Смеречинська Н. М

Науковий керівник - Мельничук Г. Л.

Буковинська державна фінансова академія

Громадські організації України: проблеми та перспективи

Громадські організації є складовою будь-якого суспільства, що існує за умов демократичного режиму. Вони є важливим чинником соціального та політичного життя. Залежно від особливостей кожного окремого суспільства відрізняються лише кількість цих організацій та обсяг дій, які вони виконують. У країнах, де вони тривалий час мали всі умови для існування, наприклад в США, Канаді, країнах Європи, неурядові організації мають місце в усіх сферах суспільного життя, і скрізь вони вносять свій вагомий внесок у справу загального добробуту і стабільності. Стосовно України, то тут їм поки що не вдалося розкрити свій потенціал очікуваною мірою. Тому проблема взаємодії громадянського суспільства, неурядових громадських організацій, зокрема з державними установами, дедалі більше стає загальнодержавною проблемою. Тому актуальність вибраної теми статті не викликає ніяких сумнівів.

Проблеми співвідношення держави та громадянського суспільства у процесі розвитку їх соціально-ціннісних засад висвітлюються у роботах Е.Афоніна, В.Бакуменка, В.Бондаренка, К.Гаджиєва, В.Козакова, А.Мацюка, В. Місюри, Л.Шкляра, О.Якубовського та ін. [1].

Громадянське суспільство - це система координат, де всі питання вирішуються консенсусом і де „навіть найслабший голос буде почуто й враховано при прийнятті рішення". Воно утворюється в наслідок самоорганізації громадян для захисту та реалізації різноманітних інтересів і прав людини, що виявляється у створенні ними відповідних інститутів і організацій, яка забезпечує поєднання індивідуального і спільного інтересу. Самоорганізація громадян є однією з необхідних умов та ознакою сформованості громадянського суспільства. Як вважають дослідники, спроможність населення країни до самоорганізації виступає принциповою ознакою, за якою можна судити про можливість розвитку громадянського суспільства в цій країні [2].

За даними дослідження Інституту соціології НАНУ проведеного в 2006 році, 16% громадян відносять себе до членів громадських об’єднань. Маються на увазі всі види громадських об’єднань: від спортивних і релігійних до політичних. Найбільше членів політичних партій та релігійних об’єднань - 17%. До громадських організацій себе віднесли 7,7%. На перший погляд, це високі показники як для країни, яка знаходиться на перехідному стані від тоталітарного до демократичного режиму. Але якщо поглянути на інший показник, а саме активність членів громадських об’єднань, то тільки 2,2 % вказали на те, що впродовж року вони брали участь або організовували громадські заходи. Фактично, це означає, що більшість організацій є недієздатними. Низька участь громадян в громадських організаціях – це перша проблема розвитку НУО [3].

Сприяння саморозвитку громадянського суспільства з боку органів публічної влади (органів державної влади та органів місцевого самоврядування) передбачає:

1) створення системних, передусім правових та фінансових, умов діяльності організацій та структур громадського сектору;

2) реалізацію політики громадської консолідації для вирішення соціально значущих проблем, спрямованої на забезпечення добробуту громадян;

3) визначення і втілення принципів, на яких будується взаємодія органів публічної влади із структурами ділового і громадського секторів, створення інститутів взаємодії владного, ділового і громадського секторів;

4) удосконалення існуючих і розробка нових форм соціального партнерства та форм співробітництва органів публічної влади із структурами ділового і громадського секторів;

5) вироблення ефективних механізмів підтримки діяльності недержавних організацій у реалізації ними соціально значущих програм [2].

Удосконаленню інституційної бази взаємодії недержавних громадських організацій та державних органів влади має сприяти:

а) створенню дорадчої ради сприяння розвитку громадянського суспільства при Секретаріаті Кабінету Міністрів України;

б) формуванню низки громадських колегій при центральних органах

виконавчої влади (при Міністерстві оборони України, Міністерстві освіти та науки України, Міністерстві аграрної політики України, Міністерстві палива та енергетики України, Державному комітеті ядерного регулювання України);

в) заснуванню Громадської ради з питань дотримання прав людини при

Міністерстві внутрішніх справ, Уповноваженого з прав людини.

З викладеного вище ми бачимо, що в Україні недостатньо розвинена структура громадянського суспільства. Проте, розробляються та укладаються багато нормативних документів, що врегульовують та вдосконалюють організацію та роботу громадських організацій.

На нашу думку, потрібно створити єдиний орган, який би контролював роботу всіх громадських організацій. Ми, як громадяни українського суспільства повинні приєднуватися до певної політичної структури і робити свій, хоча незначний, але помітний вплив на розвиток демократичних засад створення держави в Україні.

Література

1. Усаченко Л.М. Співпраця органів державної влади з інститутами громадянського суспільства [www.nbuv.gov.ua/e-journals/dutp/2007-2/txts/07ylmigs.htm]

2. Третяк С.М. Проблеми та перспективи співпраці громадських організацій та політичних партій в умовах реформування громадянського суспільства в Україні.[ www.intkonf.org/tretyak-sm-problemi-ta-perspektivi-spivpratsi-gromadskih-organizatsiy-ta-politichnih-partiy-v-umovah-reformuvannya-gromadyanskogo-suspilstva-v-ukrayini/]

3. В. Андрусів «Структурні проблеми НУО й як їх вирішувати» [http://politiko.com.ua/blogpost25829]