Калашник О.С., викладач

Класичний приватний університет

м. Запоріжжя

Особистісно-орієнтований підхід до навчання і виховання студентів

Ще в V - IV ст. до н.е. Сократ, Платон, Аристотель відмічали, що система навчання повинна будуватися на основі діалогу вчителя і учня. Пізніше Кванті Ліан писав, що для активної дії на дитину необхідний індивідуальний підхід до них. Толстой розробив дидактичні рекомендації для вчителів. Вважав, що для успішного навчання головною умовою є: те, чому навчають дитину повинно бути приємним, щоб душевні сили його були у найвигідніших умовах. В емоційній стороні спілкування він бачив "засіб створення Духа школи", "успішність навчання". Проблема спілкування учня з учителем всебічно розглянута в історії педагогіки Калмановою, що є актуальним і в наш час. З позиції гуманістичної педагогіки необхідний корінний злам в характері взаємовідношень між учителем і учнем, який буде базуватися на співробітництві, взаємній повазі, сприйнятті і розумінні дитини учителем, викладачем, незалежно від його успіхів у навчальній діяльності. Одним з головних принципів гуманістичного підходу до взаємодії вчителя і учнів, викладачів і студентів, а також до навчання тих, хто навчається, як до форми взаємодії є виховання, розвиток пізнавальних інтересів. Якщо педагог буде акцентувати увагу не на невдачах, а на досягненнях студента, буде особистісно-орієнтованим, то це може найбільш ефективно впливати на виховання зацікавленості. Особистісно-орієнтований характер взаємодії учителя і учнів, викладача і студентів, буде встановлений тоді, коли їх відносини перейдуть від суб'єктно-об'єктних до суб'єктно-суб'єктних. В першому випадку студент розглядається у вигляді об'єкта зусиль вчителя, у другому - враховуються особистісне відношення студента до спільної діяльності, індивідуального психічного розвитку в залежності від віку. В умовах суб'єктно-суб'єктних відносин у студента з'являється відповідальність не тільки за результат своєї діяльності, але і за інших. Врахування емоційного і психічного стану дітей є одним з принципів об'єктно-орієнтованої педагогічної взаємодії. Емоції можуть вибірково сприяти одним пізнавальним процесам та гальмувати інші. Це говорить про їх важливість в процесі навчання та про те, що необхідно виховувати у дітей емоційно-позитивне відношення до навчання. Проблема спілкування відноситься до числа найважливіших для студентів сфер життєдіяльності. Усі психологи єдині у визнанні значення спілкування у формуванні особистості в студентському віці. Ці періоди дуже істотні для формування основних структурних компонентів особистості. Від того, як буде складатися спілкування, залежить формування і корекція особистості. Тому вивчення проблем спілкування стає дуже актуальним, її актуальність різко зростає на даному етапі розвитку суспільства, коли йде різка зміна соціальних відносин, характеру особистісних взаємодій, моральних норм, цінностей та ін. Оскільки спілкування соціальне, то сьогоднішня ситуація в суспільстві прямо залежна зі зміною мотивації структури інтересів сучасних для студентів, тому вивчення особливостей спілкування нинішньої молоді дуже актуальне. Спілкування - визначена сторона діяльності, тому що вона присутня в будь-якій діяльності в якості її елемента. Головною характеристикою спілкування, як діяльності, є те, що через нього людина будує свої відносини з іншими людьми. Значимість спілкування з позиції вікової психології розглядалася, як у закордонній, так і у вітчизняній психології. Представник гештальтпсихології К . Левін, розглядав спілкування в підлітковому і юнацькому віці з погляду соціально-психологічного явища. Левін вважає, що в цьому віці розширюється життєвий світ юнака, коло його спілкування, групової приналежності і типу людей, на яких вони орієнтуються. У вітчизняній психології Ельконін Д.Б. розглядав значимість спілкування в юнацькому і старшому юнацькому віці з позиції культурно-історичної теорії. Ельконін відзначав, що в підлітковому віці спілкування є ведучим видом діяльності, але й у юнацькому, й у старшому юнацькому віці воно не утрачає свого значення. Завдяки спілкуванню, студенти будують відносини, включаються в різні види діяльності. Божович (1968) відзначає, що в юнацькому віці привабливість занять і інтереси, в основному, визначаються можливістю широкого спілкування з однолітками. Для юнаків цього віку важливо не просто бути разом з однолітками, але і головне, займати серед них задовольняюче їхнє положення. Як показують дослідження, саме невміння, неможливість домогтися такого положення найчастіше є причиною недисциплінованості. Це супроводжується підвищеною конфліктністю юнаків стосовно своїх груп, членами яких вони є. Значимість для юнацького віку їхніх батьків і однолітків принципово не однакова в різних сферах діяльності. Найбільша автономія від батьків при орієнтації на однолітків спостерігається в сфері дозвілля, розваг, вільного спілкування, споживчих орієнтаціях. При усій їхній тязі до самостійності юнаки " гостро " потребують в життєвого досвіду і допомоги старших. З віком значимість дорослих зростає. Так аналіз робіт із проблеми спілкування показує, що при деяких розходженнях у підходах авторів до проблеми спілкування, у дослідженнях є багато загального і головне - це визнання ролі спілкування у формуванні особистості.

Спілкування відіграє важливу роль у формуванні особистості. Але особистість, як ми знаємо, на різних етапах розвитку розвивається по-різному. Психологія юнацького та старшого юнацького віку - один з найстарших розділів вікової психології (сьогодні її більш точно називають психологією розвитку), Л.С. Виготський наприкінці 1920-х років, справедливо помітив, що загальних теорій у ній набагато більше, ніж твердо установлених фактів, як у закордонній, так і у вітчизняній психології. Специфічність соціальної ситуації, особливо студентів 1-2 років навчання і життєвого світу виявляється й у психіці, для якої типові внутрішні протиріччя, невизначеність рівня домагань і таке ін.

