Співвідношення політики і моралі як регуляторів суспільного життя і засобів соціалізації людини

Проблемами оптимальної взаємодії політики і моралі на різних етапах розвитку суспільно-політичного життя переймалися філософи та історики, соціологи й політологи. З огляду на необхідність досягнення гармонійної взаємодії між політикою і мораллю важливе значення має з´ясування причин, що зумовили розрив між ними, аналіз форм взаємодії практично-політичної діяльності людей із загальнолюдською мораллю, єдність яких забезпечує гуманістичне регулювання співвідношення цілей та засобів у політиці.

Проблема співвідношення політики і моралі є однією з найскладніших в історії суспільно-політичної думки. Сенс полягає у визначенні сумісності цих форм соціальної практики. Дійсно, залежно від конкретно-історичних умов ступінь збігу норм моралі і політичних принципів може бути різним. Мораль і політика є формами соціального життя, сама природа яких не завжди передбачає їх збіг. Якщо мораль орієнтована на гармонізацію суспільних інтересів, то політика скерована на підпорядкування однієї волі іншій із застосуванням насильства. Отже, співпорядкованість інтересів влади і суспільної більшості спричиняє узгодженість політики й моралі, і навпаки[5].

Політика - форма суспільної свідомості і діяльності має багато вимірів. Не тільки теорія політики, що понятійним засобом відобразила багатомірність предмету науки, але й реально використовуваний політичний інструментарій, з допомогою якого політична свідомість втілюється в дійсність, матеріалізується в конкретному виді діяльності - економічна політика, технологічна, національна, екологічна, соціальна, культурна, демографічна та ін. Одним з найважливіших «вимірів» політики, критерієм її ефективності є мораль. Мораль - це форма суспільної свідомості і сфера індивідуальної свідомості особи, що становить сукупність висловлених в нормах, принципах, категоріях і ідеалах моральних вимог, на основі яких суспільство і особистість виробляють оцінки людської поведінки, явищ соціального і духовного життя. Будучи формою суспільної і індивідуальної свідомості і видом суспільних відносин, мораль своїми принципами і нормами, ідеалами регулює поведінку людини в її сімейно-побутовій, трудовій, громадянській, політичній життєдіяльності. Етичне поняття - добро, справедливість, обов'язок, честь, совість, шляхетність не тільки висловлює оцінку політичної діяльності держави, влади, тієї або іншої політичної партії або політичного руху, але й виступає «стимулятором» або ж «регулятором» політики і політиків, що служать предметом такої оцінки. Моральна свідомість суспільства тісно взаємодіє і переплітається з політичною свідомістю, санкціонує або ж засуджує мотиви, практичну діяльність і результати політичного курсу, що реалізується, здійснює етичну експертизу політичних програм, висвітлює особисті якості політичних діячів, визначає міру їх моральної і соціальної надійності[3].

Політика і мораль - вічні союзники і супротивники. Політика сприяє утворенню мережі соціальних зв´язків людини, групи, спільноти з державою. Мораль покликана здійснювати духовне єднання суспільства. Виникнувши як об´єктивно необхідні й споріднені регулятори суспільного життя, політика і мораль у процесі свого розвитку стали самостійними інститутами, почали діяти за власними законами. Політика і мораль значно різняться за своїм суб´єктом. Суб´єкт політики - великі соціальні спільноти і утворення (соціальна група, клас, партія, держава). Суб´єкт моралі - загальнолюдська спільнота, рід людський (загальнолюдська мораль), окремий індивід (індивідуальна мораль)[1].

Політика спрямована на практичні проблеми, мораль - у сферу духовних цінностей. Політика навіть у боротьбі за права і свободу спирається на необхідні закони, її вимоги в силу цього є обов’язковими. Моральна людина, навіть зустрівшись з безумовною необхідністю вчинити щось проти власної совісті, демонструє свободу людського духу, право вибору. Політика віддає перевагу найбільш корисному. Мораль орієнтує особистість на найкраще. Різняться вони і способом трансляції своїх принципів, правил, нормативів, позаяк політика взаємодіє із суспільством переважно мовою владних розпоряджень, вимог, державних законів та урядових указів, а мова моралі - це апеляція до совісті з метою розбудити в людях моральні чесноти, які б стали орієнтирами добровільно обраної поведінки. Якщо політика вимагає, то мораль переконує; якщо політика здійснюється за допомогою спеціальних інститутів та організацій, то мораль існує як природна й необхідна атмосфера

Мораль і політика автономні по відношенню один до одного, хоча і відносно. Функціональна автономія робить їх відносини несиметричними. Політика організовує спільне життя людей і їх діяльність, регулює і контролює життя суспільства, мораль має такі ж функції і в той же час контролює політику (як і інші організаційні системи суспільства - правові, культурні, ідеологічні)[2]. Політика ж позбавлена об’єктивних передумов здійснення контролю над мораллю. Мораль є поза політикою і над нею, і тому їх сполучення виявляється настільки складним і нестійким.

Політика, зі свого боку, не контролює мораль, хоча і може впливати на специфічну мораль конкретних політичних дій. Політика ситуативна: здійснюється людьми, реалізується на практиці політичними діячами, лідерами, визначається певними умовами, обставинами, причинами. Вона сама утворює громадську, політичну, а отже, і етичну, і моральну ситуацію. З погляду на це в моральні оцінки вносяться ситуативні критерії, які зазвичай пом'якшують моральні характеристики. Моральна оцінка політики з точки зору відносних ситуативних критеріїв або навіть критеріїв окремих культур, товариств, епох унеможливлює їх порівняння іншими подібними оцінками. За умов сучасної цивілізації політична поведінка має орієнтуватися на моральні норми[4].

Тож, в міру усвідомлення суспільством своєї цінності, загострення проблеми виживання людства, проблеми, багато в чому породженої саме зростаючими суперечностями між політикою та мораллю, пошук шляхів синтезу політики та моралі стає дедалі нагальнішим завданням. Незважаючи на реальні перешкоди, домінуючі стереотипи та упередження, суспільство прагне зробити політику моральною, а мораль – практичною, дієвою. Це зовсім не означає розчинення моралі в політиці, втрати її функцій контролю у ставленні до політики, оскільки цілковите підпорядкування моралі політиці сприятиме зневаженню свободи й гідності людини. Суспільство повинно усвідомити, що подальший його розвиток можливий лише за умов виховання, освіти й дотримання моралі як складової індивідуального світогляду.

Список літератури:

1. В.М.Піча, Н.М.Хома. Політологія.-Львів: «Магнолія-2006», 2008. с.195-199.

2. М.І.Горлач, В.Г.Кремень. Політологія наука про політику.-К.: «Центр учбової літератури»,2009. с.397-424.

3. Балл Г. Актуальні методологічні питання дослідження моралі і моральної поведінки// Соц. психологія – 2007 спецвипуск. с.14-22.

4. Татенко В. Відновлення політики і моралі як предмет наукового інтересу та актуальна проблема суспільного життя// Соц. психологія – 2007 спецвипуск с.5-13.

5. Халамандик В. Мораль і політика: теорія відносин// Віче – 2010 №3 с.10-13.