізвище)), неформальна (John! Susan! (ім’я)), фамільярна (dear, darling), авторитарна (Smith! You (there)!), образлива (you stupid idiot!); правила вступу до розмови, вживання та вибір вигуків (Dear, dear! My God!).

Істотним є також знання правил ввічливості, які варіюються від однієї культури до іншої і часто є джерелом міжетнічних непорозумінь. Важливим у плані створення виразності мовлення є знання виразів народної мудрості, тобто стійких формул, які втілюють та одночасно підсилюють загальні значення і є невід’ємним складником народної культури. Необхідним для старшокласників є також знання реєстрових відмінностей, тобто систематичних відмінностей між різними варіантами мови при вживанні її у різних контекстах. В основному це відмінності у рівнях формальності: офіційний, формальний, нейтральний, неформальний, фамільярний, інтимний. Саме на старшому етапі навчання приділяється певна увага різним реєстрам, оскільки відбувається читання й аудіювання текстів з різноманітним функціональним навантаженням.

У контексті дослідження провідних характеристик усного іншомовного мовлення, роблячи акцент на його виразності, М. Фаєнова спеціально досліджувала проблему класифікації комунікативних умінь і вміння виразно будувати висловлення автор вважає одним із найбільш значущих умінь, тісно пов’язаним з умінням стилістично адекватно та емоційно висловлювати свою думку [3, с. 102].

У мовленні старшокласників рідко зустрічаються експресивні лексеми, вислови з інверсією (що надає виразності), метафори, епітети, прислів’я, приказки тощо. Причиною цього вважається відсутність належної риторичної підготовки, спрямованої на розвиток у них культури іншомовного мовлення, на тренінг відповідних комунікативних і експресивних умінь, а також навичок композиції іншомовного мовлення, підбору слів під час ведення полеміки, реалізації конкретних форм усного, писемного, ділового та наукового мовлення, у тому числі у процесі написання листа, складання документа і т. ін.

Отже, культура спілкування іноземною мовою є важливим компонентом лінгвокраїнознавчої компетенції, яка передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та не мовленнєвої поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування, тобто сформованість в учнів цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що й носії мови, і досягати у такий спосіб повноцінної комунікації [2, с. 7]. Лінгвокраїнознавча компетенція у свою чергу є важливою складовою соціокультурної компетенції, яка разом з комунікативною компетенцією забезпечує здатність учнів спілкуватися іноземною мовою.

Література:

1. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання/ Наук. ред. С.Ю. Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 2003.– 273 с.

2. Пассов Е.И. Программа-концепция коммуникативного иноязычного образования: концепция развития индивидуальности в диалоге культур. – М.: Просвещение, 2000. – 120 с.

3. Фаенова М.О. Обучение культуре общения на английском языке: Науч.-теор. пособие. – М.: Высш. шк., 1991. – 144 с.