Особистіно-орієнтований педагог в своїй роботі не може не спиратися на індивідуалізацію і диференціацію навчання, посилення пізнавальної активності, формування мотивації навчання. Педагогічна взаємодія - процес дії викладача і студента один на одного, що передбачає їх взаємний вплив і зміну. Його характер визначається типом взаємовідносин, що склалися між викладачем і студентом. Викладач відіграє рішучу роль в організації педагогічної взаємодії. Результатом ефективної взаємодії є формування у студентів здатності до управління своєю діяльністю, самим собою як суб'єктом, перетворюючи навчання в дійсно корисний процес, підвищення мотивації, "Я-концепції", самопізнання, відповідальності за себе, свої дії, вміння робити вільний вибір і відповідати за нього. В професійній діяльності викладач є суб'єктом різних впливів, спрямованих на окремого студента, групу студентів. Савченко показав, що викладачі проявляють три основні типи розуміння студентів, від якого залежить їх результативність:

1. викладачі, які спрощено розуміють психологію, особистість студента. Внутрішні мотиви студента залишаються для такого викладача загадкою;

2. (маніпуляційний) викладачі, які відносяться до учня як до суб'єкту поведінки і діяльності, але не признають за ним права володіти індивідуальними особливостями;

3. є противагою перших двох. При такій взаємодії викладач відноситься до студента як до індивідуальності, що сформувалася з широким внутрішнім світом.

Психолого-педагогічні умови реалізації даного впливу є діалог, який виявляє рівень навчання. Встановити діалог можна лише в умовах постійних особистісних відносин між студентом і викладачем. Вступ в діалог - умова внутрішнього голосу дитини. Для цього вчитель самовдосконалюється постійно. Найбільш ефективний - діалогічний тип відносин, що базується на співробітництві, взаємній повазі, довірі. Однією з форм діалогічної стратегії психолого-педагогічної взаємодії є особистісно-орієнтована взаємодія студента і викладача. Дослідження показали, що більшість викладачів притримуються нейтралітету, але діти віддають перевагу іншому типу взаємодії -співробітництву, в основі якого - діалогічний тип розуміння викладачем студентів. Співробітництво - співучасть в усіх справах, зацікавленість один одним, взаємодовіра в спілкуванні. Якщо в вищому учбовому закладі буде переважати співробітництво, педагоги будуть особистісно-орієнтованими, то безумовно студент буде відноситися позитивно до ВНЗ, до самого процесу навчання. Ю.З.Гільбух запропонував: для відношення співробітництва між викладачем та студентом характерно те, що викладач - не тільки об'єкт, але і суб'єкт взаємодії. Такій взаємодії притаманні наступні характеристики: діалогічний тип спілкування, наявність елементів між особового спілкування, відношення до студента як до індивідуальності, довірливість, емоційний контакт.

Один із суттєвих аспектів вузівського життя - постійна взаємодія викладача та студентського колективу, у процесі якої відбувається особистісне зростання, духовно-творче збагачення обох сторін. У межах цього процесу провідна роль належить викладачу, функції якого від курсу до курсу змінюються, набувають специфічних якостей та ознак. Особливі функції виконує наставник групи, який повинен бути не опікуном, а саме наставником. В кожній групі завжди є студенти зовсім непідготовлені до вузівського навчання, причому мова йде не про прогалини в знаннях, а про моральну, соціальну непідготовленість до навчання. Ці студенти потребують підтримки збоку куратора. На сучасному етапі виховні технології ставлять нові вимоги до розвитку форм , в яких будуть здійснюватися контакти між викладачем і студентами. Специфічність як творчості так і продуктивної позиції викладача ВНЗ - особливість його статусного положення як вихователя. Кожен викладач:

1. прагне втілити і довести вихованцям значущість знань для майбутньої педагогічної діяльності з своєї дисципліни і виконуючи тим самим свою офіційну функцію представника вузу;

2. об'єднує формальні і неформальні функції, виступаючи в ролі посередника, який не примушує, а створює такі умови взаємодії, при яких у студентів виникають особистісні мотиви до пізнання і навчання. Викладач може виступати в ролі довіреної особи, порадника, співбесідника. Володіння власними ціннісними орієнтирами, такими як педагогічний такт, творчість, відповідальність, свобода, чесність і чуйність є необхідною умовою становлення продуктивних і гуманних відносин зі студентами. Викладач установлює взаємостосунки зі студентами в межах ВНЗ і бачить їх в цих уміннях, а також визначає ті фактори, які недоступні спостереженню батьків. Контактні взаємодії охоплюють не тільки навчальний процес, але й індивідуальні заняття, консультації, безпосередні спостереження за спілкуванням студентів у групах, індивідуальні контакти студентів один з одним та різними викладачами.

Взаємне нерозуміння може перетворитися в явище необоротне. Благополуччя в особистих відносинах батьків і дітей, студентів і викладачів, контакт і розуміння між ними зовсім необхідно. Можна зробити наступні висновки: у студентів найбільш значимими є відносини з однолітками; самовизначення себе як професіонала. Однак, при всій тязі до самостійності, юнаки і дівчата гостро мають потребу в життєвому досвіді і допомозі старших. Продуктивність виховної дії викладача, її творчий внесок в особистість студента - складний і сумлінний процес, що вимагає гармонійного контакту вихователя (викладача) й вихованця (студента). Лише поєднані і погодженні зусилля обох сторін приведуть до психологічного клімату, який забезпечить готовність однієї сторони прийняти вимоги, прагнення, почуття іншої.