Удовіченко Г.М.

Компетентнісний підхід як складова «студентоцентрованої освіти»

Терміни «студентоцентрована освіта» або «студентоцентроване навчання» з’являються в науковому просторі у зв’язку з болонськими перетвореннями системи вітчизняної освіти. Під час студентоцентрованого навчання викладач покликаний забезпечити як збереження свого рольового статусу, так і більш високий рівень консультування і мотивування тих, хто навчається, у питаннях відбору інформації, її джерел, організації адекватних навчальних ситуацій, ліквідації виявлених прогалин. Це передбачає високу мотивацію студентів до навчання, яка формується не лише в академічній сфері. У новому підході робиться наголос на результати навчання, які є головним підсумком освітнього процесу з точки зору дійсно набутих знань та їх розуміння, а не лише тільки засобів і методів навчання, які використовуються викладачами для досягнення певних результатів. Студентоцентроване навчання стимулює розвиток методичного, організаційного та технологічного забезпечення, а також зміну ролі викладача. Викладач перетворюється на систематизатора та коректора знань. Керівника та куратора студентів у процесі засвоєння нової інформації. Поряд зі збереженням свого старого рольового статусу, викладач покликаний забезпечити більш високі рівні «набуття тих чи інших компетенцій» [1], забезпечити більш високий рівень консультування та мотивації тих, хто навчається, в тому, що стосується критичного відбору інформації, їх джерел, організації адекватних навчальних ситуацій, ліквідації певних прогалин. У свою чергу, освітній процес, побудований на таких засадах, вимагає від студентів більшої заповзятості, віддачі, розвинутих умінь працювати з різноплановою інформацією, що подається в різних формах, уміння самостійно заповнювати прогалини в знаннях тощо. Учені, що працюють в університетській мережі, небезпідставно зазначають: освітній процес зараз більшою мірою орієнтований на студента, більшою мірою визначається тим, чого хочуть досягти ті, хто навчається. Такий стан речей сприяє підвищенню відповідальності вищих навчальних закладів за кінцевий результат підготовки спеціалістів, відповідність високим академічним та етичним стандартам, культурним та інтелектуальним запитам суспільства. Студентоцентрована освіта з її акцентуацією на набуття протягом навчання відповідних компетентностей жодною мірою не протирічить таким перевагам вищої освіти, як фундаментальність і універсальність. У низці джерел підтверджується той факт, що студентоцентроване навчання передбачає розширення прав і можливостей тих, хто навчається, розробку нових підходів до викладання і навчання, навчальних програм, що відбивають практичний бік реалізації компетентнісного підходу у вищій освіті.

Аналізуючи зміст численних дисертаційних досліджень, присвячених використанню компетентнісного підходу для підготовки спеціалістів різних профілів можемо виокремити ті шляхи, за якими відбувається його поступова реалізація:

– широке впровадження у зміст вузівських навчальних дисциплін передових вітчизняних і зарубіжних наукових розробок;

– розширення цільової підготовки майбутніх фахівців на замовлення конкретних суб’єктів (підприємств, організацій) з можливістю вибору дисциплін, які вивчаються;

– впровадження інноваційних форм диференціації навчального процесу та методик викладання;

– раціональне використання активних та інтерактивних методів навчання у вищій школі залежно від профілю підготовки тих, хто навчається;

– тісний зв'язок науки, практики підготовки майбутніх фахівців з практичними потребами та суспільними запитами;

– залучення досвідчених зарубіжних спеціалістів до викладання та організація міжнародного обміну студентами під час їхнього навчання;

– застосування в практиці викладання сучасного мультимедійного забезпечення;

– удосконалення способів організації та розширення обсягів самостійної підготовки студентів.

Компетентнісний підхід як освітня парадигма в сучасних реаліях спирається на загальновизнані дидактичні принципи навчання: науковості, системності, свідомості навчання, єдності конкретного й абстрактного, міцності й надійності знань, єдності науково-дослідної, навчально-пізнавальної і освітньо-виховної діяльності студентів, професійної самостійності й мобільності. У психолого-педагогічних дослідженнях приділяється належна увага застосуванню компетентнісного підходу у професійній підготовці майбутнього фахівця, який працює в системі освіти. Маємо всі підстави стверджувати: як самостійне явище компетентнісний підхід в умовах вітчизняного освітнього простору пройшов стадію констатації (необхідності застосування) та феноменологізації (оцінка та опис феномену), теперішня стадія є стадією методологічною (конкретизація основних понять, факторів, шляхів та умов реалізації). Компетентнісний підхід в педагогічній освіті ґрунтується на міждисциплінарних, інтегрованих вимогах до результату освітнього процесу. Саме необхідність допомогти студентам навчитись правильно вирішувати ті чи інші проблеми у певних ситуаціях (навчальних, життєвих, професійних) спонукала до застосування компетентнісного підходу в освітньому просторі.

Література:

1. Байденко В. И. Модернизация профессионального образования: современный этап / Владимир Иванович Байденко. – М. : Просвещение, 2002. – 233 с.

2. Байденко В. И. Россия в Болонском процессе: проблемы, задачи, перспективы / В. И. Байденко, Н. А. Гришанова, В. Ф. Пугач // Высшее образование сегодня. – 2005. – №5. – С. 16–21.

3. Борисенков В.П. Значение своеобразия и оригинальности в культуре и человеке в условиях глобализации / В.П.Борисенков // Славянская педагогическая культура. – 2010. - № 9. – С. 5-6.